Відповідальність за інформацію: чи може медіаграмотність врятувати від екзистенційної кризи

Про це говорили медіаексперти під час круглого столу «Інформаційна гігієна, емоційна залученість та етична комунікація в умовах постійної кризи» від Інституту екуменічних студій УКУ.

Ми часто говоримо про відповідальність медіа за те, який контент вони публікують і як це роблять. Вони впливають на споживачів, провокують дискусії, викликають суспільний резонанс щодо тієї чи іншої теми. Та чи відповідальність лише на тих, хто продукує контент? Що є цінним для аудиторії?

― Як ми ставимося до споживання контенту? Адже того, на що звертаємо увагу, буде більше. Аудиторія інвестує свій час у певний контент і формує порядок денний медіа. Чи готові ми взаємодіяти із цією відповідальністю? Чи користуємося своїм правом на тишу? В одному із журналів про медичні дослідження йшлося про те, що надмірне споживання контенту може сильно вплинути на емоційний стан людини. Здебільшого люди, які присвячують більше 3-4 годин на день споживанню новин або інформаційного контенту, доходять до питань екзистенційної кризи, ― зауважує отець Андрій Шестак, директор Школи журналістики та комунікацій, заступник декана Факультету суспільних наук УКУ.

Він пояснює, що більше людина звертає увагу на інформацію, яка стосується криз. Надмір поганих або тривожних новин здатний спровокувати багато негативних емоцій, думок і відчуття, що все втрачено. Щоб дати з усім раду, треба вміти адаптуватися до швидких змін, а інколи ― сповільнити темп, порефлексувати, проаналізувати цінність тієї чи іншої інформації для нас.

Борис Потятинник, доктор філологічних наук, професор ШЖК, професор кафедри нових медій факультету журналістики ЛНУ, каже, що теперішні часи вимагають у людей обізнаності. Аудиторія хоче орієнтуватися в тому, що відбувається в її місті, країні, у світі. Тому люди просто змушені продукувати й споживати контент.

Питання в тому, чому в медіа замало оптимізму і забагато негативних речей. Це зрозуміло, бо людська психіка сконструйована так, що те, що є загрозою, більше приваблює нашу увагу ― це важливо для виживання. Через наші реалії зрозуміло, чому потік новин у медіа здебільшого негативний. Однак говоримо про те, що важливо публікувати більше оптимістичних матеріалів.

― Якщо говорити не лише про інформаційну гігієну, медіаграмотність, але й про комунікацію в ширшому контексті, то суть етики цієї комунікації полягає в тому, щоб в інформаційному просторі не було маніпуляцій. Хоча людська природа така, що завжди хочеться привернути увагу, якось вплинути. Тобто якась частка маніпуляції є. А етика ― це про повагу до людської гідності, до людини, з якою ти розмовляєш, відсутність маніпуляції та довіру. Довіра ― ключове слово. Чому нам потрібна інформаційна гігієна? Через брак довіри, через бажання інших маніпулювати, шахраювати, вплинути.

За словами пана Бориса, згідно з опитуваннями українців, 76% наших громадян знають, що таке фейки, інформаційна гігієна, медіаграмотність. Однак лише 11% справді використовують інструменти інформаційної гігієни. І це величезний розрив.

Ярина Капітан, українська журналістка, медіаекспертка та громадська діячка, теле- й радіоведуча, додає, що ніхто ніколи не відмінить традиції того, що найцікавішими темами для аудиторії залишаються смерті, вбивства, кіднепінг, зґвалтування, погане поводження з тваринами, політичні кризи тощо. Навіть великі ЗМІ, що роками вибудовували ім’я, публікують контент, який покликаний зачепити. Справа в рейтингах ― медіа мусять заробляти, а монетизація залежить від кількості переглядів.

― ЗМІ мають три завдання: інформувати, розважати та формувати громадську думку, тобто виховувати. Про третю функцію медіа часто забувають, бо інформувати і розважати для них більш природно, а виховувати ― це вже про формування цінностей через суспільну комунікацію. Розважати та інформувати ― це про рейтинги, а виховувати – це про відповідальність. Не завжди рейтинги і відповідальність корелюються. Але є і хороша новина: у нас є відповідальні медіа, які цінують довіру до себе, і тому шукають більше балансу з позитивними новинами.

Аудиторія споживає більше негативних новин, а тому медіа таких публікують їх. Однак не лише пропозиція формує попит, а й попит пропозицію. Тому питання до споживача цілком логічне: чого хочемо бачити більше? Якщо вимагатимемо кращого контенту, то медіа будуть змушені його продукувати.

― Дуже важливо, коли медіа знаходять баланс між рейтингами і відповідальністю, коли вони вміють робити такий продукт, який не буде шкодити аудиторії емоційно, але дозволить самому ЗМІ вижити. Саме такі ресурси мають право на життя і вони найбільше розуміють наслідки тієї інформації, яку поширюють серед своєї аудиторії.

Беручись за резонансу тему, журналісти зобов’язані перевіряти інформацію, яку публікують, вказувати першоджерело, за потреби ― додати пояснення фахівців. Усе це ― під коректним, а не маніпулятивним заголовком. А далі тема за споживачем: чи дочитає до кінця, чи проаналізує, чи вхопиться лише за перші рядки новини. Якість інформації та її сприйняття ― справа обох сторін.

― Якою б не була криза, хороша новина в тому, що все одно журналістика виживе й аудиторія залишиться. І найбільше, чого доброго зараз може продукувати журналістика, ― це історії людей. Такі історії роблять у The Ukrainians Media, наприклад. І ми на телеканалі «Перший Західний» маємо спеціальний проєкт «Вечір вдячності». Розповідаємо історії людей, які в часі війни роблять неймовірні речі, але про них ніхто не знає. Робимо це для того, щоб наша аудиторія розуміла, що навіть тепер у нас є позитивні приклади, є люди, які продовжують робити добро. І це все ― про стійкість і стабільність.

За словами Вікторії Бабенко, доцентки ШЖК, кандидатки наук із соціальних комунікацій, в середньому люди у світі проводять у соцмережах 6-8 годин щодня. Це тривалість повноцінного робочого дня. Цьому сприяє тенденція mobile first ― смартфон переважно є першим, що людина бере до рук, прокинувшись. Найчастіше ми споживаємо новини з телефона. Купуємо товари й послуги також там. І тут уже виникає поняття емоційної взаємодії: смартфон дозволяє нам добре роздивитися те, що нас цікавить, дуже швидко знайти й отримати все потрібне.

― Бренди, як і медіа, дуже добре це розуміють. Вони вже давно перейняли три завдання ЗМІ: інформувати, розважати й формувати громадську думку. Бренди розповідають, змінюють нашу поведінку, солідаризують чи поляризують суспільство.

Бренди сьогодні це не стільки про товар чи послугу, як про конкретні меседжі, візуальну мову. Це щось таке, що нас єднає й ідентифікує. Мова брендів звертається до наших емоцій, а тому не потребує перекладу: ми однаково розуміємо сум чи радість, наприклад. Тут є місце як для маніпуляції, так і для творення спільноти. І питання лише в тому, якої мети хоче досягти конкретний бренд.

― Брендований контент став для нас соціальним документом. Чому стався цей злам? 20 років тому рекламісти очолювали рейтинг професій, яким не довіряють. Люди розуміли: якими б гарними не були рекламні гасла, ті продукти, які вони пропонують, не виконують своєї функції. І тоді бренди почали повертатися до місії журналістики. Вони йдуть до правдивості, щирості, тому що це викликає довіру, тримає нашу увагу, трансформує нас, впливає на нашу поведінку.

Цікаво розвивається й корпоративна культура різних брендів. Вони змінюються, реагують на суспільну думку, публічно визнають помилки (бо помилятися ― нормально, ненормально робити вигляд, що нічого не сталося) й виправляють їх. Бо клієнт важливий, а цінності ― передусім.

― Бренди говорять нам про інклюзивність. Вони звертаються до нашого культурного фонду. Збирають допомогу на ЗСУ. Потрапляють у кризи, але люди швидко реагують і цим допомагають брендам ставати кращими. Отже, фактично ми всі працюємо на те, щоб жити в кращому суспільстві, якого прагнемо. Це все свідчить про нашу горизонтальність, яка є неймовірною силою.

Попри те, що чимало брендів обирають свідому позицію, все одно маємо вміти критично дивитися на їхню комунікацію. Адже досі є ті, хто працює на ринок ворога, підлаштовується, декларує одне, а робить інше.

― Бренди почали говорити правдивою мовою. Більше того, дуже часто ми себе ідентифікуємо з ними, підтримуючи ті чи інші цінності, ідеї. Але, наприклад, якщо ми бачимо, що є бренд, який не вийшов з ринку окупантів, це також питання до нас. Чи ми йдемо туди? Як реагуємо? А репутація для брендів сьогодні вкрай важлива, як і для медіа.

О. Андрій Шестак підсумував, що одним з найбільших викликів зараз є емоційне вигорання, яке часто виникає через непоміркованість у споживанні інформації. Відкритими лишаються питання щодо того, наскільки багато часу аудиторія готова інвестувати у власну медіаграмотність, здатність відрізняти зерно від полови. А довіра на ринку медіа й брендів досі залишається найціннішим ресурсом.