Віджая
О, зелене лезо!
(Паліндром автора)
Цей епізод травня 2022 року вже призабувся у вирі подій російсько-української війни, але іноземець виокремив саме його як певний архетип українського спротиву, що виразно передає суть подій.
Звісно, знаковою є не лише сміливість української жінки, яка насміхається над російським окупантом. В її словах – щось глибше, ніж глум і прокльон, наче її вустами промовляє сама земля, вихлюпує гнів українська душа, в якій зустрілися «язичницька» безкомпромісність і християнське милосердя. Для якої злі завойовники – це «воріженьки», жорстокі діти, які несвідомі власної глупоти ступили в сакральний простір і тепер будуть очищені вогнем війни.
Вони прийшли за здобиччю і не залишаться без неї. Жменя зернят – дар, який їм належить, перш ніж піти в останню путь. Це пожертва від Матері-землі перед тим, як вони самі стануть жертвою, перетворяться на поживу для соняхів, яких виплекає чорне лоно богині, що невпинно перетворює смерть на життя.
Так і скіфи «помазували» голови полонених воїнів вином перед тим, як принести їх в жертву Аресу. В зафіксованій оком FPV-дрона передсмертній гримасі на обличчі російського окупанта – подив від подарунка, який він отримав посеред українського степу.
Геродот доносить до нас й іншу архетипну історію, пов’язану зі скіфськими дарами для ворогів. Після того, як Дарій вимагає від царя Ідантірса скоритися й скласти дари землі та води, той обіцяє послати йому «дари, яких ти є гідним». Й справді, через певний час до Дарія прибуває скіфський посланець, який передає персам птаха, мишу, жабу і п'ять стріл. Коли ті запитують про значення цього дарунку, посланець відповідає, що вони самі мають його зрозуміти. Йому доручено лише передати послання і якнайшвидше повернутися.
Скіфський коан про птаха, мишу, жабу і п’ять стріл до цього часу не розгаданий. Самі перси трактують його двояко. Дарій вважає, що таким чином скіфи скорюються йому і підносять в дарунок землю і воду, бо «миша народжується з землі і годується тими самими плодами, що й людина, жаба перебуває у воді, птах дуже схожий на коня, а стріли означають, що скіфи складають зброю». Його радник Гобрій бачить у скіфському посланні протилежний смисл, що бринить погрозою, мов тятива лука: «якщо перси, ви не станете птахами, і не полетите високо в небо, або мишами і сховаєтеся в землю, або жабами і не пострибаєте в болота, то ви не повернетеся до себе, вас загублять оці стріли».
Цікаву інтерпретацію пропонує італійський філософ епохи Просвітництва Джамбаттіста Віко («Нова наука»), який, спираючись на власні джерела, подає дещо інший, ніж у Геродота, перелік скитських дарів: жаба, миша, птах, леміш і лук. На думку філософа, жаба, що вистрибує влітку з болота, символізує автохтона. Миша робить собі дім там, де вона народилася. Птах вказує на пророцтво, засвідчуючи, що на боці Ідантірса стоять боги. Плуг означає суверенну владу над землею, а лук – військову потугу та священний обов’язок царя скіфів стояти в обороні своєї землі. Таким чином, мовою символів Ідантірс каже, що він, на відміну від Дарія, є сином Скіфії, народженим у цій землі, яка є його домом і царством, має священну санкцію богів на панування тут та зуміє привести свій народ до перемоги.
Звісно, питання щодо значення дару Ідантірса для Дарія є відкритим для інших тактувань. Можна погодитися з узагальненням, що три тварини символізують три простори – землю, воду і повітря, але були вони живими, чи мертвими, і чому стріл саме п’ять?
Іронія подарунку могла відсилати і до певних анекдотичних смислів, з якими перси виявилися необізнаними. Зокрема, війна жаб і мишей є сюжетом пародійної грецької «Батрахіомахії».
З іншого боку, може скіфський дар і не містив глибокого прихованого сенсу, а лише мав на меті змусити противника такий сенс шукати. Тобто був покликаний дезорієнтувати та спантеличити ворога.
Що стосується зернят, то Геродот згадує про них в іншому контексті, описуючи скіфську лазню. За його словами, з метою ритуального очищення скіфи роблять намет з обгорнутих вовняною тканиною жердин, всередину якого кладуть розпечене каміння. На це каміння вони висипають насіння конопель і «задоволені паровою лазнею, кричать радіючи».
Ритуальне вживання конопель, схоже, має спільний індоєвропейський корінь. Атхарваведа (11.6.15) згадує їх як бганг серед п’яти священних рослин Соми, які звільняють людину від тривог (гріхів). Індійська медична система Аюрведи класифікує Cannabis Sativa під назвою віджая (перемога).
Віджая, як сильний аналептик, вважається ефективним засобом при лікуванні кількох десятків захворювань. Згадується також її дія як афродизіака. Вона походить від амріти (нектару безсмертя), має отруйні властивості, тому потребує очищення перед вживанням. Канабіс перебуває під покровительством володаря тризубця – бога Шіви. Його зв’язок з еліксиром безсмертя прослідковується також в даоському контексті через міфологію божества Маґу («Конопляної діви»).
Але що насправді заховано в зернині? В маленькій скам’янілій цяточці – містерія непроявленого, алгоритм розгортання майбутнього життя, метаморфоза небуття в диво живої рослини.
В кармічному сенсі імпринти прагнень людини (самскари) стають насінням, що проросте в наступних життях, розгалузиться шляхами долі, дасть свої плоди і насіння нових тривог. Керуючись химерами непевних спогадів та хитких планів, в гарячковому пожаданні отримати негайний результат лише засіваємо невидимими бажаннями поле майбутнього, ігноруючи трепетне тепер, в якому і пульсує лоно всепроростаючої реальності.
Ісус порівняв Царство Боже з гірчичним зерном – найменшим з усіх, що містить задум найбільшого. Це зерно має бути посіяне в серці і виплекане в ньому.
Як тіло окупанта стає поживою для соняха, наші тіла, розум і все, що ми називаємо собою має стати ґрунтом, з якого зросте дерево Царства.
В біохімічному плані життя людини – тілесне тління з температурою 36,6°С, яке роздмухують міхи наших легень. Посеред нашого планетарного світу споруджено вогняний вівтар Сонця. Отримавши життя, повертаємо його Матері-Природі як жертвоприношення. Свідомо спаливши себе в світовому вогні нарешті осягаємо сенс буття.
В холодному вогні осені пломеніє листя дерев. У пекельному багатті війни попеліють міста і села, згорають тіла, вигасають долі. Але це засіяне кулями згарище ще проросте добрим зерном. З нього постануть чорні голови соняхів, зелені руки конопель і золота гірчиця Царства.
