Військовий капелан, протестант Олександр Мішура: "Під час обстрілу боєць, не знаючи тексту псалма, просто кричав: "90 псалом! 90 псалом!", і Господь захистив, всі вціліли"

Віолетта Кіртока

Військове капеланство як явище в нашій країні з’явилося сім років тому з початком війни. Представники різних церков, крім, слід зазначити, московського патріархату, їздили на фронт як волонтери, одночасно ведучи душпастирські розмови безпосередньо на лінії вогню. З часом стало зрозуміло, що священник має бути у складі військових підрозділів. Потрібно було цей рух впорядкувати і привести до ладу. Що і почали робити, розробляючи відповідний закон. Зараз він у Верховній Раді, після зауважень та пропозицій з боку народних депутатів за нього мають голосувати. Але не все так просто, як здається. Про це і розказав військовий капелан Олександр Мішура.

Розмову ми почали з актуальних подій: його, як і всіх українців, хвилює стягування російських військ до кордону з Україною та в окупований Крим.

— Цей активний рух (стягування військ. – Ред.) почався відразу після того, як Путін і Шойгу провели декілька днів у тайзі, де, впевнений, зустрічалися із шаманами, - вважає Олександр Мішура. - Це відбулося в день літнього рівнодення, 20 березня, який має містичне забарвлення, сили тьми роблять свої обряди, дійства. Та подивіться на побудований не так давно найбільший храм міністерства оборони Росії. Він же насправді схожий на капище. Як трофеї всередині помістили нацистські прапори, штандарти, зброю. Це досить дивно. Так робили язичники – вони вкладають містичну силу у зброю переможеного ворога. Це все обряди язичників, які сповідують сили диявола. Росіяни дуже люблять говорити про духовні "скрєпи". Найголовніша їхня "скрєпа" лежить на червоній площі в мавзолеї. Це називається не інше, як ідол. Черги до нього, шанування і є поклонінням ідолу. Відомо, що Путіну привозили шаманів навіть із джунглів Амазонки і в цьому брав участь Віктор Медведчук. Про це відкрито розповідав російський професор Валерій Соловей. Це можна знайти у відкритих джерелах. Духовний світ існує. Незалежно від того, віримо ми в це чи ні. Сили добра і сили тьми є.

Якщо проаналізувати хронологію подій, ми бачимо, що як тільки Путін та Шойгу повернулися з тайги, в російських ЗМІ почали накручувати істерику – ми можемо піти війною проти кого завгодно, ми повинні відродити імперію. Слово "війна" лунає в їхньому ефірі постійно. Слідком за цим вони перейшли до стягування військ біля кордонів нашої держави в напрямку Донбасу, в Криму.

А те, що Путін вірить шаманам і боїться їх, підтверджує ще такий момент. Є в Росії такий собі "білий" шаман Габишев, який з Якутії іде пішки в Москву, аби вигнати Путіна. Спочатку всі з нього сміялися. Але він іде. Люди в дорозі йому допомагають. А якось на декілька годин Путіну стало так зле, що ніхто нічого не міг зробити. Росгвардія заарештувала Габишева, хотіли примусово закрити в лікарні, щоб як у радянські часи його залікували настільки, щоб він став овочем. Але почали ставатися дивні речі. Декілька бійців росгвардії та поліції, які заарештовували шамана, покінчили самогубством. Тому лікарі, від гріха подалі, відпустили цього шамана. Десь він і далі іде.

Кремлівська влада дуже вірить у подібну містику. Згадайте, Гітлер свого часу відправляв експедиції на Тибет, шукаючи чашу Грааля, спис, яким був вдарений Христос. Нікого не нагадує? Один в один. Ми, як віруючі, можемо протиставити цьому потужну молитву і піст.

— Ще у 2015 році я почула від священника, військового капелана, вислів: ми переможемо, тому що з нашого боку любов, а з того – ненависть...

— Так і є. І допоможе в цьому наша віра. Іноді можна почути, як боєць каже: я не віруючий. Але не вірують, як правило, до певної межі. Коли все тихо, можна не вірити. А коли поряд починають лягати снаряди, чутно перестрілку, люди згадують молитви, які знають і не знають. Знаєте, є 90 псалом про охорону і захист. З ним пов’язана така історія: один з капеланів приїздив у підрозділ, наставляв, радив у випадку небезпеки читати псалом. Він поїхав. Підрозділ потрапив під обстріл. Боєць не вивчив той псалом і тому просто кричав: "90 псалом! 90 псалом!" І Господь захистив, всіх зберіг.

— Коли ви поїхали на війну?

— Я з протестантської церкви. Це християни віри євангельської. Моя власна історія почалася з Майдану. Тоді я часто приходив у центр міста. Господь давав мені бажання молитися. Я молився і за мітингувальників, і за тих, хто стояв супротив них. Я побачив, що насправді Господь хоче бачити нас єдиним симфонічним оркестром, де у кожного різний музикальний інструмент, і їх вистачає всім, бо у кожного різні таланти. Але диявол хоче зруйнувати божественний замисел, божественну симфонію. І він сіє розбрат, який переростає в гнів, ненависть і призводить до вбивства.

Коли я питав у хлопців самооборони, чого ви боїтеся найбільше, вони відповідали: "Щоб не вломився "Беркут" і не почав нас громити". Приходив я з боку силовиків і питав там: "Чого ви боїтеся?" "Боїмося самооборони, - відказували, - щоб не кидали в нас коктейлями Молотова". Але і ті, і інші вірили в Бога. Але диявол зманіпулював. Бо особисто ніхто з цих людей одне проти одного нічого не мав. Диявол посіяв зерно ненависті. Коли я починав молитися, мої слова сприймали і ті, і інші. Вважаю, на Майдані було замало священників, які могли являти любов Божу, Христову до всіх, аби вона з’єднала людей.

— В окопах вже з’єдналися – там зустрілися і ті, хто стояв на Майдані, і ті, хто готовий був зачищати площу…

— Так, я саме такий симбіоз побачив у 2015 році в батальйоні швидкого реагування, де прослужив бійцям два роки. На той час у мене вже був багатий багаж поїздок на схід. Спочатку у першу хвилю мобілізації в армію потрапив наш брат. Ми поїхали із допомогою до нього. Дізнавшись, що в Торецьку є дитячий будинок, куди перевезли багато дітей із Донецька, ми почали передавати їм допомогу, возили її також в лікарню, де було розгорнуто шпиталь.

Якось ми приїхали в цей шпиталь після обстрілу, в результаті якого декілька наших хлопців зазнали поранення. І мені головний лікар каже: "Олександре, одягайте халат, ідемо, помолитеся за хлопців, яких тільки що прооперували". Це була моя перша молитва як капелана. Тоді і зрозумів, що це моє покликання. Хоча задовго до цього я бачив пророчий сон. Заходжу в капличку, бачу велику Біблію. Вона сяє. Сам до себе кажу: зрозуміло, чому біблійні слова на вагу золота. Вона ж сяє золотом. По-дитячому роздивляюся все навкруги. До мене виходить священник з великою бородою і каже: хочу благословити тебе на служіння. Схиляю голову. Він накладає епітрафіль і молиться за мене. А потім я бачу, що вже стою в каплиці, поряд троє молодих хлопців у військових формах, але старого зразка. Запалили свічки. І я їм кажу: я ваш священник, буду розповідати вам слово Боже. І починаю бесіду. Так мене Бог вів.

— Ви зустрічали колег на війні?

— Так, звичайно. У нас у церкві були брати, які служили офіцерами свого часу. Тому для них це було досить природно – сформувати капеланський підрозділ і вже наприкінці 2014 – на початку 2015 такий існував при нашій церкві. Капелани їздили ротаційно. В Донецькому аеропорту було семеро моїх братів, п’ятеро з них зазнали поранення.

— Які питання найчастіше ставили вам бійці на війні?

— Люди, яких по мобілізації забирали, до цього ж вели зовсім інше життя. І тут війна. Не десь, а поблизу. Потрібно стріляти, вбивати. Нас, священників, питали, особливо віруючі: а як же ж заповідь - не вбий? І ти маєш на це відповісти. З древньоєврейської ці слова буквально звучать так: не вбий з корисливих спонукань. Відразу міняється зміст. І коли пояснюєш, що твій сусід виношує план, як убити тебе, щоб заволодіти домівкою, майном, землею, то це і мають на увазі. В такому випадку ти маєш право захищати своє зі зброєю в руках.

Крім того, до мене приходили з сімейними проблемами. Чоловік воює, а жінка з родиною вдома. Вона не так мріяла жити. У кожного свій рівень міцності. Починаються скандали, непорозуміння. Приходять до мене: як бути. Була така ситуація: дружина подала на розлучення, категорично не хотіла жити разом, забрала дитину. А чоловік на війні. Він ображений, молодий, красивий. Коли він мені все розказав, я попросив його: "Давай будемо молитися за твою сім’ю". Він погодився. Проходить час. Він поїхав у відпустку. Зустрівся з дружиною, проявив свою силу саме в тому, що поїхав до неї. Її це підкорило. Невдовзі вони знову одружилися. У них народилася ще одна дитина. Я дуже радію, що вдалося врятувати родину.

Кожний мудрий командир хоче мати в підрозділі капелана з досвідом, який вже щось бачив у житті. Така людина, як правило, має родину, дітей. Я, наприклад, батько чотирьох дітей. Знаю, про що казати молодим батькам.

"ОТРИМУЮЧИ ПОСАДУ В АРМІЇ, КАПЕЛАН МАЄ ОТРИМАТИ І ВЕСЬ СОЦІАЛЬНИЙ ПАКЕТ"

-— Закон про військових капеланів…

— Це закон під номером 4626. Аби його написати, збиралися брати-капелани різних конфесій, вивірювали кожне слово, робили правки. Прийшли до загального консенсусу, все узгодили. Він був на комісії, яку пройшов. І наскільки я знаю, ОПЗЖ зараз надає пропозиції, щоб були внесені правки, які по суті цей закон знівельовують. Цей закон зроблений по моделі того, що працює в США. Капеланству Америки понад 270 років, там вже все відпрацьовано, досвід колосальний. Колеги звідти приїздили до нас, ділилися своїми напрацюваннями. Наші брати їздили в Штати на навчання. Кращого на цей час не вигадаєш. Не треба вигадувати "лісапєт". Найголовніше, що там капелан – військовий священик має звання…

— Офіцерське причому…

— Так. Капітан-капелан, майор-капелан і підполковник-капелан. Також, отримуючи посаду в армії, капелан має право на весь соціальних пакет, який передбачений чинним законодавством для військовослужбовців-офіцерів. А ці люди пропонують не брати священників на утримання армії, посилаючись на статтю Конституції під номером 35, що церква відокремлена від держави: мовляв, хай релігійні громади і забезпечують своїх священників всім необхідним. Але якась релігійна громада може налічувати лише 30 людей і навіть фізично не спроможна це робити. Але на це здатні великі церкви, зокрема московського патріархату. І вони зможуть тоді надсилати своїх священників в армію, щоб її морально знищувати зсередини.

Противники закону говорять про нібито відокремлення від держави церкви. Мовляв, як це військові капелани будуть мати статус офіцера, вони ж вже служать... Але їх чомусь не засмучує факт, що коли віруюча людина приходить на контракт чи на строкову службу, вона все одно залишається членом церкви, але іде захищати державу. Де ж логіка? Виходить, в одному випадку ми дотримуємося Конституції, а в іншому не звертаємо на неї уваги і беремо в армію баптистів, православних, католиків. Мовляв: "Бери автомат і йди в окопи". Такий підхід називається лукавство.

Також за прикладом натівської армії порахували, що один капелан потрібний на 700 – 1000 військовослужбовців. Представники промосковської армії вважають, що не потрібно стільки, виправляючи на розмите: священників має бути стільки, скільки реально потрібно від кількості віруючих. Але ми маємо в цьому плані свій досвід. Ми з таким стикалися. Є в армії невіруючі офіцери. Він каже – мені не потрібні капелани. А у нього декілька тисяч людей під командуванням, серед них же є ті, хто потребує слова Божого.

— Чому в редагування закону включилась партія ОПЗЖ? Московський патріархат від капеланства свідомо відокремили ще на початку війни…

— Вони бачать, що капелан є сіль і світло в підрозділі. Військо без капеланів, як м'ясо без солі, почне розкладатися. Вони хочуть всі напрацювання знівелювати.

Наш брат Олександр Чоком, протестант, служить в 35 бригаді морської піхоти бригадним капеланом. Він здійснює свою діяльність по трудовому договору. Тому зарплатня у нього 6 тисяч гривень. Це людина, у якої є діти, родина. Їх потрібно утримувати. Домівка у нього за 65 кілометрів від ППД. Хочеш – їзди за свій кошт. Добре, частина пішла назустріч, дали кімнату в гуртожитку. При укладанні трудового договору капелан не отримує гроші за піднайом житла, не отримує соціального забезпечення. Наш брат Євгеній минулого року на сході зазнав травму хребта – компресійний перелам. Його поклали у військовий шпиталь, але 60 тисяч гривень потрібно було на операцію, цього держава не забезпечує. Гуртом збирали, допомагали. Це неправильно.

Яке ставлення може бути до московського патріархату після ситуації з інфекційною лікарнею? На території Лаври була лікарня для ВІЧ-інфікованих. Брат з нашої церкви там офіційно працював соціальним робітником. До них прийшов настоятель Павло і сказав: "Не место этим грешникам на этой святой земле". Тобто громада Києва в дореволюційний час збудувала цю лікарню спеціально для сірих та вбогих, щоб вони були ближче до Бога, а завдяки "промосковським" братам лікарню у хворих відібрали. Тобто Ісус Христос зцілював прокажених, прощав блудниц, їв з митарями, а ця людина каже – вам тут не місце. А коли була Революція гідності, ці люди зачинили двері, щоб ніхто, не дай Боже, захисту не попросив. Сказав же колись Ісус: "По плодах ваших про вас скажуть, чиї ви є". Це породження єхидни, крашені труни. Ззовні гарні, благочестиві, а всередині немає чистоти.

У 2014 році я повіз двох бійців без ніг на екскурсію в Лавру. Слухаю "мілосердну сестру во Христі", яка спілкується з бійцями: "А що ж ви туди поїхали вбивати?" Один офіцер відповів: "Я поїхав захищати свою країну". Так було неприємно. В центрі міста країни, де іде війна, священники ведуть такі розмови. Щоб щось в них змінилося, цим людям потрібне щире каяття перед Богом.

— Як ухвалити потрібний закон?

— Монобільшість же нікуди не ділася! Коли потрібно прийняти гарний закон по землі чи по банках, знаходяться ж голоси. Цей законопроєкт, який був прийнятий напочатку, гарно прописаний. В ньому військовий капелан прирівнюється до офіцера. Тому ми будемо писати листи на ім’я президента, голів комітетів. Все, що сказано в запропонованому законі, написано потом і кров’ю. У нас немає якихось забаганок. Все, що прописали брати, стосується лише нашого ефективного служіння. Зараз в армії багато вакантних місць капеланів, але черги немає. Як тільки приймуть нормальний закон, це, сподіваюся, змінить ситуацію.

І на завершення Олександр Мішура попросив ще оприлюднити таке його звернення:

"Коня готують до битви, а перемога від Господа", - так сказано в Біблії. Але щоб перемога відбулася, ми як нарід маємо згуртуватися, залишивши чвари і різні непорозуміння, бо ворог сильний і дуже підступний. Але об’єднавшись перед Господом Богом нашим Творцем, ми обов'язково переможемо! Чудовий приклад цього - перемога Давіда над Голіафом. Давід переміг, бо вірив і знав, що Господь Бог завжди поруч! Брати і сестри, боріться і поборете, хай нам Бог допомагає. Рука його не вкоротилася! Амінь.