Віталій Хромець про переклад літургії на сучасну українську мову: Ми ставимо завдання – дати науково-вивірений матеріал, який став би відправною точкою для формування і використання необхідних текстів у богослужбовій практиці
На початку літа Несторівський центр виступив з ініціативою розпочати процес перекладу богослужбових текстів українською мовою. З того часу вже відбулося кілька робочих засідань групи професійних літургістів, священиків, мирян-практиків, науковців, які вирішили утворити Українське літургійне товариство, в межах якого провадити роботу підготовки літургійних текстів українською та церковнослов’янською (з українською вимовою) мовами. Вже на першому засіданні група випрацювала комюніке, яке задає вектор подальшої діяльності.
Директор Несторівського центру Віталій Хромець в ефірі Воскресіння. Живе радіо в програмі Галини Бабій Добра розмова розповів про перші напрацювання Українського літургійного товариства та подальші плани.
В текстовому інтерв’ю програми пропонуємо найбільш цікаві моменти.
– Дуже цікаві процеси відбуваються в релігійному житті нашої країни. Ось нещодавно у Києві відбувся семінар, тема якого звучить як: «Принципи та підходи у перекладі богослужбових текстів українською мовою». Ініціатором проведення та організатором семінару виступив Несторівський центр, директор якого є сьогоднішнім гостем нашої студії. Мета семінару — окреслення проблеми перекладу літургії та інших текстів богослужбової літератури українською мовою, а також написання проміжного комюніке щодо подальших дій, задля вирішення непорозумінь у перекладі. Чому назріла ця тема? Чому саме зараз? Хто долучився до її обговорення? Що було вирішено в результаті: що робити, як діяти і в якій послідовності? Але для початку коротко нагадайте про Несторівський центр, який Ви очолюєте.
– Несторівський центр нещодавно відсвяткував свою першу річницю з дня заснування. Предмет інтересу нашого проекту умовно можна поділити на дві широкі теми. Перша стосується сфери освіти, проблем її реформування та інноваційних форм; різноманітних просвітницьких заходів. Друга тема пов’язана з аналітикою релігійного життя в Україні, в цілому, і, власне, з дослідженням різнопланових богословських питань, зокрема. Ми в такий спосіб намагаємося реагувати на значущі події у християнському середовищі сучасної України в умовах трансформації. Семінар, присвячений проблемам перекладу богослужбових текстів українською мовою, актуалізується в контексті другого аспекту зацікавлення Несторівського центру.
– Чому саме зараз відбувся семінар з такою темою? Чим мотивується потреба узгодження різноконфесійних перекладів богослужбових текстів та напрацювання єдиної стратегії перекладу?
– По-перше, ще донедавна Українська православна церква Московського патріархату цілком була вдоволена церковнослов’янським варіантом богослужбових текстів. Лише у світлі подій останніх років з’явилася нагальна потреба в перекладі цих текстів українською мовою. Але, загалом, робота над перекладами велася вкрай повільно.
По-друге, Українська православна церква Київського патріархату має свої тексти, їх часто називають «за перекладом Патріарха Філарета». По-третє, літургічна комісія Української греко-католицької церкви наполегливо працювала і працює над богослужбовими текстами. Варто відзначити, що богослужбові тексти українською мовою Українська греко-католицька церква мала вже, починаючи від часів Андрея Шептицького.
Відповідно, коли була конституйована канонічна, помісна православна церква, Православна церква України (ПЦУ), власне, й постало питання: «які богослужбові тексти маємо використовувати». Виявилося, що україномовні варіанти богослужбових текстів Київського патріархату, це здебільшого швидкі переклади зі старослов’янської мови. Даним текстам властиві ті ж самі хиби і вади стосовно стилістики, розуміння окремих місць, які мають і церковнослов’янські тексти. Перекладаючи на українську мову, ніхто не звіряв тексти з першоджерелами, наприклад, грецькими варіантами.
Зрозуміло, чому священики, які перейшли в ПЦУ з Московського патріархату, почали говорити про те, що, нашвидкуруч перекладені українською, тексти багато в чому лишаються незрозумілими. Відтак, потреба дійти спільного знаменника в цьому питанні й спонукала зібратися представників УПЦ (Московського патріархату), ПЦУ і УГКЦ за одним столом. Під час розмови виявилося, що всі сторони діалогу мають подібне бачення у вирішенні проблеми перекладу богослужбової літератури на українську мову. Представники різних конфесій були також солідарними й щодо методологічних принципів, на яких мали би ґрунтуватися переклади.
З огляду на це, учасники семінару вирішили підготувати комюніке, в якому були б прописані основні положення спільних домовленостей щодо принципів перекладу і визначено графік систематичних зустрічей тих, хто безпосередньо працюватиме над текстами. Якщо україномовний корпус богослужбових книг буде виконано на належному науковому рівні, більш вірогідно, що його приймуть всі церкви східної традиції.
– Я правильно Вас розумію, що йдеться про узгодження єдиного стандарту ведення богослужіння у всіх українських церквах, якщо це, приміром, літургія чи інший обряд українською мовою?
– Так, дійсно, Ви дуже слушно відзначили, що тут поряд з проблемою перекладу текстів постає ще й питання уніфікації спільного канону. Одна справа, перекласти богослужбові тексти українською мовою, а інша – це узгодити хід богослужіння. Приміром, Українська греко-католицька церква має, в цьому відношенні, неперервну традицію, що бере початок від Володимирового хрещення Русі. Щодо православної церкви, як нам відомо, вона була зліквідована, а, згодом, православна ієрархія була відновлена за часів Сагайдачного. Далі, Київська митрополія потрапляє в склад Московської патріархії й, відповідно, хід богослужіння та богослужбова література були скореговані згідно Московської традиції. З іншого боку, на Українську греко-католицьку церкву довгий час впливала латинська традиція.
Виявляється, що крім проблем текстуальних, маємо ще й більш глобальні, пов’язані з визначенням приналежності конкретного тексту чи порядку ведення обряду до певної традиції. Цілком справедливо, що в учасників семінару виникло запитання: «А чи є власне українська вітчизняна богослужбова традиція? Чи є в цій традиції певне ядро, яке ми можемо чітко простежити чи, хоча б, реконструювати?» І, потім, якщо все таки вдасться здійснити цю реконструкцію української традиції літургії, то лишається питання, які джерела потрібно перекладати?
Представники різних християнських конфесій дійшли спільної позиції, що перекладачам потрібно мати справу, передусім, з грецькими оригіналами. В процесі обговорення виникло ще одне зауваження. Оскільки грецькі тексти датуються добою пізнього Середньовіччя, вони містять, подекуди, не зовсім прийнятні, з позиції сучасності, формулювання тверджень. Наприклад, це стосується тогочасних антисемітських настроїв.
– Тобто йдеться ще й про осучаснення текстів?!
– Цілком вірно, йдеться ще й про осучаснення. І виявляється, що потрібно реконструювати ядро української літургічної традиції, узгодити необхідні джерела для перекладу і критично їх переосмисливши, дати творчу інтерпретацію богослужбової літератури.
– Отже, пане Віталію, чи вдалося учасникам семінару виробити подальшу стратегію вирішення, означених Вами щойно, проблем? Хто і які пропозиції озвучив?
– Це був семінар за участі близько п’ятнадцяти осіб, представників трьох юрисдикцій українських церков східної традиції. Серед них були професійні літургісти, священики, миряни-практики, що займаються критичним аналізом літургічної богослужбової літератури.
Під час обговорення викристалізувалися дві тенденції. Перша стосувалася того, що богослужбові тексти з грецької варто перекладати сучасною українською мовою. Але, поряд з цим, з’ясувалося, що ми маємо й, так званий, Київський ізвод церковнослов’янської мови. Він втілює той стандарт ведення богослужіння і богослужбової літератури, який має тяглість ще з часів Володимирового хрещення. Київська вимова церковнослов’янської мови є неймовірно близькою до сучасної української мови, тому більшість учасників семінару сказали, що ми повинні також рухатися до того, щоб сформувати корпус богослужбової літератури саме церковнослов’янською мовою Київського ізводу.
Спробую пояснити, чому так важливо продемонструвати витоки і тяглість української традиції. Якщо ми зосередимося лише на перекладах богослужбової літератури сучасною українською і лишимо осторонь церковнослов’янську мову, то тим самим ми відмовимося від української тисячолітньої традиції формування богослужбової літератури. Ось чому, потрібно якомога повніше реконструювати втрачені церковнослов’янські тексти саме у варіанті Київського ізводу.
Наголошу, що Володимирове хрещення Русі відбулося на наших теренах, в Києві. З утвердженням Московського царства, християнство поширилося на північ. Згодом, після включення східної України до складу Московського царства й, пізніше, – до Російської імперії, Київська митрополія була приєднана до Московської Патріархії. Починаючи від царювання Петра І, й, особливо за часів Катерини ІІ, вся богослужбова література почала модернізуватися на московський лад. Від священиків вимагали дотримуватися московської вимови церковнослов’янської мови. Здійснювалося послідовне вилучення будь-яких автентичних елементів з української богослужбової традиції.
– І це при тому, що вона, фактично, була взята за основу?
– Так, московська церква отримала традицію богослужбової літератури, а, згодом, приватизувала і русифікувала її. Подібно до того, як вона тепер намагається приватизувати українську історію. Тому, я вважаю, що питання реконструкції церковнослов’янських текстів у відповідності до Київського ізводу є сьогодні вкрай актуальним. Цей крок дозволить наочно продемонструвати неперервність більш, ніж тисячолітньої традиції українського богослужіння та укладання богослужбових текстів.
Як відомо, подібна практика має місце і в римо-католицькій церкві. Є окремі поодинокі храми, в яких відправи здійснюються латиною. Мені здається, було б красиво, якби у великих соборах, в певний час і день відбувалися богослужіння церковнослов’янською мовою з українською вимовою! Це щось подібне до прослуховування класичної музики.
– Пане Віталію, давайте детальніше зупинимося на основних пунктах комюніке, досягнутого на семінарі. Чи є певні плани щодо наступних зустрічей учасників семінару? Яка стратегію було покладено в основу комюніке?
– Основні стратегічні пункти комюніке передбачають реалізацію наступних кроків. Створення постійно діючої робочої групи, яка буде поступово працювати над перекладами. Суттєвою перевагою цієї робочої групи буде те, що, до неї входитимуть представники різних конфесій східної традиції. Наступним важливим пунктом є дослідження історії становлення богослужбової літератури на території України, формування бази джерел для перекладів і її вивчення.
– Це означає, що крім представників церков, конфесій, ще мають бути науковці зі світського середовища?
– Так, вірно. На семінарі вирішено було розширити групу перекладачів, шляхом залучення світських науковців, зокрема, фахових філологів. Це, передусім, мотивується необхідністю визначення методології перекладу.
Ще одним наріжним пунктом комюніке стала ідея формування термінологічного словника, щоби уникнути плутанини понять в майбутніх перекладах.
– Які питання плануються до обговорення?
– Першочерговим завданням є розробка принципів перекладу. Крім того, перш, ніж перекладати тексти потрібно зібрати уже існуючі переклади на українську мову, щоб не робити одну роботу двічі.
– Тобто, потрібно провести своєрідну “інвентаризацію літератури”, щоб фактично знати, що ми маємо. Я розумію, що це процес тривалий. А як Вам здається, чи не викличе такого масштабу проект (адже йдеться про те, щоб узгодити спільні тексти для всіх церков східного обряду) спротиву в храмах загалом, у видавництвах, друкарнях, зважаючи на кількість виданої літератури. Адже, сюди відносяться і молитовники, і різноманітні церковні книги, і тому подібне. Чи означає це, що вони всі будуть не потрібні у майбутньому, коли буде вироблено загальний єдиний український текст?
– Передусім, ми ставимо собі за мету поширити текст комюніке серед предстоятелів українських церков східної традиції, щоб вони ознайомилися з нашою ініціативою. По друге, необхідно в першу чергу підготувати так звані аналітичні, або критичні переклали богослужбової літератури. Це буде богослужбовий текст, доповнений примітками і роз’ясненнями. Якщо зустрічатимуться слова, які різняться від традиційно вживаних, їхня доцільність має супроводжуватися поясненнями.
– Але, очевидно, що навіть підручники в духовних семінаріях теж потребуватимуть зміни відповідно до перекладених богослужбових текстів.
– Ви знаєте, це справді робота на роки. Яким чином будуть рецепіюватися і імплементуватися спільні набутки робочої групи перекладу, буде вирішувати церковне керівництво. Я маю сумніви, що перекладені богослужбові тексти будуть одностайно затвердженні всіма церквами. Було б надто сміливо, про це думати.
Ми ставимо завдання – дати науково-вивірений матеріал, який став би відправною точкою для формування і використання необхідних текстів у богослужбовій практиці. Я певен, що цей процес буде послідовним. Частина священиків захоче використовувати нові переклади, а інша – буде працювати зі старими перекладами. Вважаю, що у таких справах примус не є доцільним. Це, радше, шлях еволюції, ніж революції.
– Якщо я Вас правильно зрозуміла, учасники семінару швидко знаходили консенсус з приводу тих чи інших питань. На Вашу думку, наскільки всі будуть налаштовані на конструктивне прийняття окремих ідей та, відповідно, їхніх подальших імплементацій?
– Ви знаєте, на цей семінар зібралися люди, які вважають, що існуючі переклади є недосконалими. Всі хто, брав участь в обговоренні, стверджують, що потрібно працювати над богослужбовою літературою. Водночас в межах засідання викристалізувалося дві групи. Перша група воліла б відразу зосередитися на нових перекладав українською мовою. Інша ж група говорила про те, що ймовірно не все треба перекладати, а слід, в першу чергу, відредагувати вже наявні переклади. Позиція другої групи згодом отримала схвалення всіх присутніх на семінарі.
Також всі погодилися, що маємо реконструювати і підготувати повне видання богослужбових текстів на церковнослов’янській мові Київського ізводу. Обидві групи мали цілковиту згоду щодо змісту майбутньої роботи. Розбіжності виникли лише у визначенні пріоритетного завдання. Одні сказали: «ми хочемо зосередитися, в першу чергу, на новому перекладі, але не маємо нічого проти формування корпусу текстів церковнослов’янською мовою Київського ізводу”. Інші говорили: «ми хочемо зосередитися на укладенні текстів церковнослов’янською мовою Київського ізводу, і нас менше цікавить переклад на українську мову». Вважаю, це нормальна робоча дискусія. Головне, що кожна із семінарських груп не заперечувала важливість роботи в обох напрямках.
– Чи відомо, наразі, хто буде фінансувати цю непросту, багаторічну роботу?
– Це хороше питання. Розуміючи всю масштабність і фундаментальність проекту ми хочемо, передусім, залучати спонсорські кошти.
– А як щодо друку, всіх цих технічних моментів: видавнича підготовка переплетення книг?
– Фінансування потребує, перш за все, робота перекладачів. Ми чітко розуміємо, що для нас головне – підготувати якісний переклад з критичними коментарями. Подальша імплементація цих перекладів у богослужбову практику, укладання служебників буде справою окремих церков.
– Вочевидь, що Ваш проект покликаний також створити майданчик для подальших різнопланових дискусій і обговорень. Наскільки оптимістично Ви налаштовані?
– Я – поміркований оптиміст. Звісно, є бажання втілити проект швидше. Але, усвідомлення глобальності цього задуму переконує, що тут потрібно рухатись невеличкими кроками.
