Ворог, якого знищують: у Московській Патріархії агресивно відреагували на призначення Михайла Драпатого
Про це розповідають на Телеграм-каналі Центру суспільного моніторингу (ЦСМ) з покликаннями на Тг-канал самого владики Сави, який є вікарієм Московського Патріарха, заступником керівника справами Московської Патріархії, керівником її Контрольно-аналітичної служби та головою Синодального місіонерського відділу.
Сава (Тутунов) поширив допис з іншого російського видання “Старше Эдды”, в якому Драпатого названо етнічною образою, а ставлення до нього сформульовано гранично однозначно — “ворога не обговорюють, його знищують”.
Як зауважують в ЦСМ, «архиєпископ не був автором первинного заклику, однак свідомо переніс його на власний інформаційний ресурс, не засудив дегуманізаційну лексику та використав її як відправну точку для ширшого обґрунтування війни». Як також констатують в ЦСМ, особливого значення набуває не лише зміст, а й оперативність цієї реакції.
«Московська Патріархія не чекала, доки новопризначений Головнокомандувач реалізує власну стратегію, ухвалить резонансні рішення або стане об’єктом тривалої кампанії російських державних медіа. Сава відреагував на сам факт появи нового головнокомандуючого ЗСУ й одразу запропонував своїм прихильникам готову рамку його сприйняття: Драпатий — не просто Головнокомандувачий Збройних Сил України, а персоніфікований носій нібито давньої русофобської програми, спрямованої на позбавлення Росії та російського народу права на існування. Йдеться про своєрідне ідеологічне цілевказання. Михайла Драпатого ще не оцінюють за результатами перебування на посаді — його заздалегідь включають до категорії ворогів “Православ’я і Росії”», — наголошують в ЦСМ.
На їх думку, поширення такої формули ставлення до ворога настільки високопоставленою особою в РПЦ МП вже не є просто репостом мови агресії з іншого каналу — «для частини православної, військової та націоналістичної аудиторій вона набуває додаткової нормативної ваги».
Архиєпископ Сава не погрожує генерал-майору Михайлу Драпатому безпосередньо й не оприлюднює конкретного плану дій проти нього. «Однак він бере участь у створенні інформаційного середовища, в якому насильство проти визначеного ворога заздалегідь подається як морально виправдане. Архиєрейський сан надає цій конструкції релігійної легітимності, а апаратне становище Сави пов’язує її з інституційним центром РПЦ. Така швидкість реагування показує, що Сава виступає не стороннім церковним коментатором, а одним із каналів ранньої ідеологічної реакції Московської Патріархії на стратегічні події в Україні», — констатують в Центрі суспільного моніторингу і додають:
«У цьому сенсі РПЦ дедалі виразніше функціонує як умовна “п’ята гілка влади” Кремля — поряд із президентською адміністрацією, урядом, силовим блоком та державною пропагандистською системою. Її особлива функція полягає не у формальному ухваленні державних рішень, а у визначенні морально-релігійного статусу політичних і військових противників Росії. Державна пропаганда називає ворога, спецслужби виявляють і переслідують його, армія веде проти нього бойові дії, а Московська Патріархія пояснює своїй аудиторії, чому боротьба із ним, нібито, є не лише політично необхідною, а й духовно виправданою».
Дослідники припускають, що така оперативність архиєпископа Сави також може свідчити про початок персоніфікованої інформаційної кампанії проти нового Головнокомандувача ЗСУ.
«Її подальшими індикаторами можуть стати спроби представити Михайла Драпатого “гонителем канонічного православ’я”, залежним від західних спецслужб військовиком, ідеологічним русофобом або виконавцем зовнішнього плану зі знищення “історичної Русі”. За такої моделі майбутні рішення українського командування не формуватимуть образ ворога, а використовуватимуться як підтвердження образу, створеного заздалегідь».
У статті «Православно-чекістська мобілізація архиєпископа Сави (Тутунова)» саме із цього епізоду починають аналіз нової активності цього архиєпископа: «Його допис стосується не тільки генерал-майора Драпатого М.В. Він демонструє механізм, за допомогою якого РПЦ оперативно реагує на кадрові та стратегічні зміни в Україні, формує ставлення до них серед власних прихильників і переводить військово-політичні події у площину метафізичного протистояння».
