Втрата обличчя

Дмитро ГУБЕНКО. — "Український тиждень", 3 червня 2010 року

Поява на вулицях європейських міст жінок у консервативному мусульманському одязі стала для світської Європи тривожним дзвіночком. Іммігранти з Африки та Близького Сходу демонстративно відмовляються інтегруватися в західні суспільства, ба більше – до них приєднуються й неофіти з числа європейців. Тепер тихе протистояння між світськими держава­­ми та мусуль­манськи­­ми громадами в Західній Європі виходить на за­­конодавчий рівень. Парламенти Бельгії та Франції готові затвердити законопроекти, які забороняють паранджу (бурку) та нікаб – предмети традиційного жіночого мусульманського одягу, що май­­же цілком закривають обличчя, залишаючи тільки отвір для очей. Інші європейські країни поки що стежать за реакцією мусульманської спільноти.

Закон і віра

Першим у наступ на паранджу та нікаб пішов у січні уряд Данії, який проголосив про їх невідповідність данським цінностям. Заборону на них, однак, вирішили не накладати через нечисленність жінок, які їх носять (трохи більше 200 на всю країну). А ось 134 депутати нижньої палати бельгійського парламенту 29 квітня віддали свої голоси за заборону носіння паранджі чи нікабу в громадських місцях. Проти не було нікого, два депутати утрималися. Тепер справа за верхньою палатою.

Згідно з законом жінкам в одязі, який «приховує обличчя та не дає змоги встановити особу», в разі появи на вулицях, у парках та офіційних установах загрожуватиме штраф від 15 до 25 євро або арешт на термін до семи діб. Виняток буде зроблено лише для культурних заходів на кшталт релігійних свят чи карнавалів. Окремі бельгійські міста, до речі, вже прийняли подібні нормативні акти, однак виконують їх спорадично.

11 травня бельгійську ініціативу підтримала Франція, де ще 2004 року заборонили носити елементи релігійного одягу (причому не лише ісламського) в школах. Депутати Національних зборів одностайно прийняли резолюцію, яка проголосила вимогу носити паранджу такою, що суперечить республіканським цінностям. Резолюція мала декларативний характер і була своєрідною артпідготовкою. Парламент просто прозондував ґрунт перед розглядом законопроекту про заборону в громадських місцях одягу, що закриває обличчя.

Текст ініційованого президентською партією «Союз за народний рух» законопроекту було оприлюднено 19 травня, а його розгляд призначено на початок липня. Спостерігачі вже очікують на дискусію між соціалістами, які пропонують заборонити паранджу та нікаб тільки в транспорті й громадських місцях, та правлячою партією, яка виступає проти присутності жінок у такому одязі навіть просто на вулиці.
   
Голоси за й проти

Значна частина французів ще не визначилася зі своїм ставленням до перспективи заборони нікабу та паранджі. Інженер із міста Ренн Ремі Адіссон зізнається, що відчуває роздратування, коли бачить жінку в паранджі, бо, на його думку, це проти прав та свобод жінки, а також суперечить французьким принципам секуляризму. «Але навіщо створювати закон проти мусульманської паранджі, а не проти ризи священика чи єврейської кіпи? Як на мене, проблемою цього закону є те, що він більше спрямований проти мусульман, ніж на підтримку жіночої гідності. Це просто політичний закон для ультраправих прибічників Саркозі», – вважає Адіссон.

Правозахисники та мусульманські організації вже назвали заборону паранджі наступом на права й свободи мусульманок. Зокрема, Amnesty International вважає, що повна заборона порушує права на свободу самовираження і віросповідання жінок, які носять паранджу та нікаб. Такої ж думки дотриму­­ється й комісія з культури, науки та освіти Ради Європи. 21–25 червня Парламентська асамблея Ради Європи планує розглянути це питання на сесії в Страсбурзі.

Жінок, які носять паранджу, в Європі справді небагато – у Франції таких, наприклад, не більше 2 тис. (загалом же в країні живе близько 5 млн мусульман). Як зазначають критики, жорсткі репресивні заходи можуть зробити їх мученицями за віру та призвести до подальшої популяризації консервативного мусульманського одягу, який стане символом боротьби проти системи. Зрозуміло, що задекларована бельгійськими та французькими законодавцями потреба легкої ідентифікації особи правоохоронними органами фактично є приводом до заборони. Насправді ж ідеться про страх європейців перед невблаганними демографічними змінами.

«Захід є Захід, а Схід є Схід, і їм не зійтися вдвох, допоки землю і небеса на суд не покличе Бог», – написав у ХІХ столітті у «Баладі про Схід і Захід» народжений в Індії британський поет і письменник Редьярд Кіплінг. Ці рядки часто наводять у дискусіях, щоб підкреслити неможливість культурного діалогу Заходу та Сходу. Проте у поемі Кіплінга було й пророче продовження: «Та Сходу і Заходу вже нема, границь нема поготів, Як сильні стають лицем у лице, хоч вони із різних світів!» 

Глобалізація справді стирає кордони, і в країнах Європи зростають громади іноземців, серед яких у кількох країнах переважають саме мусульмани. За даними Pew Research Center, у Франції мусульмани складають 7,5% населення, у Нідердандах – 6%, у Німеччині – 5%, в Австрії – 4,2%, у Бельгії – 3%, у Великій Бритнаії – 2,7%. Чи вдасться новим європейцям знайти спільну мову зі старими і на чиїх умовах вони співіснуватимуть далі залежатиме від того, як мусульманські громади відреагують на інтеграційні зусилля європейських урядів.