Адвент, час приготування до Різдва у західній християнській традиції, містить багато елементів німецького походження. Детальніше розказати про них ми попросили в Павла Шварца, єпископа Німецької Євангелічно-Лютеранської Церкви України.
Павло Шварц народився в місті Луцьку. Німецькі коріння пов'язані з мамою, яка є етнічною німкенею, що народилася в родині колоністів на Сибірі. Батькова родина є українцями, що проживають на Волині та Холмщині. Зараз він є пастором лютеранської громади Харкова і єпископом НЄЛЦУ.
— Що значить Адвент у німецькій лютеранській традиції? Як його дотримуються?
— Час Адвенту є одночасно початком церковного року та часом духовного приготування до Різдва Христового. В цей час окрім недільних богослужінь практикуються додаткові богослужіння або вечірні молитви протягом тижня.
Вимог щодо посту немає, але заохочується до роздумів над Словом Божим і практикуванням щоденної молитви. В деяких Лютеранських Церквах (наприклад, в Польщі) практикується акція “Інший Адвент”, метою якої є звернути увагу на духовне переживання цього часу та потребу обмеження споживацького підходу до святкування.
— Чи у Вас також запалюють свічки на адвентському вінку?
— Звичайно. Запалювання адвентських свічок є однією з найпоширеніших передріздвяних традицій в Лютеранській Церкві. Цю традицію вигадав і популяризував Йоганн Віхерн, а сьогодні вона вже стала частиною глобальної культури і навіть отримала додаткові елементи, як назви свічок.
— Чи є якісь особливості приготування до Різдва у Вашої Церкви в Україні? Чи мала місцева культура якийсь вплив на традиції Вашої Церкви?
— Подібно до інших Лютеранських Церков Європи ми використовуємо різноманітні традиції, як для підготовки до Різдва, так і в святкуванні самого Різдва. Наприклад, адвентський календар, адвентський вінок, випікання штоллену та інших смаколиків. Впроваджуємо також нові традиції. Головна мета — це допомогти вірянам не тільки цікаво відсвяткувати Різдво, але і пережити духовну віднову, знайти надію для щоденного життя та силу в Спасителю Христі.
Звичайно, українські традиції знайшли своє відображення і в нашій церковній практиці. Це насамперед різдвяні пісні та різдвяна кухня.
Одним з наших завдань на наступні роки я вважаю, що необхідно допомогти сім’ям формувати свої різдвяні традиції, адже святкування Різдва в нашій країні все ще знаходиться в тіні Нового року. І навіть ялинка, яка початково мала міцну асоціацію в Україні з Різдвом, лютеранами і німцями, зараз більше асоціюється з Новим роком і дідом морозом.
— А чи є тут якісь традиції періоду Адвенту, а далі й Різдва, яких немає в одновірців у тій самій Німеччині?
— Ми використовуємо різні різдвяні традиції, не тільки німецькі. В Харкові, наприклад, ми користуємося польською традицією ламання облатків. Звичайно співаємо українські різдвяні пісні та готуємо українські страви, чого, ймовірно, немає у лютеран Німеччини.
Загалом ми використовуємо багатонаціональний потенціал святкування Різдва для донесення Доброї Звістки і створення своїх сімейних традицій.
— Ви згадали про ялинку. У нас часто повторюється міф, що її в Україну привіз мало що не особисто цар Петро. А як було насправді? Коли вона в нас і де, в який час з'явилася?
— Особисто мені не знайомі джерела, які б вказували на привезення ялинки царем Петром, що, звичайно, не говорить, що такого не могло теоретично бути. Але історичні дані говорять про те, що світове визнання ялинки, як різдвяного дерева, відбувається все таки в ХІХ столітті і Російська імперія не є виключенням. На її території ялинка зустрічається насамперед у вихідців з Німеччини, в т.ч. в царській родині. І навіть на початку Першої світової війни можна прочитати в російській пресі того часу заклики до відмови від цього "чужорідного ворожого" різдвяного елементу ялинки і повернення до своїх слов'янських традицій.
Але це не вдалося, бо ялинка вже стала елементом різдвяної культури, яка потім досить успішно обороняється політиці комунізму, котрий намагався забрати всі релігійні елементи з публічного та приватного життя громадян. Маючи проблему викорінити цей різдвяний символ, радянська пропаганда змінює його значення і таким чином з'являється новорічна ялинка.
До речі, символіка різдвяної ялинки за понад тридцять років незалежності України ще не відродилася і новорічний замінник з Дідом Морозом і Снігуронькою є більш популярними серед громадян України.
— Які ще німецькі впливи є в нашій різдвяній традиції?
— В час глобалізації національні традиції досить вільно переміщаються поміж державами і народами. Можна ще згадати про традицію організації різдвяних ярмарок, яка фактично в Україні тільки зароджується. Випікання різних різдвяних солодощів, в т.ч. найвідомішого в Німеччині - штоллену. Це напевно найбільш знакові.
— В Одесі, де діє церковне управління НЄЛЦУ, відкрили різдвяну ярмарку на подвір’ї поруч з кірхою. В Україні у різних містах її проводять виключно як комерційний захід. А чим відрізняється ця?
— Різдвяна ярмарка в Одесі має декілька завдань. Найбільш видиме — це створення якісної культурної різдвяної програми. Друге завдання — це знайомство з лютеранськими і німецьким традиціями святкування Різдва. І третє — це збір коштів на благодійний або культурний проект. Цього року отримані кошти від самої ярмарки підуть на виготовлення історичної виставки, присвяченої німцям-колоністам Одещини.
Варто також згадати, що невелику різдвяну ярмарку в цьому році організовує і громада Бердянська, яка таким чином збирає пожертви на благодійні цілі.
Я надіюсь, що вже в наступному році у нас буде принаймні три громади, які мають відповідні локації в місті, будуть організовувати різдвяні ярмарки. Церковне управління, яке створене для розвитку помісних громад, буде і в цій справі їм допомагати.
— До речі, в Одесі в кірсі вивісили незвичну зірку. Розкажіть про неї?
— Це Гернгутська зірка (Herrnhuter Stern) — популярна адвентська та різдвяна прикраса в країнах Західної Європи та у Північній Америці. Символіка зірки досить проста і відноситься до відомої Вифлеємську зірки, яка згідно з Євангелією від Матвія привела магів зі Сходу до маленького Ісуса, Спасителя світу, та його родини. Зірку, зазвичай, вивішують в першу неділю Адвенту і висить вона до 6 січня - свята Богоявлення (Епіфанії).
Традиція виготовлення Гернгутської зірки пов'язана з християнською релігійною спільнотою Моравських братів, що поселились в Саксонії на землях графа Ніколауса фон Цинцендорфа, і заснувала поселення Гернгут (Господній захист), який дав їм притулок та став одним з їх духовних лідерів.
Моравські брати (також їх називають гернгутерами) є представниками лютеранського пієтизму. Вони відомі насамперед як місіонери (значною мірою вплинули на постання методизму), автори Losungen (цитати і читання з Біблії на кожний день на рік) та творці гернгутських зірок.
Перші зірки з'являються подібно до адвентівського календаря — на початку ХІХ століття в школах-інтернатах. За легендою вважається, що перша моравська зірка була виготовлена в 30-ті роки XIX століття в школі для хлопчиків в Ніскі (Саксонія). Зірка мала 110 променів, була виготовлена до 50-річчя школи, і легенда приписує її створення вчителю математики, який з її допомогою намагався ілюструвати геометричні принципи для своїх учнів.
— Український Щедрик відомий по всьому світу, австрійська колядка “Тиха ніч” також. А які ще різдвяні колядки чи пісні популярні в лютеран?
— В мене є дві улюблені адвентські пісні: “Macht hoch die Tur” і “Gott sei Dank durch alle Welt”. Наразі, ми їх співаємо на німецькій та на російській мові, але я надіюся, що наступного року ми вже зробимо якісний переклад на українську мову. Вони досить відомі в лютеранських спільнотах, особливо перша з них. З різдвяних я б виділив пісню O du froliche (О ти радісний), яка теж чекає ще на переклад.
— Різдво — це також сімейне свято. В українській традиції важливу його частину займає Святвечір. А як є у німецькій і як є у Вашій родині?
— Власне сімейне святкування Вігілії ми і намагаємося поширити серед наших вірян. Спільна молитва, прочитана історія з Євангелії, сімейна трапеза та звичайно різдвяні подарунки — це те, що, на мою думку, важливо для доброго святкування Вігілії.
Щодо мого власного святкування, то це значно важче організувати, бо я і моя сім'я повністю зайняті приготуваннями в церкві або відвідуванням інших громад. Але якщо нам не вдається спільно відсвяткувати Вігілію, то ми це робимо вже на саме Різдво.
— Чи збереглися у Вас якісь родинні святкові історії чи не зовсім святкові?
— На жаль, традицій, які б передавалися з покоління в покоління, майже не залишилося. Часи Радянського Союзу досить сильно зашкодили родинним традиціям, тому після відродження Церкви в Україні ми фактично відновлюємо від основ, як традиції, так і саму духовність. Це дуже непростий процес і неможливий без Божої підтримки.
— А Ви вірите у різдвяні чудеса і що Ви бажаєте собі та іншим у цей час? Які подарунки кладете під ялинку?
— Так, я вірю в чудеса. І напевно найбільшим та найприємнішим для мене є чудо преображення грішної людини. Це щось неймовірного, спостерігати за тим, як Бог змінює людину Своєю благодаттю та Словом.
В різдвяний час я зазвичай бажаю людям і собі особисто миру та надії. Миру, який є частиною відносин з Богом, і надії, джерелом якої є Христос. На мою думку, взаємовідносини з Богом в цей різдвяний час є найважливішими, а присутність такої надії у житті дає не тільки сили, але і бажання жити і змінювати цей світ на краще.
Щодо подарунків, у нашій сім'ї немає казкових героїв, які їх приносять вночі, коли всі сплять. Ми навчаємо власних дітей тому, що подарунки є Божим дарунком, який ми отримуємо через своїх близьких, і що важливо не тільки те, що ми даруємо, але і з яким серцем ми це робимо. Для казкових персонажів у нас теж є місце під час спільних вечірніх читань з дітьми.
##DONATE_TEXT_BLOCK##
Матеріал підготовано у рамках Програми «Діалог» імені владики Василя Лостена, за підтримки Центру міжконфесійного та міжрелігійного діалогу «Лібертас»