З нагоди пам'яті про Аушвіц і Голокост всі дякують росіянам. Трамп сказав про Росію як переможницю фашизму.Одні плачуть, що Трамп поширює рос. пропаганду, а світ забув про місце українців у тій війні. Другі дорікають, що ми самі віддали qassablaram наші «перемоги», мовляв, це українці більш втратили. Треті справедливо зауважують, що українці досі не розібралися, що для них СРСР – мовляв, «ми називаємо СРСР «росіянами», а потім якось згадуємо, що УРСР як би засновниця ООН», «або маємо взяти на себе історичну відповідальність за УРСР ...як свою ..., або тоді припини «примазуватись» до перемог СРСР». На фоні бігають недобиті ватники з криками «бандери знищили совєцькоє наслєдіє! декомунізація – зруйнуйте радянські заводи і ГЕС!». Нарешті, дехто іронічно зауважує, що трампівські слова не сподобалися і росіянам.

Як історик, мушу про це прояснити. Бо всі ці речі – жирна замішана плутанина, що веде до маніпуляції.

1 і логічне: Неможливо послідовно і правдиво вписатися в брехню, міф і маніпуляцію. ВСЯ без винятку «історія ІІ світової війни» - це базовий міф світової громадянської релігії (глобального світу на чолі із Заходом). Це – політогонічний і космогонічний міф. Тобто – це міф, на якому базується сама легітимність, обґрунтованість всього політичного порядку, того самого «світового порядку», про який так модно писати.

Цей міф звучить так: «З пекельної безодні нізвідки (стоп-маркер №1) прийшов демон фашизму/нацизму (стоп-маркер №2), що хотів знищити світ (як Саурон – Середзем’я). На його шляху стали доблесні наші витязі, герої, що розгромили Світове Зло. Під час Най-Величнішої Війни в історії до Нас приєдналися інші Великі Лицарі, хто раніше підтримали Зло, але вирішили покаятися і тим самим стали на бік Добра. Ми разом перемогли Зло (боги перемогли титанів і скинули їх в Тартар) і повернули у Космос – Порядок, Мир, Свободу і Справедливість. Хто проти цього Порядку, той виплідок Зла. Кожен, хто хоч трохи працював на Зло – проклятий навіки в Нашому Порядку (за винятком Великих Лицарів)».

Історикові очевидно, що в цій оповіді брехні трошечки більше ніж дуже багато. Починаючи з відповідальності за устрій міжвоєнної Європи, закінчуючи роллю в плеканні двох нелюдських режимів Європи і навіть відповідальністю Союзників за Голокост. Всі знають про Мюнхен. Мало хто пам’ятає про пакт Молотова-Ріббентропа. Всі забули про Рапалльський договір.

Найсмішніше, що тут є три варіації міфу – Західна (Союзники – Добро, СРСР – грішник, що покаявся), совєторосійська (СССР=Росія – Абсолютне Добро, Захід – злочинці, що перейшли на бік Добра), єврейська (ми – невинна Жертва Катастрофи, всі – якщо не злочинці чи співучасники Злочину, то принаймні прокинулися надто пізно). Є ще центральноєвропейська (Польща, Балтія, Чехословаччина) – «ми жертви, всі зрадники, СРСР – другий окупант»), але вона якраз відкидається «святою глобальною громадянською релігією». При цьому ставлення до тих, хто під час Війни перейшов на бік Гітлера, залежить від того, чи їм вдалося виманеврувати потім – наприклад, Фінляндії, Угорщини, Румунії, Болгарії, Хорватії це майже не пригадують, бо вона змогла відбитися, але «Горе переможеним!» - розпинають і проклинають хорватів, українців, балтів, ігноруючи причини і ставлячи їх поряд із самим Сатаною. Португалія, Іспанія та Італія тихенько сидять осторонь, роблячи вигляд, що їх там взагалі не стояло.

Більш докладно я про це писав ще у 2020 р., див. тут.

А поки головний підсумок – мріяти вписати історичну правду в цю глобальну побрехеньку – ну, це навіть не наївно. Варто лише згадати кілька історичних фактів – станом на 1940 р. Гітлера підтримувала більшість «європейського/цивілізованого світу», а США активно стояли в позі страуса, точніше ізоляціонізму. Так,так, СРСР теж підтримував Гітлера. В 1943 р. «демократи-гуманісти» прелюб’язно пиляли пиріг планети, нарізаючи сфери впливу, що аж гай гудів від свята демократії і лібералізму. Після ІІ світової війни всі сторони намагалися не сильно піаритись на «Перемозі» - культ «Великой Победы» почався щойно 1965 р., десь в ті ж часи починається «переможний поступ антифашизму» на Заході, популярність марксистських ідей, масова конмеморація Голокосту... я аж навіть починаю щось підозрювати...

І це не дивно – мабуть, переможці щось підозрювали, що якщо сильно піаритись в перші роки, то з образу «Білих і Світлих», можна випадково пофарбувати все у відтінки сірого. А це не було вигідно нікому з бенефіціарів Ялто-Потсдамської системи, улюбленої фантазії Заходу і Путіна.

Критикувати всю цю казочку для 70-річних дітей в кріслах президентів – дурна справа. Розмонтувати, деконструювати МІФ – треба. Але ключем для деконструкції є Україна. Тому смерть України – вигідна всім.

п. 2. Україна і СРСР.

Не так страшна шиза, коли б шиза не була жиза.

Як це пояснити, як з цим жити?

В 1917 р. виникає УНР, власне Україна в усьому багатоголоссі і всіх спектрах. Але більшовики одразу не прийняли її і з часом частина українських еліт прийняли більшовицький проект «Країни Рад, де Росія вже не імперія, а братня Республіка робітників і селян». Більшовики, зрозумівши, що ідею України не здолати, вирішили нею скористуватися. На вітрину Української Республіки трудящих (без царів і панів) купилося дуже багато народу. 80% українських еліт були соціалістами, тобто було легко купитися на соцриторику більшовиків. Розуміючи геополітичну ситуацію, багато прагматиків теж почали думати, що в Країні Рад є більше шансів.

УРСР виникла раніше, ніж СРСР. УРСР увійшла в склад СРСР як одна із республік-засновниць. Формально, по Конституції СРСР був Союзом незалежних «радянських соціалістичних республік», які мали право суверенно прийняти рішення про вихід. Реально, це нівелювалося «партійною дисципліною», бо якраз ВКП(б)-КПРС була цілком тоталітарною структурою. Але тим не менш, формально, Українська соціалістична республіка була засновницею самого СРСР...

Всі 1920-і були етапом торгу в душі українців, де українці торгувалися про себе, чи підійде для України формат Країни Рад. З одного боку, було відчуття неправди і насильства. З іншого боку, прагматичне розуміння сторони переможця. З третього боку, все-таки вони ж соціалісти, і все це так красиво лягає і в наші власні ідеологічні уявлення. Нарешті, весь світ повнився переживаннями і мріями в стилі соціалістичної революції, it was waving in the air. Тож чи миритися нам з цим, чи ні?

Рано чи пізно відповідь прийшла. Основна маса укр.еліт виїхала в еміграцію ще на поч. 1920х. Москва на чолі зі Сталіним допомогла іншим позбавитися сумнівів і мук совісті. Вона задушила НАРОД, його масові селянські повстання, Голодомором, а еліти – Великим Терором. Майже ВСІ, хто так чи інакше прийняв угоду з дияволом, загинули від рук диявола. На закатованій землі був встановлений режим Терору. За гроші, виручені з продажі хліба заморених голодом дітей, були побудовані «великі соціалістичні будівництва», від Дніпрогесу до Донбасу. Воланд, що правив бал у Москві– це ж Сталін виведений Булгаковим! – будував і робив все, що було треба Йому.

Це писав Олесь у Празі 1931 р.

Апелювати до того, що наші діди і батьки, що вижили, працювали в тих умовах, що не могли змінити, що виживали як могли, що їхніми руками, потом і кров’ю Молох утверджував свою силу і владу – це верх підлості. Апелювати до того, що ці люди вірили в ту ідеологію – авжеж, хочеться повірити в щось, щоб якось усунути відчуття абсурду і жаху, тим паче, що вірити вигідно просто фізіологічно – це вершина лицемірства.

Так, українське суспільство 1917 р. було схильне і до соціалізму, і до ідеї спільної з росіянами держави – але воно ж і породило незалежну Україну, ідею, неймовірно сильнішу. Зрозуміло, чому люди були схильні до ідеї спільної держави – адже цю державу вони мали перед собою, це був статус-кво, реальність, в яку вірити не треба. Але уявіть собі, наскільки сильна, магічно могутня була ідея України, якої вже дуже давно (якщо не ніколи!) не було, але вона встала, ствердилася у конкретних політичних інституціях, була настільки потужна, що навіть троє пекельних ворогів не змогли її знищити, і один із них лише здогадався її привласнити.

Голий фасад, вихолощена лялька, пустотіла іграшка – ось у що була перетворена Україна в УРСР.

І в той же час, люди, що вижили, нікуди не поділи і своє українство, і Москва мусила принаймні визнати легітимність існування України, визнати її навіть обрізану ідентичність. Стратегії виживання спільнот та індивідів в тоталітарному світі – це окрема історія і ціла наука. Цих стратегій було багато – від замовчування до маневрування, тестування меж можливого, (само)цензурування на межі із шизофренічною (самому собі) (не)вірою.

Земля – пам’ятаєте фільм Довженка? – проривалася всередину пустотілої форми, наповнюючи її. Варто було лише відвернутися і ослабити пута – рано чи пізно форма наповнювалася змістом. Але це була вічна драма боротьби між формою і змістом, фасадом і реальністю.

Мало спитати «які люди працювали, боролись, жили?». Слід спитати: «Хто мав реальну владу? Хто приймав рішення?», владу не лише фізичну, але і символічну? Ці «люди» діяли як «ХТО?» і «ЧИЇМ іменем?». Де був «ЦЕНТР прийняття рішень»?

Та ж сама історія, що і в часи Рос. імперії – Куліш був русифікатором у Варшаві як хто? – як українець? чи як чиновник Рос. імперії, як «русский»? Формальна присутність предиката «Український» ускладнює ситуацію, але – все-таки наскільки сама Україна в усій повноті історії і культури була дозволена? Якщо 70% історії і культури України цензурувалось під волю московського центра, то це важко назвати чимось пристойним. Чи був зулуленд країною зулусів?

Передчуваючи питання про сучасність («А що зараз з тими, хто при владі?»), відповім просто – зараз при всій неповазі, але на вільних виборах всі громадяни України обирають свою владу, тоді як в ті часи про вільні вибори не йшлося взагалі.

Нарешті акт неймовірної символічної сили – в 1992 Голова УНР Плав’юк віддав клейноди УНР Кравчукові.

п. 3. Україна і Друга світова.

Кілька фактів від Капітана Очевидності, на додачу до того, що саме терени України і Білорусі зазнали найбільш втрат і жертв.

Українці не воювали ані під власним стягом, ані у власних виокремлених підрозділах.

УРСР як цілком маріонеткова структура в ці часи була абсолютним об’єктом маніпуляції Сталіна.

Але УРСР станом на 1945 р. була єдиною політичною формацією, що мала реальну владу (бодай як маріонеткова структура) та використовувала ім’я «українська».

Понад 90% українців проживали на території СРСР після 1939 р., більшість українських комбатантів воювали в складі Червоної армії. На теренах, окупованих СРСР у 1939, цей % був в рази інший, і тут вмикається фактори ОУН і УПА, але слід пам’ятати, що ані ОУН, ані УПА не можуть вважатися політичним репрезентантом українського народу (бо навіть в міжвоєнній Польщі ОУН не користувалася визнанням більшості). Якщо бодай якась інституція в Галичині могла б претендувати на роль представника українського народу в 1941, це могла бути хіба УГКЦ на чолі з митр. Андреєм Шептицьким.

Незалежні українські військові формації – це не тільки УПА зразка 1943 р., це і бойові загони Карпатської України, УПА Бульби-Боровця, тощо – воювали здебільшого «на всі боки». Проти більшовиків, проти німців, проти поляків – хто починав на них нападати, той отримував «по голові». Точно так же укладали союзи з усіма, з ким це лише можна – бо «чистенько-правильним» можна бути лише далеко від лінії фронту (о, як це зараз ми відчуваємо!).

Але попри всю файність, і попри все, що ми пишаємося – вони не були демократичними репрезентантами навіть західноукраїнського суспільства. Понад те, Уряд УНР в екзилі не підтримував їх. Хоча саме вони єдині, хто піднімали наш, український стяг у 1939-45.

Що це все означає?

Яке відношення України та УРСР?

І зрештою, України та війни?

Тут є кілька простих фактів.

1. Більшу частину ХХ ст. (і ІІ тис.) Україна як реально незалежна держава НЕ існувала. Єдиною структурою, яка хоч якось могла претендувати на репрезентативну в політично-демократичному плані, були УНР і ЗУНР. Вони діяли в ім’я України, діяли ЯК українці, представляли саме і лише Україну. Вони, зрештою, мали більшість демократичної підтримки у 1917-18 рр.

2. УРСР виникла як окупаційна маріонеткова структура, гібридний елемент більшовицького наступу на Україну. Вона була анти-Україною, маріонетковою, зручною «республікою».

3. Але ідея соціалізму, марксизму, більшовизму поділялися значною частиною українського суспільства в різних пропорціях. Понад 80% укр.діячів належали до різних напрямків соціалізму, досить багато було марксистів. Хоча за більшовиків в Україні проголосувало менше 10%, більшовицьку демагогію сприймало набагато більше людей. Після фактичного завоювання значна частина українського суспільства прийняло рішення колаборувати з фактичною владою, взяти участь у розбудові за принципом «якщо РСР, то Українська». Аж до 1929 р. існували досить потужні надії на реальну незалежність УРСР в рамках СРСР, що реально задовольнить потреби українського народу як етносу і як цілого суспільства.

4. Далі Москва сама знищила навіть маріонеткову українську самостійність. Голодомор, Терор, ГУЛАГ засвідчили, що проект «Червоного Ренесансу» перетворився на «Розстріляне Відродження». З цього часу маємо лише окупаційну тоталітарну, терористичну адміністрацію.

5. Всі свої будови і війни Москва (КПРС-СРСР) вели в своїх власних інтересах, коштом, потом і кров’ю тубільного населення. Не ми приймали рішення, де будувати Дніпрогрес, де робити Каховське водосховище, чи зносити стародавні церкви, чи будувати заводи і фабрики. Так, для потреб свого виробництва окупаційна адміністрація потребувала забезпечити задоволення певних потреб населення на окупованій виголодомореній, поперестріляній території. Тому будувала міста-транспорт тощо. Але вся економіка була орієнтована на потреби соціалістичного концтабору ім. Леніна-Сталіна. Коли гауляйтерам концтабору треба було, вони депортували цілі народи, знищуючи навіть їхнє ім’я (кримські татари).

6. Але в усіх цих війнах і будівництвах гинули і впахували місцеві люди, українці, народжені на цій землі. Всі ці речі збудовані нашими руками – але часто без нашої волі. Ми цього не хотіли би. Ми би цього не хотіли ТАК. Ми би це зробили ІНАКШЕ.

Нашими руками. Грошима, хлібом, потом, кров’ю.

Без нашої ВОЛІ. А то й ПРОТИ нашої волі. NOT in OUR name, using our NAME.

No taxes without representation, yes, Mr. President? Forget it?

7. Тому щодо війни обидва судження рівно істинні:

7а. Червона Армія і СРСР були окупаційним режимом, кривавим тоталітарним монстром, що просто переміг іншого тоталітарного монстра – Колима перемогла Бухенвальд, Соловки перемогли Аушвіц. Україна саме ЯК Україна була жертвою подвійного, якщо не чотирикратного поґвалтування.

7б. Ці перемоги і заслуги перед людством досягнені кров’ю, потом і стражданнями наших людей.

Статус «Засновниця ООН» був наданий за заслуги «визволення людства від фашизму». Вибачте, але це нашим трудом зроблено. Нашою кров’ю. На нашій землі. Статус НАГОРОДИ належить НАМ.

8. «Ви дуже хитродупі. Заслуги СРСР ви забираєте собі, а вади СРСР собі не хочете. А ґвалтували не ваші люди?»

Звучить логічно.

Питаємо подібні питання:

«Ви вітаєте Росію як визволительку від фашизму, хоча 90% регіонів, де йшла війна, були не російські, більшість армії були не росіяни, а сам СРСР був незгіршим фашистським концтабором. Ви готові визнати, що ви активно підтримували людожерський режим і прославляєте перемоги тоталітарного інтернаціонал-соціалізму? Ви вітаєте масові зґвалтування і насильство, що принесли совєцькі вояки в Європу?». Що-що? Це інше? Є нюанси? Треба розібратися? Ну, давайте, викручуйтеся.

Далі:

«Перемога Гітлера 1939 р. стала можлива насамперед через ту геополітичну ситуацію в Європі, яка була затиснена між Німеччиною і могутнім СРСР. Якби на теренах Рос.імперії постали такі ж нації-держави, як на теренах Австро-Угорщини, Гітлер би просто не мав звідки отримати ані підтримку, ані союзний наступ. Це сталося лише тому, що в 1919 р. Західні держави, на чолі з США, прийняли рішення не добивати Росію, але дозволити їй відновитися – тобто відмовились підтримувати Україну і Білу Росію. Ви готові взяти на себе відповідальність, що це ВАШЕ толерування кривавого терору (про який ви знали) відповідальне за те, що Рос. імперія стала Червоним рейхом?».

Якби Україна в 1918 р. зберегла свою незалежність, пакт Молотова-Ріббентропа був би неможливий чисто фізично.

Відповідь на задане нам питання:

«Ми не визнаємо всі „досягнення” СРСР „своїми” безумовно. Ми висловлюємось лише тоді, коли ВИ – починаєте співати славу і дякувати за міфічну „перемогу над фашизмом”. Ми наголошуємо, що ці „перемоги” і „досягнення” здійснені шляхом кривавої експлуатації наших людей і нашого імені. Тому ви можете вибрати, кого ви прославляєте за „перемогу” – маніяка-ґвалтівника, що сам спричинився до повстання світового „Зла”, або десятки мільйонів простих людей, десятки народів, що стали не без вашої на то згоди рабами і жертвою кривавого тирана, і саме їхньою кров'ю і потом перемога була досягнена».

А насильства?

Насильства такого роду стали можливі лише завдяки тому устрою і порядку, що запровадив більшовицький режим. Саме він ще до війни перетворив людей на скот, вбивши почуття гідності, знищивши громадянське суспільство, віру, церкву, совість і звівши людей до стану заляканих репресіями тварин.Тому за них може нести відповідальність тільки сам режим, і звісно, конкретні виконавці.

Ви скажете: «це – непослідовно». Так.

Послідовно, логічно і морально було б взагалі не говорити про «заслуги» цього монстра. Вже самі слова про «роль Росії» це брехня, маніпуляція, виправдання маніяка. Тож вибирайте – ви хвалите маніяка, чи людей, що були його жертвою?

Я не пишаюсь, що мій реальний прадід дійшов до Берліна. Але якщо вже якась аморальна потвора говорить про заслуги того режиму, що перетворив мого прадіда на гарматне м'ясо, а Європу – на бойовище – то тоді я кажу: «агов, мерзотники, або визнайте, що ви мерзотники, або пошану складайте сюди. Людям!».

Логічно, морально і послідовно: це визнати, що в ІІ світовій війні не було міфічної «Перемоги Добра над Злом», що головний «переможець» був незгіршим чортом, що весь повоєнний порядок закладений на угоді між авторами Мюнхенської зради і головним союзником Гітлера у пакті Молотова-Ріббентропа.

Для євреїв чи ромів ситуація абсолютно однозначна, так само як і для країн Заходу – для євреїв чи ромів Гітлер цілком справедливо абсолютне Зло, що ніс тотальну загибель. Натомість для всієї Центральної Європи від Лаби до Дону все дуже неоднозначно. Що жахливіше, Колима чи Бухенвальд? Націонал-соціалізм чи інтернаціонал-соціалізм? Визнаний світом маніяк, чи невизнаний? Ми знаємо, чим став СРСР через 50 років свого існування, в 1967. Але ми не знаємо, чим би став ІІІ Райх у 1983. Уявіть собі, що Совдепія загинула під ударам вільного світу у 1933 р.... не стався би Голодомор?..

Біло-чорні кольори губляться у відтінках сірого, червоного і коричневого.

Логічно, морально і послідовно: це визнати, що весь цей міф, на якому ми спираємо легітимність міжнародного права – від початку до кінця брехня і маніпуляція, і виводити щось із нього, міряти, обґрунтовувати щось ним, це просто підлість, дурість, зловмисність.

Соромно – посилатися на цей міф як на джерело права і моралі, робити з Трагедії міфічну битву Мардука і Тіамат (з Мавзолеєм як зіккуратом).

Єдиний висновок, що може вивести чесна людина з тієї історії – це на додачу до «Ніколи знову» усвідомити, що всі великі західні держави, хто дієво, хто бездіяльністю, всі спричинилися до того, щоб ця Катастрофа сталася. Що байдужість – гірше, ніж злочин. Що Мюнхенська стратегія замирення агресора не працює. Що всі наші політичні рішення мають наслідки, і неправда, кривда, скоєна в одному місці, обов'язково повернеться бумерангом. Якщо ти хочеш миру, будь готовий до війни. Якщо ти хочеш бути на стороні світла, не вагайся збройно знищити джерело зла. Страусине уникання веде лише до посилення зла. І що ніхто не уникне зла, ні на острові, ні на іншому континенті. Чим пізніше ви проснетесь, тим більше жертв і горя станеться. І зрештою, зло може перемогти.

Але всі ці висновки вже сказані. Це розумів Рейґан, консерватор, переможець імперії зла. Це буквально висновки із леґендаріуму проф. Толкіна.

9. А що Україна?

Оскільки Україна в ті часи не була представлена ніде демократичним і репрезентативним способом, Україна НЕ може нести відповідальність за будь-які дії і події Другої Світової війни. Єдиний інститут, що мав бодай частково регіональну репрезентативність – це УГКЦ і церкви на Буковині і Закарпатті.

Ми можемо засуджувати, розслідувати, меморіалізувати – але вибачте, з усіх тих режимів максимальну репрезентативність мало... УРСР, але лише тому, що формально мала дійсну владу, що підтверджувало виборами (фіктивними, щоправда), сплатою податків і діючими каральними органами держави, що мала міжнародне визнання.

А УРСР явно не відповідальна за Волинь, між іншим. Як і УНР.

10. «Правонаступниця УРСР»?

Стерильно чистий випадок сталінського СРСР вже з часів Відлиги починає розмиватися, і тому УРСР часів 1956-1991 це доволі специфічна «матрьошка», пустотіла форма, в яку знову починає пробиватися українська стихія.

УРСР охопила 95% українських територій. Вона носила ім'я «Українська», і це мимоволі звертало увагу на «українське», що мимоволі будило пам'ять і питання. Хоча би і по суті вона була «Малоросійська чи Малоруська», але саме ім'я було закляттям, що викликало духів з гробниць.

Сучасна Росія це зрозуміла – в принципі, як це розуміла і стара царська Росія – просто Радянська Росія не мала сил захопити Україну інакше, як визнати слово «Україна», реальність українського народу. Бо це слово – як хрест для диявола, як свята вода для чорта.

Ми всі родом звідти, з УРСР. Всі наші інституції родом з УРСР. Окрім хіба що НАН і НТШ.

Наше суспільство – посттоталітарне, постгеноцидне, постколоніальне, з усіма ознаками наздоганяючої модернізації і колективного ПТСР. Ми всі несемо на собі ті травми. Ми розуміємо ті меми і теми. У нас суспільство, особливо суспільні низи, наскрізь просякнуті наслідками того періоду.

Наша ідея, наш дух родом з УНР+ЗУНР.

Наше тіло родом з УРСР.

Акт Плав'юка – Кравчука це символічно показує.

В нашому тілі досі УНР+ЗУНР змагаються із залишками СРСР, з лоялістами колоніальної імперії, «малоросами», з тяглістю інституцій та їхніх кадрів, яких «выростил Сталин на верность народу», де «народ» значить «партия», а «мы говорим “партия” – подразумеваем “Ленин”».

Spiritus quidem promptus est, caro autem infirma. Дух наш завзятий, але тіло немічне. «А завзяття, щира праця...», пам’ятаєте? Не забули?

Тому практичний висновок:

якщо вже йдеться про ООН, хоч вона і породжена брудним компромісом, але тоді співзасновницею його є Україна. Це наша компенсація і це справедливість. Компенсація за зраду Версаля і Мюнхена. Справедливість, бо це ми стояли на шляху фашизмів і всіх тоталітарних режимів. Це ми – але не одні ми, звісно, ми ж не росіяни, щоб вважати, що лише ми – перемогли націонал- та інтернаціонал-соціалізми.

10-а. Модернізація, демодернізація, чи як щодо радянських будов і залізниць?

Дуже просто.

Модернізація, індустріалізація і т.д. була загальносвітовим трендом. Ми, українці, пройшли би ним і без кривавого Терору. Ми би самі це зробили, набагато більш людяно і з вигодою. Зрештою, це будували наші будівельники на нашій Землі.

Тому маніяк-насильник не може вимагати від своєї жертви, що після того, як він вдерся до хати, вбив чоловіка, покалічив дітей, зґвалтував жінку, він ще й кран полагодив і нові двері поставив.

Ідіть під три чорти, тьфу, «идите домой, освободители».

P.S. Якщо в процесі дискусії виявиться якась серйозна хиба, автор залишає за собою право виправити текст з урахуванням зауважень шановних критиків.

P.S.1. Про те, що робити в міжнародному контексті - окрема розмова.