Як бачать та чого очікують від соціального служіння Церков українці
Теперішнє опитування дещо вирізняється від усіх попередніх, оскільки, по-перше, підсумовує результати спостережень за дві перші декади третього тисячоліття. По-друге, мабуть вперше окрім кількісних досліджень, були проведені ще й якісні – тобто презентовано врізки коментарів з фокус-груп. Це є дуже важливо, адже дає додаткові ідеї для аналізу.
Соціальне служіння: первинне чи вторинне?
Українці ще до кінця не визначилися, чи повинно соціальне служіння Церков бути основою діяльності, чи все ж таки це додаткова опція? Так ось 31.9% кажуть, що соціальне служіння має бути провідним, натомість 37.5% кажуть, що це не є першочерговим завданням Церкви. Ще по 7% респондентів взагалі не вважають його важливим або ж взагалі відмовляють Церкві у його реалізації.
Майже половина (48.2%) мешканців заходу вважають, що соціальне служіння не є першочерговим завданням Церкви. Натомість на півдні таких у два рази менше – лише 24.2%. 60% вірних УГКЦ також не вважають це першочерговим, а в ПЦУ та УПЦ МП цей відсоток дещо нижчий – 47% та 43.3% відповідно. Загалом варто зазначити, що це питання важке для людей. Третина молоді та мешканців сходу не може на нього відповісти.
А от що кажуть люди на фокус-групах: «Церковь все равно должна нести какую-то социальную помощь людям. Либо это помощь наркоманам, либо это матерям-одиночкам, либо это патронаж сирот» (жінка, 40 років, вірянка ПЦУ, Південний регіон).
Що таке соціальне служіння?
Під соціальним служінням частіше за все розуміють: психологічну допомогу (57.7%), захист вразливих груп населення (46.4%), допомогу у вихованні дітей (31.9%), релігійну освіту (25.8%), надання матеріальної допомоги (22.6%), допомогу у здобутті професії та навчанні (7%), організації дозвілля (6.4%) тощо.
Цікавими є регіональні особливості. Наприклад на заході менше, ніж в решті регіонів вважають важливим для суспільства психологічну допомогу, захист вразливих та матеріальну допомогу. Натомість більше цінують виховання та освіту. Цікавими є конфесійні розбіжності. Так, в ПЦУ більше цінують психологічну допомогу ніж в УГКЦ – 67.8% та 46.6%. Натомість греко-католики значно більше ставлять на релігійну освіту, в порівнянні з ПЦУ – 54.5% та 27.7% відповідно.
Хоча коли людей питали, що цікаве їм самим, а не в розрізі суспільства, то тут цифри на порядок нижчі. Причому по всіх пунктах у всіх конфесій. Тобто люди вважають, що для суспільства це загалом корисне, але їм особисто того не треба. Так, графа «нецікаві жодні види соцслужіння» при питанні про особисте зросло на 15-20% в порівнянні з питанням для суспільства. Це є дуже цікавий феномен. Тобто люди радять, що треба іншим, але самі того не сповідують.
Серед тих видів соціального служіння, з яким зіштовхнулися люди, виділяються психологічна допомога та релігійна освіта. Майже кожен п’ятий на заході мав релігійну освіту. Це корелює з даними про те, що на заході завжди більшість виховувалися у релігійному дусі.
Чи бачили вживу соціальне служіння?
При цьому від половини на заході, в центрі та сході до ¾ на півдні не стикалися з жодною активністю соціального служіння Церков. По віку це від ¾ молоді до половини старших людей. По конфесіях це більше половини вірян ПЦУ та по 38% УПЦ МП та УГКЦ.
Цікаво як оцінюють соціальне служіння у структурі діяльності тієї чи іншої Церкви? Так, загалом по Україні провідну та важливу роль соціального служіння у структурі активностей ПЦУ оцінюють 38% українців, УПЦ МП та УПЦ КП по 30%, УГКЦ – 29.5%. Причому щодо останньої, то в базовому для неї західному регіоні позитивну оцінку дають аж 55%, а загальний показник менший за рахунок малої обізнаності в решті регіонів. Щодо РКЦ то тільки 20% високо оцінюють їхню діяльність у сфері соціального служіння, а 57% про це не відомо. Нічого не знають про соцслужіння протестантів та мусульман 2/3 населення.
Хоча на тих самих фокус-групах люди наводять позитивні приклади реабілітації колишніх наркозалежних різними протестантськими громадами: «Если брать баптистов, вот у меня много знакомых были наркоманами, алкоголиками — они (баптисты) очень сильно помогают. Лично у меня 5 человек знакомых ходят, и перестали употреблять наркотики и алкоголь. Они были кончеными, и стали нормальными людьми. Они стали верующими, не пьют, не курят. Нормальные люди стали» (чоловік, 40 років, невіруючий, Південний регіон).
Майже 40% опитаних переконані, що Україні потрібні медичні капелани – від третини на півдні до половини на заході. Знову ж таки старше покоління більше підтримує цю ідею, ніж молодь. Десь трохи більше половини в православних та 2/3 греко-католиків. В українців немає одностайності щодо того, за чий рахунок має існувати інститут медичного капеланства. Так, кожен четвертий (26.6%) вважають, що за рахунок Церкви, 23.2% – на добровільні пожертви, кожен п’ятий (20.8%) переконаний, що на кошти державного бюджету, 15.3% - за рахунок медичного закладу та 7% за кошти місцевих бюджетів.
Як Церква відповідає на соціальні виклики?
Цього разу в опитувальнику Центру Разумкова було доволі багацько питань щодо ставлення вірян та оцінки діяльності їхніх Церков у соціальній сфері. Так, до прикладу, 18% українців позитивно оцінюють діяльність Церков у вирішенні екологічних проблем. Причому рівень включеності знову більший на заході України.
На мою думку, це пов’язано перш за все з активною позицією Церков у Західному регіоні, а саме просвітницькі кампанії проти паління сміття, використання штучних квітів на цвинтарях тощо. Західний регіон більш аграрний, ніж індустріально-промисловий південь та схід. Тому там тема паління сухостою є більш актуальною, а отже є більш виразна позиція Церкви.
Хоча більш вірогідне пояснення у тому, що на Заході в принципі більше схильні позитивно оцінювати діяльність Церков. Щодо вирішення будь-якої соціальної проблеми: глобальне потепління, епідемія COVID-19, міграційні хвилі, міжнародний тероризм, військові конфлікти, проблеми виховання дітей та підлітків, загроза моральності через інтернет, криза духовності, виклики «сімейним цінностям», необхідність надання психологічної допомоги. По всіх цих питаннях мешканці заходу значно вище оцінюють діяльність Церкви. А от щодо ставлення до ЛГБТ-спільноти, то тут навпаки на заході люди схильні найменше вважати, що Церква тут сприяє вирішенню цієї проблеми (саме таке формулювання вжито в опитувальнику).
Молодь значно нижче оцінює діяльність Церков у вирішенні цих викликів, а ніж старше покоління. Це простежується у віковому зрізі відповідей майже по всіх питаннях. По конфесійних зрізах з цікавого те, що віряни УПЦ МП вважають, що Церква активно сприяє вирішенню проблеми міжнародного тероризму. Цікаво чи це пов’язано з постійною піар-кампанією ВЗЦЗ РПЦ із захисту прав переслідуваних християн на Близькому Сході? Віряни УПЦ МП також більше ніж віряни ПЦУ схильні вважати, що Церква сприяє вирішенню воєнних конфліктів. Можна припустити, що тут зіграла свою роль посередницька позиція РПЦ при обміні військовополоненими між Україною та Росією. Доволі очікувано, що загроза цифрового тоталітаризму найбільша в УПЦ МП, бо їхня ще раніша боротьба зі штрих-кодами вже давно всім відома.
Однак попри загальне питання про Церкви взагалі, цікаво, що ж відбувається на конкретних парафіях. Так ось, респондентів питали, чи в їхній громаді проводили якійсь екологічні заходи (толоки, сортування сміття тощо). Серед тих, хто є членами релігійних громад, 35.8% сказали, що проводили. У майже половині (45.4%) не проводилися. Такі ж питання ставили і щодо пандемії. Серед тих, хто є членами громад, 28.7% не піднімали питання щодо ковіду. Натомість 23.7% членів громад сказали, що їм в церквах рекомендували вакцинуватися. Ще 27% стверджують, що священик сказав, що вакцинація є добровільною справою кожного. І лише 4% у церквах не рекомендували вакцинуватися.
Цікаві свідчення подають врізки з фокус-груп: «У нас у греко-католицькому храмі відкрили пункт вакцинації в Івано-Франківську» (жінка, 41 рік, вірянка УГКЦ, Західний регіон). «У нас два вчителі віруючі, але вони відсторонені зараз від роботи, тому що вони не вакциновані. Релігійне в них підґрунтя, так, і от вони не працюють» (жінка, 56 років, вірянка УПЦ (МП), Центральний регіон).
Підтримка Церкви та підтримка Церквою
Цього року зазначили регулярну підтримку Церкви рекордні 13.1% українців, що є найвищим показником за всі роки спостережень. При цьому ще 26.5% стверджують, що підтримують зрідка. І це один з найнижчих показників за всі роки опитувань. Так, до прикладу у 2000 р. зрідка жертвували на Церкву аж 38.4% громадян. І ще 30.6% роблять внески на великі церковні свята. Найбільша фінансова підтримка на заході, серед старших людей та в середовищі УГКЦ. Натомість половина молоді ніколи не підтримує Церкву. Серед православних ПЦУ та УПЦ МП підтримують Церкву лише по великих святах по 40% вірян.
Кожен десятий українець вважає, що Церкви мають більше приділяти уваги різним видам допомоги членам своїх громад. Також 9% вважають, що треба більше приділяти уваги психологічній підтримці членам громад. До речі про це говорили респонденти і під час фокус-груп.
Окремо учасники фокус-груп зазначали, що варто більше церковних коштів витрачати на гуманітарні програми, а не на побудову нових храмів. «Дуже багато коштів витрачається на такі речі, де золото, більший храм, ширші вікна, більш дорогий іконостас тощо» (чоловік, 26 років, вірянин УГКЦ, Західний регіон).
Майже половина українців вважає, що Церква відіграє позитивну роль у суспільстві. Цей показник майже не змінився за два десятиліття, а також є медіанним за всі роки. Натомість трохи зменшилась кількість тих, хто вважає, що Церква не відіграє позитивної ролі – з 38.3% у 2000 р. до 32.6% у 2021 році. Тут також яскраво виразним є регіональний, конфесійний та віковий зріз. Позитивну роль Церкви відзначають понад 70% західняків і трохи менше 40% східняків; 88.8% вірян УГКЦ, 68% УПЦ МП та 65.9% ПЦУ; менше третини молоді до 25 років і більше половини людей починаючи від 40 років.
Гроші чи бідні: чиєму боці Церква?
Респондентам в анкеті пропонувалося оцінити за 10-ти бальною шкалою позицію Церков, де 1 – це захист прав бідних та знедолених, а 10 – це обстоювання інтересів сильних та багатих. Середній показник відповідей становив 5.5, тобто майже посередині, з доволі маленьким перехилом у бік багатих та сильних. Цей показник майже не змінився з 2010 р. (5.2), коли вперше поставили це запитання. Знову ж таки помітна регіональна та вікова відмінність. На заході більше вважають, що церква обстоює інтереси бідних, а в центрі на сході та півдні – багатих (5.1 проти 5.7, 5.5 та 6.1 відповідно). Молодь вважає, що Церква підтримує сильних, а старші люди, що знедолених – 5.9 та 5.4 відповідно.
Трохи менше третини українців (28.8%) знають приклади будівництва чи утримання Церквою медичних та соціальних установ. Натомість понад 2/3 опитаних ніколи не чули про таке. Більш обізнані з такою соціальною активністю Церков на заході, люди старше 30 років та віряни УГКЦ.
Чого чекають українці від Церкви?
Чого чекають українці від Церков, які головні цілі їм атрибутують? На перших двох місцях – вшанування Бога, молитви (47.7%), духовна підтримка людей у кризі (47%), і відразу після цього йде допомога вразливим верствам населення (30.5%). Не лякайтеся загальній сумі відсотків, це питання передбачало опцію вибору декількох відповідей. Отже це є одним з очікувань громадян стосовно Церкви. Причому найбільше цього чекають у центрі та на сході (34.8% та 34.6% відповідно), а ніж на заході та півдні (21.4% та 25.8% відповідно). Виразних вікових особливостей щодо цього не помічається. Однак серед УГКЦ такі очікування в 2.5 рази нижчі, а ніж в ПЦУ та УПЦ МП – 13.5% проти 33% та 32.8% відповідно.
Натомість, коли людей запитали, про головні цілі не загалом церков, а їхньої конкретної церкви, то допомога незахищеним верствам населення в оцінці людей просіла до 21.4%. Тобто люди оцінюють наявну допомогу церков, як недостатню.
***
Загалом у ставленні українців до соціального служіння Церков дуже багато парадоксів. Люди водночас хочуть багато допомоги від Церкви, проте мало хто підтримує її матеріально. Кажуть, що є корисним для суспільства, але для самих це не є цікавим. Роблять круглі очі і стверджують, що нічого не знають про соціальну роботу протестантів, а потім самі розповідають про реабілітаційні центри баптистів.
Це все нагадує старий анекдот про типового українця, який хоче аби в країні не було корупції, але щоби був кум, який за потреби зможе все “порішати”.
