Як дивакуватий Антось із Тернопільщини став Праведником народів світу
Яд Вашем — музей поіменної пам’яті жертв Голокосту у Єрусалимі. Місце, у якому людський біль, страх, скорбота і пам’ять мають імена та обличчя. Місце, де можна оплакати жертв єврейського народу та вшанувати пам’ять Праведників народів світу.
Це не те місце, куди возять паломників, що прибули на Святу Землю. Більшість із них ніколи не довідаються про цей меморіал. Але тут не буває пусто, як і не буває гамірно. Попри велику кількість відвідувачів з екскурсоводами, всі присутні зберігають шанобливу тишу. Кожна галерея музею — це окремий етап історії життя євреїв у трагічний період ІІ Світової війни. І можна побачити, як люди переживають тут минуле свого народу. Комусь це близьке, бо він вижив, хтось втратив рідних, але чудом врятувався сам і зараз приходить, щоб не забувати, хтось привіз сюди дітей, щоб вони знали історію свого народу. Є люди, які прийшли з цікавості, але вийдуть звідси переповнені емоціями та розумінням масштабів трагедії. Це місце нікого не залишає байдужим.
Музей виконує не просто культурно-освітню функцію, а має буквально історичну місію. Усі ці галереї, стенди, інсталяції, кожен предмет, який належав конкретній людині, фото наречених, дітей та сімейних пікніків, листи, записки… Такі речі допомагають усвідомити, що все це відбувалося насправді і що досі ще живі люди, які все це пережили. Звісно, більшість з нас знає про Голокост, але з кожним наступним десятиліттям затирається відчуття трагічності цих подій і залишаються лише числа і дані. А це були люди – у кожного була своя особиста історія, дім, сім’я, плани, мрії, свої радості та тривоги. Ніхто не міг уявити, що у цивілізованій Європі, на підйомі розвитку культури, мистецтва і технологій раптом одна маленька людина з великими диктаторськими амбіціями перетворить на попіл життя мільйонів людей. Щось дуже знайоме для України є у цьому, правда? Голодомор теж мав свої коріння у хворих амбіціях та страхах однієї людини…
Про Яд Вашем можна говорити багато. Все у цьому меморіалі, починаючи від його символічної форми і закінчуючи людьми, які там працюють, заслуговує на окрему розповідь, але про все це можна прочитати в іншому місці. А мені дуже хочеться поділитися своїми враженнями, своїми емоціями, тим, що залишиться зі мною назавжди і про що я буду розповідати усім, хто тільки захоче мене слухати. А розповідаючи, я буду думати про людей, які чудом вижили і змогли врятуватися, а тепер намагаються повернути попелу людські обличчя та імена. І що усі ці зусилля заради того, щоб ніхто не забув, щоб жодне ім’я не розчинилося у часі і щоб пам’ять про тих, завдяки кому вони вижили, також жила вічно. Бо історія — жорстокий вчитель, який карає повторенням тих, хто не засвоїв її уроки.
Особливе місце у меморіалі відведене людям, які заслужили повагу і вічну вдячність, а також особливий титул «Праведники народів світу». Це сотні і сотні імен. Це люди різних національностей та віросповідань, які допомагали євреям переховуватися, рятували їхні життя, їхніх дітей, допомагали виїхати з окупованих територій. Ці люди ризикували власним життям, життями своїх близьких, і я впевнена, що їм було страшно, але попри все, вони робили те, що мали – слухали голосу Бога у своєму серці. Так, навіть атеїсти, бо у них також є сумління.
Серед багатьох імен є також українські. А з-поміж них одне ім’я особливе, адже із ним пов’язана дуже зворушлива історія спасіння єврейської родини Зейґерів. Антось Сухінський зі Зборова (Тернопільшина) був, на думку усіх сусідів, місцевим диваком. Він ніколи не був одруженим, хоча мав добру і лагідну вдачу, дуже любив тварин, а люди його просто не розуміли. Цей простий та дивакуватий чоловік два роки ховав у себе на подвір’ї у копанці шістьох людей. Був момент, коли сусіди запідозрили, що Антось когось переховує, бо купує більше їжі, ніж звичайно і він злякався, що все це погано закінчиться. Вивів родину до лісу і сказав, що більше не може їх ховати. Проте, коли всі заспокоїлися, Антон повернув родину назад і переховував до безпечнішого часу. Скромний і тихий, зайнятий своїм господарством та обійстям, він ніколи не вихвалявся тим, що зробив. Але Зейґери не забули, кому завдячують життям. Вони довго шукали Антона Сухінського, слали запити і знайшовши — запросили до себе і прийняли його, як надзвичайно важливу особу (для них він і справді був такою особою). Йому показували країну, запрошували на телебачення, про нього писали всі газети, але ця скромна людина не прагнула слави і розголосу.
У Яд Вашем, у саду Праведників народів світу, було посаджено дерево на честь зборівчанина Антона Сухінського і його фото зайняло почесне місце у галереї Праведників. Воно стоїть на стенді на фоні списків Шиндлера, про якого написали книгу, зняли фільм і про якого знає цілий світ. А ось тут поруч цей звичайний чоловік, який не став легендою для мільйонів глядачів, але став особистим героєм однієї родини і за це йому вдячний цілий народ.
Працівниця меморіалу, яка проводила для нас екскурсію, не приховувала свого зворушення і сліз цією історією. Для неї подвиг цього чоловіка очевидний, його значимість не вимірюється кількістю врятованих життів, а величиною його серця і слідуванням за голосом сумління. Чи ж це не прекрасний приклад того, як ми всі маємо чинити? Відповідь кожний знайде у своєму серці.
Яд Вашем — це важке місце. Та водночас це місце світле і зовсім не гнітюче. Тут скорбота має відтінок надії. Адже вона збудована на пам’яті про минуле та вдячності за можливість мати майбутнє.
