Яскравим Святом націй завершився ХХХ Колоквіум європейських парафій у Львові

«Це вперше нам доводиться проводити такий значимий захід, до того ж ювілейний. Тож були і свої виклики, однак відчуваємо Боже благословення і опіку, свідченням яких є ті маленькі чуда, які ми досвідчили, - розповідає учасниця оргкомітету, заступник голови Фонду св. Володимира Леся Крип’якевич. - Наприклад, нам треба було відправити факсом важливі документи, однак не могли знайти, де це можна зробити. Підходжу до чоловіка в холі і запитую, до кого можна звернутися. Він дістав з кишені ключа та відчинив необхідний кабінет, і ми швидко відправили листа. Виявляється, він у відпустці, але саме в цей час зайшов на п’ять хвилин у своїх справах. Або ще, під час відвідин парафій у Святоюрському соборі перебувала група з Каталонії і ми дуже мучилися з перекладом, аж тут нагодився священник, який довший час жив в Барселоні і добре знає каталонську. Він випадково опинився в соборі саме у потрібний час та зголосився бути нашим перекладачем. Завдяки йому все пройшло просто чудово».

А ввечері, 31 липня, в останній робочий день Колоквіуму, його учасники взяли участь у вже традиційному Святі націй, яке, з їхніх слів, стало справді святом і подарувало багато вражень. Чимало учасників прийшли на свято в вишиванках: українці, як звичайно, вдягли святкові вбрання, учасники румунської делегації показали свої, та й чимало гостей з інших країн вже встигли придбати собі таку пам’ятку про Україну.

Організатори наважилися відійти від звичного офіціозу і наповнити його життям та запропонували присутнім на ньому бути не так глядачами, як учасниками.

«Передусім стояло завдання представити свою культуру, і не так академічну, офіційну, з нею учасники зустрічі мали нагоду знайомитися під час численних екскурсій і прогулянок містом, як культуру побутову. Як українці забавляються, які чудові в нас пісні та танці. Тому вирішили запросити народний гурт «Вірли», аби ті зіграли популярні українські мелодії, заспівали наших улюблених пісень», ­ - каже Уляна Щурко, яка очолює оргкомітет від України.

Тож народні музики бавили гостей, залучали до традиційних українських танців, як от млин, аркан, полька, а ті радо відгукувалися, тож забава вдалася.

Окрім того іноземні делегації мали нагоду представити і свою культуру. Першими вийшли бельгійці і заспівали пісню про те, як вони цим пишаються і що їх відрізняє від інших націй. Відтак швейцарська делегація подарувала всім народну пісню французькою мовою, однією з мов конфедерації, їм підспівували бельгійці та французи, а всі інші повторювали рухи.

Запам’ятався всім виступ від румунської делегації. Батько з донькою виконали дві румунські народні пісні. Чудові голоси, прекрасне виконання та неймовірна мелодика!

Опісля італійська делегація заспівала пісню про мир та ще кілька улюблених пісень.

А тоді настав час захоплення і здивування: хлопці-семінаристи, які допомагали з організаційними моментами зустрічі, займалися кухнею та були елегантними офіціантами в залі трапезної запропонували заспівати для учасників колоквіуму. Дві народні пісні у їхньому виконанні стали справжньою родзинкою Свята націй. Учасники слухали їх зачаровано, а опісля подарували шалений шквал овацій та від усіх разом та приватно сказали чимало теплих слів вдячності за такий мистецький виступ.

«Це просто супер! Я й не сподівалася, що буде так весело, невимушено. Мені дуже сподобалися українські танці, народна музика. А ваші семінаристи – це щось надзвичайне, як вони преобразилися: тільки-но бігали з тацями, а тут стали і так заспівали, що аж дух перехоплює, проймає наскрізь», - каже Сільвана Арена з Мальти.

«Я не розумію мови, і можу лише здогадуватися про що ці пісні, але вони чудові, особливо у виконанні семінаристів, це справжні професіонали», - захоплено розповідає Костянтин Гербрідж, Німеччина.

«Це грандіозно! Надзвичайне свято, це гарна нагода краще пізнати одне одного, відчути одне одного, а це найголовніше, чого ми чекали від цієї зустрічі», - ділиться враженнями Доріс Кістерс.

Були й виступи інших делегацій, подячні слова, а ще було багато дружнього спілкування, блиску щирості в очах, справжнього зацікавлення одне одним.

Сьогодні, у завершальний день Колоквіуму, учасники знову матимуть культурну програму, у центрі якої відвідини Жовкви як давного історичного центру і Крехова – як релігійного.

Наступний колоквіум відбудеться через два роки, у 2021, в Румунії. Його прийматиме місто Тімішуар.

Анжело Поп, генеральний вікарій єпархії Луґож з центром в Тімішуар Румунської Греко-Католицької Церкви:

— Для мене було дуже важливо взяти участь у цьому колоквіумі. Тема була дуже добре розвинута. Особливо заторкнуло сучасне трактування притчі про блудного сина, яка вчить, що кожен з нас у житті може бути і молодшим і старшим сином, але передусім маємо бути милостивим батьком, і я це кажу і як священник, і як батько родини. Для мене також було важливо побачити реальність життя Української Греко-Католицької Церкви, її активність. Ми відвідали маленьку парафію, де я побачив золоте майбутнє, бо було багато маленьких дітей. У нас в Румунії в маленьких населених пунктах на парафіях є мало дітей, переважно це старші люди. А тут я побачив багато дітей і молоді, їх було стільки ж, як і старших, а також їхню активність. Ще у вас дуже гарна місцевість, а семінарія просто чудова, я тут бачу частинку Небес.

Ми бачили не тільки богословський, пасторальний бік життя в Україні, а й культурний, бо культура є частиною нашого життя, вона рухає віру вперед. культура несе віру вперед. Я вже був в різних країнах, мені дуже сподобалося, як українці представили свою культуру.

Ми маємо свої плани щодо майбутнього колоквіуму, які зараз представляємо і обговорюємо з президією, а ще мусимо дочекатися результатів цього колоквіуму, бо були опитування учасників, мусимо їх вивчити і на цій основі думати про майбутній. Але моя ідея полягає в тому, що гаслом ХХХІ Колоквіуму європейських парафій мало б бути «Наше життя і наша віра».

Один із тих наших єпископів-мучеників, яких Папа Франциск, перебуваючи нещодавно в Румунії, проголосив блаженними, кардинал Юліу Хоссу у 1950, коли наших єпископів закрили під домашнім арештом в православному храмі, у відповідь православному єпископові, який намовляв їх перейти на православ’я та отримати свободу, сказав: «Наша віра – це наше життя, і ми не можемо відділити нашу віру від життя». І я би дуже хотів, щоби на цих словах був побудований наступний колоквіум.

Світлини Стефана Дмитришина