Євангеліє від Калнишевського
Подарунок останнього кошового церкві рідного села на Сумщині пережив імперію та войовничий атеїзм
Починаючи від часів гетьманів Івана Самойловича та Івана Мазепи традиція будувати власним коштом церкви міцно ввійшла у повсякденне життя української козацької старшини. Чимало пам’яток архітектури, золотарства, гаптування та інших галузей мистецтва, створених за фінансової та матеріальної підтримки представників генеральної старшини, полковників, сотників, кошових отаманів, дійшло до наших часів. З-поміж них унікальне Євангеліє останнього кошового Запорозької Січі Петра Калнишевського.
Тричі народжене
Імовірно, цю пам’ятку українського золотарства роботи відомого майстра Івана Равича спіткала б доля багатьох знищених або загублених раритетів XVII−XVIII століть, якби не щасливий випадок, зафіксований 28 грудня 1934 року. Саме того дня тодішній директор Роменського державного краєзнавчого музею Іван Галюн підписав акт про отримання від державного контролера фонду цінностей Крижанівського трьох Євангелій: 1752 року з Овлешівської церкви, 1762 року − з Пустовійтівської та 1797 року − з Біловодської. Першим у списку значилося «Євангеліє 1762 року, подароване Пустовійтівській церкві кошовим Війська Запорозького Петром Івановичем Калнишевським…»
Здавалось би, що після закриття кількох церков у Роменському районі (Сумська область) та конфіскації церковного майна до держфондів, переданим до музею книгам уже нічого не загрожує. Однак оскільки подібні експонати з ідеологічних причин не належали до надто необхідних, козацьке Євангеліє в срібному окладі все ж таки щасливо загубили у фондових хащах музею. Лише 1967 року колишній завідувач відділу історії дореволюційного минулого Данило Кулиняк віднайшов його серед купи інших церковних речей та витягнув на світ Божий.
Із тексту дарчого напису, вигравіруваного в нижній частині великого срібного окладу (довжина – 57 см, ширина – 32 м, товщина – 10 см), випливало, що: «Сія кніга Євангєліє издєлано коштом Воіска Запорожскаго нізового, судії войскового Пєтра Ивановіча Калнишевскаго». Отже, Євангеліє було замовлено Калнишевським ще до того, як 1762 року його обрали кошовим. Дослідники сходяться на думці, що це могло бути в 1760-му, коли Калнишевський справді обіймав суддівську посаду, а вже ставши кошовим отаманом, він збудував у селі Пустовійтівка церкву Святої Трійці, де, очевидно, й перебувало раніше виготовлене Євангеліє.
Шедевр Посулля
Кошовий явно не поскупився для рідного села – на виготовлення окладу пішов один пуд срібла, а коштував він 600 карбованців. На лицьовому боці окладу в чотирьох кутах розміщено чотири великі медальйони з традиційними зображеннями євангелістів. Між ними, відповідно згори та знизу, ліворуч та праворуч по центру – ще чотири малі медальйони, в яких зображено різних святих. Погана збереженість останніх не дозволяє точніше визначити, хто є хто. По середині окладу розміщено розп’яття, яке встановлено на тлі міського пейзажу, а обабіч нього містяться фігури Богородиці та Іоанна Хрестителя. Між центральною композицією та медальйонами плететься оригінальний рослинний орнамент (численні розетки, пагінці рослин, стебла трави, акант). Наріжники лицьового боку окладу виконані у формі овальних вінчиків, характерних для київських оправ.
Не менш розкішно виглядає тильний бік окладу. Ніжки-підставки виконані у формі майолікових розеток, зображення яких часто можна побачити в оздобленні церков та храмів XVII−XVIII століть. На жаль, дві нижні підставочки вже втрачено. Натомість чудово зберігся орнамент (мушлі, перли, квіти, зірки) та центральна композиція цього боку окладу. У легких хмарах, із яких виринають обличчя херувимів, зображено Ісуса Христа, що тримає лівою рукою державу, а правицею ніби благословляє вірян.
Євангеліє має дві срібні застібки. Корінець книги по всій довжині прикритий кількома решітками з густого плетива лози, а з торців також прикрашений невеличкими виступами з геометричним орнаментом, де по центру розміщено схематичне зображення серця. Цікаво, що всередині книги, на одному з розворотів у нижній частині сторінки, від руки зроблено напис: «Петра Ивановича Калнишевскаго», який додатково підтверджує факт замовлення коштовного Євангелія запорозьким отаманом.
Нині цей шедевр вітчизняного золотарства зберігається у фондах Роменського краєзнавчого музею, що входить до складу Державного історико-культурного заповідника «Посулля». Враховуючи особливу цінність пам’ятки, її виставляють на огляд відвідувачів музею не часто. Саме тому Євангеліє останнього кошового Запорозької Січі набагато краще знають за межами України, зокрема в США, де ще 1987 року в альбомі «Дерев’яні храми України» було опубліковано його зображення. До вітчизняних мистецьких альбомів Євангеліє ще не потрапляло.
Біографічна нота
Калнишевський (Калниш) Петро (1691−1803)
Останній кошовий отаман Запорозької Січі. Народився у с. Пустовійтівка (нині село Роменського р-ну Сумської області). Походив за однією з версій із селянського роду, а за іншою – з роду української шляхти Роменської сотні Лубенського полку. На Січ потрапив ще в дитячі роки. Пройшов шлях від джури до найвищих посад у Війську Запорозькому. 1760 р. – обраний військовим суддею, 1762 р. – вперше став кошовим отаманом, згодом обирався на цю посаду протягом 10 років: із 1765 до 1775 р. Будучи кошовим, захищав земельні володіння та територіальні права Запорозької Січі: дбав про заселення земель, не видавав утікачів. Вважав створення хуторів та зимівників засобом стримування наступу Російської імперії на територію вольностей Війська Запорозького низового. Коштом Калнишевського збудовано церкви Св. Трійці в с. Пустовійтійка, Покрови Пресвятої Богородиці в м. Ромнах, Свято-Миколаївську в м. Смілі та інші; придбано багато церковної літератури. У липні 1775 р. після зруйнування Січі Калнишевського заарештували та відправили до в’язниці на Соловецьких островах. Указом Олександра І від 2 квітня 1801 р. Калнишевського звільнено, але він за власним бажанням залишився в монастирі, де й помер на 112 році життя.
До речі
До складу Державного історико-культурного заповідника «Посулля» входять Меморіальний комплекс останнього кошового Запорозької Січі Петра Калнишевського в селі Пустовійтівка:
• дерев’яна Свято-Троїцька церква, вперше збудована коштом Калнишевського у 1773 році, відновлена та освячена 14 жовтня 2006 року;
• пам’ятник Петрові Калнишевському (автори – В. Бородай, Р. Синько), встановлений 1991-го до 300-річчя від дня народження кошового;
• музей Петра Калнишевського, заснований у 2005 році на базі виставки Роменського краєзнавчого музею «Легендарний кошовий»
Ольга Ковалевська
