Єзуїти в Коломиї

Вже сама згадка про єзуїтів викликає у свідомості українського читача досить складні й — ніде правди діти — негативні уявлення. Але, як відомо, історичне тло не пофарбоване у чорно-білі кольори. І якщо православні історики вважають єзуїтів винуватцями чи не всіх бід і розколу Української церкви, а протестантські теологи вбачають у них головну силу контрреформації, то католицькі автори, розглядаючи діяльність єзуїтів на українських землях і відзначаючи негативний бік їхньої активності, все ж більше схиляються до позитивних оцінок. Та хоч би як там було, пригадаймо давнє прислів’я: єзуїтів у Церкві, як і німців у політиці можна не любити, але треба в них вчитися.

Що ж до історії єзуїтів в Україні, то вона безперечно потребує глибшого дослідження. На сьогодні можна з певністю говорити лише про окремі, головно — зовнішні події та факти діяльності ордену єзуїтів. Він був заснований 1534 р. у Парижі іспанським дворянином Ігнатієм Лойолою (1491 — 1556). 1540 р. папа Павло III спеціальною буллою від 27 вересня затвердив новий чернечий орден під назвою «Societas Jesus» — «Товариство Ісусове».

Організаційні й моральні принципи ордену сформульовані Лойолою у творі «Духовні вправи» (Ехercitia spiritualia, Рим, 1548). Вся діяльність ордену спрямовувалася «на славу Церкви та Бога» й підтримку папи Римського. Брати ордену, окрім трьох загальних чернечих обітниць, давали ще й четверту — абсолютне підкорення понтифіку. Від них вимагалося повне придушення власної волі й покора аж до самопожертви та абсолютна дисципліна.

На чолі ордену стояв генерал, якому брати підкорялися беззаперечно. Він обирався довічно на генеральній конгрегації і залежав тільки від самого папи. Кожна провінція мала свого управителя — провінціала, який призначав на посади наставника молоді, префектів, духовних наставників, сповідників, регентів колегії тощо. Монастирі єзуїтів очолювали препозити (суперіари).

Історія єзуїтів у Коломиї почалася в останній чверті минулого століття. Як повідомляють польські історичні джерела й тогочасна преса, 1887 р. коломийські міщани, віруючі парафіяльного костьолу, польська громада міста надіслали листа до отця провінціала Галицької провінції ордену Яковського з повідомленням, що вони готові прийняти єзуїтів у Коломиї, дозволяють збудувати їм будинок, новий костьол і відправляти службу Божу, але без жодної фінансової допомоги з боку міста.

Під час візиту Львівського римо-католицького архиєпископа Пузини до Калуша його зустрів коломийський канонік Жигмунд Павловський і повідомив, що на будівництво нового костьолу зібрано 20 тисяч злотих. Архиєпископ порадив запросити до Коломиї ченців ордену отців-ісусівців, які на викупленій у міської влади земельній ділянці власними зусиллями збудують костьол у готичному стилі, подібний до чернівецького.

25 червня 1895 р. на зборах церковного комітету було попередньо вирішено, що костьол матиме розміри 35х15 метрів. А вже 19 серпня 1895 р. була підписана офіційна угода, за якою будівля 45 метрів завдовжки і 22 — завширшки мала бути зведена за чотири роки. Планувалося, що костьол відвідуватимуть 22 тисячі парафіян.

Для нової резиденції отців-єзуїтів у Коломиї і майбутнього храму складалися численні пожертви й дарунки. Зокрема, 500 злотих офірував сам отець-провінціал, 100 злотих — архиєпископ Гріневський на оздоблення вівтаря й закупівлю капличних речей.

29 вересня 1895 р. резиденцію було урочисто відкрито. Служити в майбутньому костьолі залишили священиків Віячкевича і Томаша Валла та ченців Білобжеського і Маравієча. У день святого Міхала ксьондз Павловський освятив каплицю на честь святого Ігнатія, і в ній відбулося перше богослужіння за західним обрядом. Польські тижневики Львова, висвітлюючи цю подію, назвали її «виразом католицької (тут — римо-католицької. — І. М.) Коломиї».

Римо-католицькі ченці заснували в Коломиї «Архибратство Пресвятого Серця Ісусового» і провели в лютому 1896 р. сорокагодинне богослужіння. Місійна діяльність єзуїтів була пов’язана також: із «Закладом виховним Сестер Уршулянок», в якому, крім черниць, навчалися й місцеві польські панни.

Будівництво римо-католицького костьолу було доручено коломийському архітектору, інженеру Кречковському, авторові проекту «Народного дому» в Коломиї. Він збільшив кошторис на 48 540 злотих.

2 серпня 1896 р., у день святого Ігнатія, священик Павловський, місцевий душпастир, освятив наріжний камінь храму, а о. Врублевський виголосив відповідну події проповідь.

Будівництво нового костьолу, який став не тільки духовним осередком польської громади, але й окрасою центральної частини міста, було завершено 31 листопада 1897 р. Вже 12 грудня того ж року священик Голамбек з дозволу римо-католицького архиєпископа у Львові Моравського освятив дзвони. Як повідомляла польська преса, при цьому були присутні 72 пари «чесних батьків» міста, які пожертвували на костьол 582 злотих. Численна католицька громада міста «асистувала» при тих урочистостях.

Зараз вже з деякою іронією сприймається ретельний перелік дарунків новопосвяченому костьолові: якась пані Леонтина Михалевська подарувала «пушку срібла» (тобто наповнену срібняками торбинку, яка виготовлялася з свинячого сечового міхура); отець-ректор з Добромишля Войцех Баудіс пожертвував срібну посудину, в якій виставляють святі дари; робітниці братства святого Йосифа — диван, а сестри-бенедиктинки зі Львова — білизну для престолу.

Починаючи з 1895 р. у новому костьолі створюються релігійні організації і братства — «Свята Вервиця», «Найсвятіше Серце Ісуса і Марії», «Добра Смерть».

У 1905 р. на території Польського Королівства було 473 єзуїти, серед них 215 священиків, 119 кліриків і 139 братів, якими керував провінціал Володимир Ледачовський. На 1906 р. у коломийському костьолі отців-єзуїтів лишалося тільки 6 священиків і 2 ченці.

Коломийські єзуїти працювали у притулках, шпиталях, в’язницях міста, навчали релігії і катехизму в середніх школах, займалися благочинною діяльністю. Проповіді та вміло організовані публічні диспути єзуїтів з православними і протестантами ще більше сприяли зміцненню їхнього авторитету. Та одним з найважливіших завдань єзуїтів була боротьба за верхівку суспільства і вплив на міську владу, зокрема на управу. Опікуючись духовною освітою та широким просвітництвом, єзуїти водночас, звичайно, сприяли латинізації та полонізації населення краю.

Історія єзуїтів у Коломиї скінчилася у 1939 р. (хоча епізодично вони з’являлися тут і в часи німецької окупації). Відразу після приходу Червоної Армії в місті були жорстоко закатовані директор польської гімназії Борон та священик-єзуїт Хлопецький.

Чи назавжди пішли з нашої землі отці-єзуїти? Деякі знахідки останнього часу (зокрема дбайливо захована література, церковне начиння, інвентар) свідчать: вони планували повернутися.

Людина і світ. — 1995. — №11-12. — С. 44-47.

Іван МОНОЛАТІЙ