21 серпня 1971 року у американському тижневику The Ukrainian Weekly було опубліковано замітку “Remains of A. Lototsky brought Bound Brook from Warsaw». В ній повідомлялось про перепоховання Олександра та Німфодори Лотоцьких на українському меморіальному кладовищі св. Андрія в Баунд-Бруку. Серед іншого, підкреслювалося, що це безпрецедентний випадок (ніколи до того не вдавалося отримати дозволу уряду комуністичної Польщі на вивезення останків знакового діяча українського руху).

Навіть через понад 50 років після цієї події невідомо, завдяки яким надзусиллям Борису Лотоцькому вдалося організувати перепоховання батьків. В його мемуарах цього епізоду немає, а “пройти архівними слідами” даної історії ніхто не намагався. Хоча вони мають залишитися і в польських архівах, і в архіві Консисторії УПЦ в США. Цікаво, зокрема, чи потрапила (не могла не потрапити!) ця історія до фокусу уваги спецслужб ПНР. Чи “консультувалися” вони при цьому з “радянськими товаришами” (адже справа стосувалася особи непересічного “українського буржуазного націоналіста-петлюрівця”) і який “інтерес” для себе бачили в такій “поступці”. Припускаю, що може йтися про справжній детектив, з багатьма невідомими учасниками та не очевидними поворотами сюжету.

Борис Лотоцький (1904 - 1997)

Втім, навіть на “доархівному” рівні та на підставі відкритих джерел можна знайти багато інтригуючих деталей, що на них раніше не звернули увагу дослідники (від біографів О.Лотоцького до укладачів путівників по відповідним некрополям).

Адже в 1971 році вдалося вивезти за океан не лише труни, але й оригінальний надгробок.

Могила подружжя Лотоцьких на цвинтарі святого Андрія у Саут-Баунд-Бруку (англ. St. Andrew's Ukrainian Cemetery). Фото зроблене архімандритом Софронієм (Чуприною).Він “унаочнює”, що

а) на Вольському православному кладовищі було не дві окремі, а одна, спільна, могильна плита. Померлого 22 жовтня 1939 року Олександра Гнатовича поховали в могилі його дружини Німфодори Пилипівни, яка померла 11 жовтня 1930 р. З повідомлень у пресі про похорон останньої можна також дуже чітко встановити місце, де саме біля церкви Св. Івана Ліствечника було це поховання. Адже дві сусідні могили - екс-міністра внутрішніх справ УНР Олександра Саліковського (1866 - 1925) та Глави Дипломатичної місії УНР у Швейцарії Євмена Лукасєвича (1871 - 1929) - збереглися до нашого часу.

б) надгробок був виготовлений до 1939 року і з самого початку задумувався, як плита над подвійним похованням. Дати життя та смерті Олександра Лотоцького на ній додано пізніше - ймовірно вже після перевезення до США. Б. Лотоцький згадував, що в дату народження, вказану на надгробку, закралася помилка на один день - через помилкове переведення з юліанського на григоріанський календар.

в) замовлення О. Лотоцького на надмогильний пам"ятник виконав один з найвідоміших українських архітекторів, Сергій Тимошенко (1881 - 1950). Лотоцький був близько знайомий з Тимошенком ще з “петербурзького” періоду своєї біографії. З 1929 року той проживав у ІІ Речі Посполитій, в 1935-38 роках був депутатом Сейму, а у 1938-1939 - сенатором. «Дизайн» надгробку виконаний в стилістиці “українського модерну”, одним з “батьків” якого по праву вважається Тимошенко. Є неверифікована інформація, що цей проект був здійснений ним у співпраці з польським художником Яном Рудницьким (Jan Rudnicki (1887-1936)).

Обкладинка книги про Сергія Тимошенко, виданої у 2021 році

Авторство надгробку дає ще декілька цікавих відсилок до незвичайних “переплетінь доль”. Адже Тимошенко також розробив дизайн першої надмогильної плити над похованням Симона Петлюри в Парижі. Цю плиту було вивезено з кладовища Монпарнас після заміни на актуальний пам'ятник і встановлено біля підніжжя Хреста Борцям за волю України на кладовищі Санд-Баунд-Бруку. Зроблено це було зусиллями племінника Головного отамана, першоієрарха (з 1969 року) УАПЦ в діаспорі митрополита Мстислава (Скрипника).

Мстислав (Степан Іванович Скрипник) (1898-1993)

У 1930-х роках Скрипник, як і Тимошенко, був депутатом Сейму ІІ Речі Посполитої та був добре знайомий з Олександром Лотоцьким. Лотоцький же, в свою чергу, не просто був соратником Петлюри, а максимально докладався до увічнення його пам'яті. Зокрема, він був автором виданої Комітетом для вшанування десятої річниці смерти Симона Петлюри брошури “Симон Петлюра”.

Могильна плита з поховання С. Петлюри на кладовищі Монпарнас (зліва) та як частина монументу "Борцям за волю України" на цвинтарі Св. Андрія у Баунд-Бруку

Можна припустити, що саме Скрипник став прямим чи опосередкованим “натхненником” для Бориса Лотоцького у справі “евакуації” останків батьків з ПНР. Так само ймовірно, що не випадковою є й “синхронізація” зусиль останнього з часом побудови пам'ятника Борцям за волю України (освячений 13 червня 1971 року) на цвинтарі св. Андрія у Баунд-Брук. І якщо все це так, то десь в спецархівах має зберігатись відповідне листування - шанси на те, що всім цим не зацікавились радянські спецслужби, які пильно відслідковували все, що відбувалось в середовищі української діаспори, дуже малі...

Свої спогади, опубліковані у 1994 році, Борис Лотоцький назвав "Одисея Бориса". Найближча до українського пантеону в Баунд-Брук вулиця називається Ullyses road ("дорога Улліса" (латинський варіант імені Одисей). І саме ця точка на мапі стала останнім пунктом складної земної подорожі всієї родини Лотоцьких. Requiem aeternam dona eis, Domine. Et lux perpetua luceat eis. Requiescant in pace. Amen.