Заглина: «Ще нечувано ніколи, щоб Вона не помогла»
Вижив лише один чернець…
На Монастирськiй гopi, за свiдченнями архiвних документiв та лiтописiв, у XV-XVI ст. був невеликий монастир бiглих монахів. Це не був стацiонарний монастир, ченцi перебували тут тимчасово, переховуючись вiд бiди. Вони поселилися на лоні місцевої природи Розточчя, обравши добре захищене мicце. Проте, ні болота, ні лicи не змогли вберегти ченцiв вiд нападу татарських орд. Монастир пограбували і знищили, і від нього у Монастирку залишилась лише частина муру.
Розповідають, що під час ворожого нападу на монастир вижив лише один чернець. Він поселився окремо і жив самітником. Постійно молився, щоб Пречиста Діва взяла під свій покров беззахисних місцевих жителів. Через самотній спосіб життя його прозвали «Самітником», по тодішньому «Самцем». Коли доносились нові чутки про напади татар на галицькі землі, люди залишали свої домівки і втікали до лісу, до самотнього ченця. Тут спільно молилися, а коли небезпека минала – поверталися у села. Згодом монах помер, не залишивши навіть свого імені. Та люди і далі приходили молитися до цього урочища, яке і почали називати Самцем.
«Не бійся, дитино. На цьому місці є особлива Божа благодать…»
На місці, де колись був монастир, люди потай випасали худобу. Дівчинка-пастушок Марічка часто молилася там, де, за переказами, жив Самець. Одного разу раптом з-поміж листя дерев опустилося якесь світло. У світлі вималювались риси незвичайної жінки. Дівчинка хотіла податися назад, проте жіночий голос зупинив її: «Не бійся, дитино. На цьому місці є особлива Божа благодать…». Панна перехрестила дівчинку і зникла. Серце дитини відчуло, що це була Божа Мати.
Марічка так і розповідала іншим пастушкам, а згодом і односельчанам та священику: «Я бачила Матір Божу. Вона мені усміхнулася… А ще сказала, що тут є Божа благодать». Не всі повірили, дехто навіть сміявся. Дівчинка плакала, та раптом підвела очі вгору і… знову побачила свою Небесну Гостю. «Вона тут. Я Її бачу», – сказала дитина. За почутим проханням Богородиці Марічка підійшла до гори і маленькою ручкою розгорнула землю. І сталося диво: з-під землі почало бити джерело. У Заглині його і донині в народі називають Марусею. Сталася ця подія 13 вересня невідомого року XVII століття.
Чудесна новина облетіла навколишні села. Люди звідусіль ішли до благодатного місця, щоб скуштувати води, яку подала Небесна Цариця. Згодом селяни поставили тут дерев’яний хрест і обклали джерело каменем.
З того часу у Заглині траплялися чуда. Молода дочка пана Семінського втратила зiр. Роками пан возив її по світу, та ніхто не міг допомогти. Втративши надію, він нарештi дослухався до порад селян вмити дочку у джерелi Пречистої Дiви Марії. Згодом поволi дiвчина прозрiла. Вражений чудом, пан Семінський подарував землю бiля джерела громадi.
Отримавши благословення єпископа, люди почали будувати каплицю. У 1871 році селяни власними пожертвами збудували каплицю Положення Пояса Пресвятої Богородиці. Наступного року єпископ Перемиський (ця територiя була тодi пiдпорядкована Перемиськiй єпархії) Іван Ступницький (єп. 1871-1890) встановив день відпусту на празник Положення Пояса Пречистої Дiви Марії – 13 вересня. Цим роком iсторично датується перша згадка про каплицю бiля джерела.
Простояла перша дерев’яна капличка 52 роки. А в 1924-му на місці старої збудували нову каплицю св. мученика Йосафата. Її сьогоднi можна побачити на церковному подвір’ї храму Успення Пресвятої Богородицi у Монастирку, куди її перенесли у 1967 роцi, щоб уберегти від руйнації в атеїстичнi часи.
Цікаво, що дехто з жителів ближніх сіл знають це святе місце як Кубачиху i розповiдають свою легенду. У часи татарських нападiв жiнка, знана як Кубачиха, втiкала вiд загарбника разом зі своїми дiточками. У поривi страху перед смертю вона закликала про допомогу до Богородицi i впала, закривши собою їхнi тiла. Перед нападником з’явилася Небесна Мати i зупинила його. Переляканий він утік, а з джерела Кубачиха набрала води, щоб привести до тями дiточок. Так, кажуть, Богородиця врятувала життя матері i дiтям. А джерело почали називати Кубачихою.
Так чи iнакше, час святих об’яв i перших згадок про джерело збігаєтъся icторично за різними версiями.
Чорна лапа радянського атеїзму
Під час Другої світової війни українські партизани лікували тут поранення, а також передавали таємні повідомлення.
Не було забутим джерело i в повоєнний перiод. Як тiльки затихли останні здригання землi вiд пострiлiв i вибухів, його розчистили, прибрали. А через деякий час пiд дашком над водою з’явився лист паперу iз виразно написаним текстом. У ньомy йшлося про чудодiйне зцiлення цією водою солдата, що повернувся з фронту калікою. Він був зі сусіднього селища Потелич і тому з дитинства пам’ятав про чудотворну воду в 3аглиннi, на неї i покладав останню надiю. Та не міг сам подолати тих кiлька кiлометрiв. У думках уявляв себе на місці джерела Пречистої Дiви Марії, чiтко пам’ятаючи картину того мicця з дитячих років. Уявляючи, як він iде до джерела, хворий пiднявся з крicла. Свою icторiю, чи майже сповідь, він i описав на паперi та залишив бiля джерела, щоб yci читали i вiрили в силу цього мicця i води.
У комуністичний час постійні руйнації джерела і атрибутів біля нього раз-у-раз лякали місцевих вірних. Каплицю, хрест, навіс над джерелом особливо часто руйнували перед празником 13 вересня. У ніч перед святом люди будували нову. У пам’яті людей налічується від трьох до п’яти відбудованих дерев’яних каплиць.
Неодноразово ікони від джерела знаходили десь у ярах або на смітнику біля цвинтаря у містечку Рава-Руська, що поблизу Заглиної. Так само, як змінювалися каплиці, відновлювалися і зруйновані хрести, що стоять по обидва боки від каплиці.
«Всі клопоти, всі турботи милувала Мати. Діставали всі полегші, хто лиш вмів благати»
Люди виліковують тут різні недуги, у тому числі й найважчі. 1926 року смертельно хвора дівчинка Катерина Русин позбулася гнійної рани на нозі. 13 вересня 1968 року хлопчик-інвалід із села Середкевичі після купелю у джерелі прилюдно одужав і почав ходити. У 2005 році Степан Савчак джерельною водою вилікував виразку шлунку. А Іванна Думич рак крові вилікувала, вмиваючись і молячись над джерелом 12 світанків. Чимало недуг вилікувала Пресвята Богородиця у Заглині. Воду, і навіть пісок зі святого джерела передають на лікування за кордон.
Для багатьох священнослужителів Заглина стала місцем покликання. «Біля джерела я зрозумів, чого від мене хоче Бог», — висловлюється о. Іван Залуцький, настоятель храму Пресвятої Трійці парафії села Велика Вільшаниця Золочівського району Львівської області.
Молодь започаткувала тут новий звичай. Беручи шлюб, після церкви молодята з гостями їдуть у цей райський куточок просити благословення у Богородицi.
І знову залунає чернечий спів…
Бiля пiднiжжя статуї Богородиці у 2006 році вмонтовано капсулу з голгофською землею, привезеною прочанином iз Єрусалима. На мiсцi джерела споруджено капличку та басейн-купiль, посерединi якого – Хрест. Його треба тричi обiйти у святiй джерельнiй водi з вiрою в серцi. Деякi прочани, шукаючи зцiлення вiд найважчих недуг, зустрiчають у Заглинi 12 свiтанкiв.
У 2006 році Сокальська єпархія та Редемптористичні спільноти Львівської провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя організували першу масштабну молодіжну прощу у Заглину, яка стала традиційною і проводиться тут щороку у другу неділю травня.
13 травня 2007 року протоігумен отців-редемптористів о. Василь Іванів освятив ікону Заглинського Об’явлення Матері Божої. 8 травня 2011 року архиєпископ Львівський УГКЦ Ігор (Возняк) освятив камінь під будівництво храму бл. свщм. Василя Величковського в Марійському духовному центрі “Заглина”, і тепер триває будівництво храму.
Що цікаво, у самому селі Монастирок діє громада Української Православної Церкви Київського Патріархату. Таким чином це відпустове місце поєднує прочан різних конфесій. І вони сюди йдуть впродовж цілого року, найчастіше у вересні – на празник, і у травні — молодіжна проща.
Земля Заглини свята і намолена. Адже колись на цій території був монастир. Тому зараз тут планують спорудити новий монастир, щоб на цьому святому місці знову залунав чернечий спів.
Використані жерела:
