Залізна брама

Джованні Баттіста Піранезі. Арка Януса. Офорт з серії «Римські старожитності», 1748. - фото 1
Джованні Баттіста Піранезі. Арка Януса. Офорт з серії «Римські старожитності», 1748.

Усе – наче міт,
і меча несу
від Оранти, що – щит народів.

(паліндром Миколи Мірошниченка.05.09.1989)

Але чому ти ховаєшся з настанням миру,
а браму свою відчиняєш в часи війни?

(Овідій, «Фасти» I.277)

До найархаїчніших і найзагадковіших римських божеств, яке не має прямого відповідника в грецькому пантеоні, належить Янус. Храм Януса (Ianus Geminus) був розташований в північно-східній частині Римського Форуму та мав цікаву особливість – двоє його брам були відчиненими в часи війни і зачинялися в мирний період.

Звісно, мир в Римі, який вів безперервні війни з сусідами, траплявся вкрай рідко (беручи до уваги, що з жовтня по березень військові кампанії не проводилися). Принцепс Октавіан Август зачиняв двері храму тричі, знаменуючи встановлення Pax Romana. Символом нової епохи, замість зачиненого Янусового святилища, став Вівтар миру (Ara Pacis). До цього Янусові брами замикалися лише за царя Нуми та ненадовго після Першої пунічної війни.

Октавіан («Res Gestae Divi Augusti» 13), слідуючи традиції, називає Януса Квіріном – списоносцем і богом війни («мирним» Марсом), уособленням «римськості» (Ромул вважається інкарнацією Квіріна), чи, як би ми сказали тепер, – націоналізму. Водночас, дім Януса, схоже, функціонально не служив храмом війни. Овідій пояснює, що брами храму були відчиненими, щоб «коли люди рушають на війну, зворотній шлях для них залишався відкритим». В мирні ж часи вони замикалися, аби вберегти захований в стінах храму Мир. Вергілій і Квінт Еній вважають, що зачинені залізні брами утримували всередині Розбрат і Лють.

В ширшому розумінні в символіці храму Януса простежуємо міцний зв’язок між воєнним і сакральним в свідомості латинян. Війна не починалася без санкції богів і повернення з війни – це дорога до храму.

Примітно, що брами Януса слугували входом в кільце Форуму – серце Риму (в пізніші часи ця сакральна архітектурна форма продовжує існувати в вигляді каплиць над міськими брамами).

Відкритий Янусів прохід до внутрішньої фортеці означав, що місту нічого не загрожує, воно здійснює експансію. Натомість, зачинена «мирна» брама вказує на стан оборони.

З перспективи нашого досвіду можемо запропонувати й іншу інтерпретацію. Відчинені в час війни ворота храму – можливість відвертішого, безпосереднього зв’язку з божественним в момент гострої кризи. Закриті двері до божества в мирний час – складність релігійного осягнення в періоди, коли всі суспільні сили спрямовані на продукування матеріальних благ.

Втім, дихотомія війни і миру є лише частиною ширшої образності Януса, яка пов’язана з його ініціятичною функцію та покровительством ритму часу загалом. Зазвичай зображений з двома обличчями, він відповідає за минуле і майбутнє, апогей і перигей, правий і лівий шляхи.

Його ім’я (Ianus) етимологічно пов’язують з латинським «двері» (ianua). В сенсі проходу між просторами воно може бути спорідненим з санскритськими яті (йти, рухатися), яна (шлях) та, очевидно, українським «іти», що також веде від Януса до популярного в нас Івана (хліб з сіллю – традиційне жертвоприношення Янусу).

Інша, ймовірно первинна, етимологічна лінія, через редукцію «d» поєднана з божественністю Небес (Dyaus) та, через календарний аспект, з осяяними сонячним світлом днями (dies). В цьому сенсі простежуємо збіги між Янусом і Юпітером (Iovis), Юноною (Iuno) та Діаною (Diana).

Янус є попередником олімпійців, тому інвокація йому виголошується перед молитвами іншим божествам. Як батько-покровитель (Ianuspater) він благословляє початок кожної справи, так само як Веста ритуально позначає її завершення (Ianus primus, Vesta extrema). Янус ініціює, Веста спалює.

Як майстер ініціації (входу) в містерії літнього і зимового сонцестояння Янус тримає в руках ключ та жезл – символи успадковані Римським католицьким понтифікатом.

В популярній культурі Янус відомий насамперед завдяки своїй дволикості. Його повернуті в протилежні сторони обличчя можуть бути однаковими (паліндромними), належати бородатому чоловікові та юнакові, або чоловікові та жінці. Р.Генон наводить цікаве зображення Христа в вигляді Януса з церковної книги XV ст. Тут можливі алюзії на відкривача брами Небесного Царства, Альфа і Омегу, певну співзвучність імен IesusIanus. Христос також дає початок новій ері (за Юнґом, еон Риб), що єднає його з календарним аспектом Януса, про який йтиметься далі. Оросій прив’язує дату третього закриття Октавіаном храму Януса до народження Христа.

Ілюстрація з рукописної церковної книги 15 ст., знайденої в Люшоні, Франція (за виданням Р.Генон «Символи священної науки»). - фото 161659
Ілюстрація з рукописної церковної книги 15 ст., знайденої в Люшоні, Франція (за виданням Р.Генон «Символи священної науки»).

 

Двоіпостасність загалом притаманна індоєвропейській репрезентації верховного божества. Христос має дві природи – божественну і людську. Крішна є пастухом і царем. Шіва (сприятливий) постає також як руйнівник Рудра (ревучий, жахливий), Аґні може зігрівати або спалювати, Індра благословляє дощем або спопеляє блискавкою. Адже Бог – це Той хто дає, і Той, хто забирає.

На двоїну минулого і майбутнього з невловимим «тепер» посередині розпадається для нас (біологічно роздвоєних на праве і ліве) час. Час, розламаний на дні та ночі, накреслений на зоряному циферблаті фазами Місяця, бігом Сонця екліптикою, рухом прецесії рівнодення вздовж поясу зодіакальних сузір’їв.

Час спостерігався й усвідомлювався древніми як цикл, а також, відповідно до платонівського формулювання, як «образ вічності, що рухається згідно з числом» («Тімей», 37d). Як колорух сприймаємо ми його і тепер, дивлячись як вістря годинникової стрілки оббігає циферблатну орбіту. Як цифрорух, спостерігаючи за зміною чисел на табло електронного хронометра.

Океан часу, за Платоном, є проєкцією Небес, човен земного життя – тінь птаха душі, що ширяє горішнім небесним океаном. На зворотному боці монет з зображенням Януса карбують ніс корабля. Він перший, хто розтинає хвилі, приймає хвилеприношення.

Янус є ключником календаря, відпираючи рік як покровитель січня (Ianuarius) – його першого місяця, календ (першого дня кожного місяця) та ранку (початку дня). На його руках накреслено 365 – число днів у році.

Кожен рік – лише виверт (вртті) на поверхні космічної ріки часу, яка тече власним розміреним колом. Немов річний цикл Сонця між літнім і зимовим сонцестояннями, для древніх плин історії проходить фази від «золотого» до темного віку. В індійській системі літочислення йдеться про чотири епохи, що змінюють одна одну: Сатья, Трета, Двапара, Калі. Гесіод характеризує їх як Золоту, Срібну, Мідну та Залізну ери, додаючи поміж двома останніми Героїчну добу.

Ортодоксальна індійська система визначає сукупну тривалість юґа-циклу в 4,32 млн років (12000 «років богів», де «полярний» день богів дорівнює земному року). Співвідношенням проміжків для кожної ери складає 4-3-2-1, що, відповідаючи цифрам на індійських «довгих» костях, натякає на часогру ймовірностей. Згідно з цим баченням, ми наразі перебуваємо на початку «залізної» епохи Калі, яка розпочалася в 3102 році до Р.Х. і триватиме ще понад 426 тисяч років. Альтернативні підходи беруть за основу відліку земні роки, тоді два цикли з 4 епох в сукупності майже дорівнюють повному оберту земної осі прецесією рівнодення – 25800 років або Великий платонівський рік. За сучасною періодизацією, археологічна залізна доба почалася в 12 ст. до Р.Х.

Низхідний рух епох – наче віддалення Землі від духовного Принципу, коли пуповина, яка їх єднає, поступово витончується. І наш залізний час, пульсуючи твердо і гостро на індивідуальних секундомірах, розтинає і ранить.

Падіння в темні часи Калі-юґи, за Р.Геноном, сугестує владу матерії, виражаючись в індивідуалізмі, пануванні множинності та поділу, пріоритеті дії над спогляданням, втраті сакрального знання, домінуванні технологічної сторони науки та розчиненні її гуманітарної складової в обтяжливих деталях і безплідному аналізі, соціальному хаосі, що ховається за ідеєю рівності.

Гесіод пише, що в Залізну епоху «не буде кінця важкій праці та болю вдень, а втомі вночі, коли боги посилатимуть турботи, щоб тривожити нас». Для неї характерні чвари, коли «батько більше не згоден з дітьми, а діти з батьком». Панують безсоромність, заздрість, право сили, неопорність злу.

Бгаґавата-пурана (12.2) описує звиродніння вартостей в епоху Калі, коли сила стає мірилом справедливості, релігійність, втративши глибину, виставляється напоказ, а соціальна структура розпадається через змішання варн. Лише гроші (цифра) є мірилом людських чеснот в цей час.

Зображення храму Януса на сестерції епохи Нерона. - фото 161660
Зображення храму Януса на сестерції епохи Нерона.

 

Час має свою ціну. Плата за матеріальний поступ – духовний регрес, за науково-технічну революцію – моральна деградація.

Згідно з легендою, Янус, за царювання якого в Лації панувала Золота доба благоденства, першим навчив людей карбувати монети. Аверс і реверс монети натякають на два янусових обличчя, які з’являються на архаїчних мідних асах та срібних сестерціях. Металева цінність, яку приймає божество в час, коли інші вартості обезцінено. Статуя Януса в римському храмі виконана з бронзи, брами його храму – залізні.

Форми плинного часу, lacrimae rerum вилиті в твердому металі. Форми, позначені цифрами, злиті в єдиному вимірі, одному імені. Шрі Крішна каже: «Я – час, великий руйнівник світів і я прийшов знищити всіх» (Бгаґавад-ґіта 11.32).

«Я прийшов огонь кинути на землю, і як Я прагну, щоб він уже запалав!» (від Луки 12:49).

Бог веде проти нас переможну війну. Casus belli – едемська провокація.

Гросмейстер (магайоґін) Шрі Крішна грає проти кожного в шахи на кшетрі (полі) тіла. Білі та чорні клітинки шахівниці – сприятливі та несприятливі дні сакрального календаря (Fasti Sacri). Щоранку ми прокидаємося і робимо свій вдалий або невдалий хід, але в фіналі кожного чекає мат.

Кронос пожирає своїх дітей.

Квірін вкладає в руки нації гострого списа.

Брама Януса ніколи не зачиняється.