«Зманіпулювали датою». Папа Римський і «гавкіт біля воріт Росії». Релігієзнавиця пояснила, чому заява Франциска дражлива, але не нова
Алла Кошляк
Чому заява глави католицької церкви вже вкотре викликає невдоволення українців, але оприлюднення інтерв'ю через місяць після запису — маніпуляція, Радіо НВ зясовувало з релігієзнавицею, старшою науковою співробітницею Інституту філософії Національної академії наук України Оксаною Горкушею.
— Ми не вперше бачимо такі, з українського погляду, дуже контраверсійні заяви Папи Римського, для якого не все так однозначно, Росії з Україною треба примиритися. Чим продиктована така позиція Папи Римського і чи може вона змінитися?
— Одразу хочу сказати, що є релігієзнавці, які належать до певної конфесії, а я — науковий релігієзнавець, тобто я дивлюся на релігійні питання з погляду належності до політичної української нації або держави українців, тобто відсторонено, дещо абстрактно.
А Папа Римський є очільником римо-католицької церкви глобального рівня, і він на всі події у світі дивиться зі свого погляду.
Проблема полягає в тому, що нас його позиція не влаштовує, і не тільки нас. Вона не влаштовує тих же вірян католицької церкви, українців, які потерпають від збройної агресії Російської Федерації, тому що його риторика знімає відповідальність із суб'єкта, який чинить зло, і ніби натякає, що тут не все так однозначно.
Ми б хотіли, аби речі називалися властивими іменами, натомість нам здається, що ця риторика є дуже туманною і вона легко піддається на маніпуляції. Я вважаю, що причина цього криється у своєрідній політиці Ватикану, яку ми спостерігаємо вже не один десяток років.
Ми постійно звертаємо увагу на дивну позицію Ватикану у ставленні, наприклад, до українських католиків. Нагадаю, що 2016 року була так звана Гаванська декларація, підписана Папою Римським і патріархом Кирилом, де вони зневажливо поставилися в оцінках своїх уніатських позицій, було проігноровано і інтерес, і думку українських греко-католиків зокрема.
І навіть [глава Української греко-католицької церкви] Святослав Шевчук свого часу відповідав вірянам, як так, що Папа Римський не розуміє важливості та значимості саме греко-католицизму і ігнорує думку українських греко-католиків, зокрема і на війну. Тоді навіть Шевчук назвав цю зустріч у Гавані Папи Римського і патріарха Кирила зустріччю, яка не відбулася. Чому? Тому що кожен із присутніх там лідерів своїх конфесій вкладав у цей документ саме свою думку і застерігав свою користь.
Тобто, якщо Папа Римський виступав із погляду глобального суб'єкта, який опікується користю будь-якої живої істоти, незалежно від її ідентичності та місцезнаходження, він вважав, що опікується миром узагалі; то патріарх Кирило застерігав інтерес саме «русского мира» зокрема і тоді, коли він це узгоджував.
Цю дивовижну позицію ми спостерігаємо майже постійно. Наприклад, нас дивували ці миротворчі ініціативи, які зокрема католицька церква підтримувала в Україні. Коли саме погляд українських церков не враховувався на міжцерковних діалогах, які організовувала католицька церква.
Чому це відбувається? Тому що інтерес зовсім відмінний. Але саме римо-католицька церква звикла орієнтуватися, як ми називаємо, ost politics, і враховувати як важливу для глобального виміру думку Російської православної церкви.
— Тому що це більший суб'єкт? Яка цьому причина? Чи є пояснення?
— Ось ви вийшли на це дуже дражливе питання.
Бачите, Україну чомусь не сприймають як суб'єкта на глобальному політичному рівні і так само на глобальному політично-релігійному рівні. Папа Римський орієнтувався на Російську православну церкву, вважав суб'єкт поважним і гідним врахування думки. А Православна церква України зараз упосліджена поки що в його погляді.
Далі - Українська православна церква Київського патріархату. Їх, наприклад, не дуже запрошували на міжконфесійні діалоги, бо тоді про них говорили як про неканонічних.
Католицькі фахівці пояснювали це нам, приміром, тим, що римо-католики мають своїх вірян на території Російської Федерації, вони змушені рахуватися з дієвим і впливовим суб'єктом на тому полі, аби не було якихось репресій чи ушкоджень у правах саме римо-католиків зокрема.
Нам пояснювали це нібито дуже важливою річчю: що на окупованих територіях може відіграти певну роль і функцію такий незалежний релігійний суб'єкт, який має безпосередні відносини з Російською православною церквою.
Коли зверталися дружини наших воїнів, які були оточені на Азовсталі, безпосередньо до Папи Римського, то я не побачила, щоб він зміг вплинути на ситуацію, зокрема через Кирила. Більше того, його спілкування з Кирилом теж не призвело до того, що він очікував, що можливо Кирило зупинить Путіна. До речі, він хотів поговорити сам напряму з Путіним, але не сталося. Він орієнтується безпосередньо на них, як на суб'єктів глобального виміру, дієвих і впливових.
І цю свою позицію Папа Римський інтерпретує зокрема і тим, що він хоче убезпечити або застерегти від більшого можливого зла. Нас ця позиція дивує, у нас усе очевидно: ми бачимо, хто в нас стріляє; знаємо, від чиїх гармат страждають наші міста.
Суб'єкт глобального виміру не бачить цього, він не перебуває в нашій дійсності, він не має цього безпосереднього досвіду. Але опосередковано він отримує інформацію про те, що в нас відбувається, від тих осіб, яким він довіряє. Очевидно, вплив російської дипломатії та пропаганди є досить сильним і вагомим. Ми знаємо, що це стосується не лише церковної політики.
Інша річ, що Російська православна церква теж зробила ставку на піднесення себе як глобального суб'єкта релігійної політики, навіть ігноруючи весь православний світ. Ми ж пам’ятаємо, що саме Кирило розірвав формально стосунки зі Вселенським патріархатом через проблему Томосу і ПЦУ. На його думку, Вселенський Патріарх не мав права надавати Томос ПЦУ.
Однак ми не розуміємо, чому так відбувається? Чому з погляду римо-католицького Папи ми є гіршим суб'єктом, ніж Російська Федерація. Чому наша думка, позиція не враховується? Ніхто не має сумнівів в українській позиції, щирих громадянських намірах греко-католиків — це одна з найжертовніших груп українців. І вони теж були дуже вражені і не розуміли, чому так відбувається.
Щодо інтерв'ю, про яке ви говорите. Треба зробити відступ. Річ у тім, що інтерв'ю було дане Папою Римським цим журналістам ще 19 травня. Після цього, пізніше, відбулася зустріч наших громадських діячів із Папою Римським безпосередньо. Там були присутні Мирослав Маринович, Денис Коляда, які намагалися донести Папі Римському тонкощі - що не можна урівнювати в відповідальності жертву та агресора; не можна знімати відповідальність із вбивці, ґвалтівника, злодія та військового злочинця. Не можна, тому що він не покаявся і не поніс відповідальності, а Україна, країни НАТО, європейські країни не винні в тому, що Путіну дуже хочеться завоювати Україну.
Там ще була дражлива цитата, на яку ви послалися і всі її піднімають: «Гавкають біля воріт Росії». Що значить «гавкають біля воріт Росії»? Йдеться про Україну, на нас напала Російська Федерація, біля яких таких воріт?
— А цю позицію змогли донести до Папи Римського?
— Річ у тім, що це інтерв'ю вийшло чомусь тільки 14 червня.
Можливо, донесли. Бо Денис Коляда наполягав на тому, що навпаки Папа Римський уже відверто починає говорити про те, що Росія напала і Росія є агресором. Але зманіпулювали саме датою цього інтерв'ю. Ми ще не бачимо реакції після цієї зустрічі, наскільки Папа Римський скоригував свою думку, врахувавши нашу позицію і дійсність, як вона є, а не лише крізь призму окулярів Російської православної церкви і Кирила, на якого він орієнтується.
