Піст як практика щодо зменшення вживання їжі чи тимчасова відмова від їжі не є лише християнською практикою – інші релігії теж мають правила, які забороняють в певні дні вживання якихось визначених страв. Піст існує в ісламі, буддизмі, юдаїзмі.

Піст неможливо розглядати лише як фізичне явище, як сувору дієту, оскільки це тільки зовнішня форма посту, але вона не є визначальною. Має бути щось настільки важливим, самою суттю посту, що відкриває людині простір для особливої реалізації себе як члена Церкви, для виявлення своєї любові до Бога. Тому духовний розвиток особи не повинен зациклюватися на зовнішньому виконанні всіх приписів, але в зрозумінні та усвідомленні їхнього призначення.

Що ж такого особливого саме в пості християн?

Оскільки основою християнського життя є духовність людини, її спілкування з Богом, зокрема через молитву – це якраз той «місток», який дозволяє здійснити перехід до вчинення посту особливою подією, в якій особа піднімається до Бога.

Саме під час посту Церква наголошує на частішій участі вірних у постових богослуженнях, які поокремо і в цілому є великим твором молитви. Збільшується увага до відвідування храму. Оскільки суботи і неділі Великого Посту майже не містять постових практик, необхідність бути присутнім не лише на недільній літургії є логічною вимогою. Молитовний дух усіх богослужень є наче натхненником для людини аби постити. Всі постові обряди спрямовані на допомогу людині.

Спільною особливістю для всіх богослужінь Великого посту є довша тривалість із меншою торжественністю: зменшується співання святкових пісень, освітлення, відкриття завіси і царських воріт.

Основною молитвою Великого посту є молитва Єфрема Сирина:

Господи і Владико життя мого! Духа лінивства, недбайливості, властолюб’я і пустомовства віджени від мене. (Доземний поклін)

Духа чистоти, покори, терпеливості й любови даруй мені, слузі твоєму. (Доземний поклін)

Так, Господи, Царю! Дай мені бачити гріхи мої і не осуджувати брата мого, бо ти благословенний на віки вічні. Амінь. (Доземний поклін)

Боже, милостивий будь мені грішному! Боже, очисти мої гріхи і помилуй мене! Без числа нагрішив я, Господи, прости мені! (12 малих поклонів)

Протягом усього посту кожне богослужіння містить цю давню молитву, написану в IV столітті сирійським монахом. Як бачимо, вона збереглась у церковній традиції до теперішніх днів. Її можна назвати великопосною покутною молитвою нашої Церкви, оскільки в ній міститься весь зміст і головна ціль Великого Посту.

Ця молитва є прикладом, як звертатися до Бога і що просити для свого духового росту. На початку акцентується на тому, до кого звертається людина – Бог є владарем її життя, наставником. Всю себе вона присвячує Господові.

В молитві перечислюються негативні та позитивні елементи покаяння і виявляється, так би мовити, список наших індивідуальних подвигів. Це є певне резюме того всього, про що молимось і що просимо протягом посту. Лаконічність прохань, які водночас охоплюють всі людські потреби, найкраще розкриває мету звертань до Бога. Бажання позбавитись лінивства, недбайливості, любові до влади, пустослів’я, звички осуджувати ближнього та отримати покору, чистоту, терпеливість та любов і бачити всі свої гріхи – це бажання стати кращим. Звісно, досконалості в земному житті досягти важко, але вже саме прагнення йти до неї допомагає виправлятися.

Під час Великого посту, окрім субот та неділь, згідно з церковним уставом, не відправляється Свята Літургія, оскільки це богослужіння звершується у святковому і радісному дусі, прославляючи Христове воскресіння. Але, щоб все ж таки вірні могли приймати Святе Тіло і Кров Христа, Церква постановила відправляти Літургію Передосвячених Дарів. У повному значенні слова вона не є літургією, оскільки не містить освячення, а швидше це є Вечірня із уділенням вірним Святих Дарів, які були освячені раніше, на Літургії чину св. Йоана Золотоустого або чину св. Василія Великого.

Традиція цього богослужіння є досить давньою. Можливо, походить з перших століть християнства. О.Мень говорить про практику перших християн залишати Святі Дари для хворих і тих, які не були присутні на Літургії, згодом це переросло в практику причащатися вдома. В VI столітті Север, антіохійський патріарх, ввів чин прийняття Святих Дарів, освячених раніше. На Заході Літургія Передосвячених Дарів була введена св.Григорієм Двоєсловом.

Ця Літургія відправляється кожної середи і п’ятниці Великого Посту і три перші дні страсного тижня; також може відправлятися і в інші дні посту, але окрім суботи і неділі. Літургія Передосвячених Дарів має багато особливостей: вона не містить першої частини повної літургії – проскомидії, починається відправою Третього, Шостого і Дев’ятого часів із відправою Зображальних; потім відправляється Вечірня. Також входять декотрі частини з Літургії св. Івана Золотоустого: єктенія оголошених та єктенія вірних, молитва вірних перед Святим Причастям і заамвонна молитва; немає молитов і піснопівів, які зазвичай відносяться до приготування Святих Дарів.

Особливо вирізняється Великий покаянний канон Андрея Критського, який читається на великому повечер’ї у перший тиждень посту перші чотири дні, а також у середу п’ятого тижня. Канон складається із дев’яти пісень і містить біблійні розповіді, починаючи від створення світу і аж до Вознесіння Христового, змальовуючи всю історію гріхопадіння і, передусім, історію спасіння. Старозавітні образи дають можливість побачити, що тогочасні події відносяться і до життя сьогоднішньої людини.

Канон спрямований на покаяння, на те, щоб, усвідомивши всю глибину своїх провин, припасти до всемилостивого Бога із розкаянням. Цей твір подає образ душі, яка бачить свої гріхи і в сльозах просить прощення: «Прокинься, душе моя, подумай про вчинки, що ти їх заподіяла! Постав їх перед очі й пролий краплі сліз твоїх, сміливо визнай Христові свої вчинки й думки та виправдайся». Образи із Біблії ще більше надихають людину на покаяння. Тропарі канону вказують на чесноти та похибки людей, про яких згадується в Святому Письмі, і переконують наслідувати перших і уникати прикладу других.

Автор канону дає приклади старозавітних та новозавітних людей та подій. На їх основі розкривається вся проблема гріху, його наслідки. Людська душа оплакує кожен свій гріх, усвідомлюючи всю його трагедію. Проте вона не зациклюється на негативній стороні свого життя, але знає, що Бог милостивий, і тому просить допомоги у самого Господа і благає про помилування: «Припадаю до тебе й приношу тобі, як сльози, слова мої: Грішу більше як блудниця, і беззаконня чиню, як ніхто інший на землі; але змилосердься, Владико, над створінням своїм та знову поклич мене».

Отож, саме молитва наповнює людину, яка постить, силою, дає їй енергію йти далі. У молитві ніщо не є тягарем. Пам’ятаймо, що й Ісус завжди проводив час посту в молитві, виганяв бісів постом і молитвою, та й усе Його земне життя було сповнене молитви та посту.

* Вперше текст публікувала чотири роки тому на сайті ДивенСвіту