Значення святителя Димитрія в українській Церкві і в українській культурі

Святитель Димитрій Туптало, як людина високої осві­ти, був прихильником і західньої освіти. В одному з творів своїх він писав: «Хвалю добрий звичай теперішнього часу, що багато-хто вдається до інших держав ради науки, і вертаються навченими. Навчатися тільки в себе — то мало, треба побувати і в чужих краях».

Святитель Димитрій Туптало – це великий і невтомний працівник на ниві Господній, а тим самим і в культурі українській. Час, коли жив і працював Святитель Димитрій — це дуже важливий час в історії України, коли вирішувалася остаточна доля її. Святитель брав участь у всьому, зо всіма, хто керував Україною, чи її духовним життям, він був у близьких стосунках.

 Опис життя Святителя Димитрія — це опис одного з тих, що будували Українську православну церкву та її духову культуру. Святитель позоставив по собі труди й діла, яких Українська церква й український народ повіки не забудуть.

Головна праця Святителя — це його «Життя Святих», і на неї він віддав усе своє життя. Власне ця праця пішла до всіх слов'янських народів, і до сьогоднішнього дня вона скрізь невмируща. І це вона вкрила славою своєю і Україну, і Українську церкву, і український народ.

І в цьому значення Святителя: його праця була на велику славу і народові, і церкві. За свого часу він був найціннішою культурною людиною в Україні.

Україна знає великих своїх працівників що пів віку: Костянтин Острозький (+ 1608), митрополит Петро Моги­ла (+ 1648), митрополит Димитрій Туптало (+ 1709). Але коли перші два були багаті й мали багато помічників у своїй національній праці, Святитель Туптало був бідак, якого й поховати не було за що, і не мав жодних помічни­ків у своїй великій праці...

Святитель Димитрій Туптало, як людина високої осві­ти, був прихильником і західньої освіти. В одному з творів своїх він писав: «Хвалю добрий звичай теперішнього часу, що багато-хто вдається до інших держав ради науки, і вертаються навченими. Навчатися тільки в себе — то мало, треба побувати і в чужих краях».

Історик Трачевський підкреслює, що «в творах Дими- трія Ростовського, як у проповідях його і в драмах, повних чуття і образів, уже стільки світського, що для цілковитого розриву з давньою Руссю оставалося» небагато. Святитель осійської церкви, так і в історію правдивої православної культури». Святи­тель — це «могутній богатир Руської церкви», це «ясна зоря, що прийшла з Києва», «Російській духовній освіті Святитель приніс незабутні послуги», «він був правдивою фортецею православної думки в тяжкий час XVIII століт­тя». «Святитель має повне право вважатися одним з най­більше впливових виховників найсвітліших, найгуманніших рис нашого національного Благочестя».

«Ім'я Св. Димитрія вписане невитеральними літерами як в історію Російської церкви, так і в історію правдивої пра­вославної культури... Багато часу минуло з дня упокоєння Св. Димитрія, але не затемнився духовно-величний образ могутнього багатиря Церкви... Це була «ясна зоря, що прийшла з Києва»... Він став відомий на всю Росію, і був найвпливовішим виховником найсвітліших, найгуманніших рис нашого Благочестя...» Благочестя — це Православіє.

«За жорстокої доби Петрових новин, — каже він ще, — Святитель був охоронцем вікового добра Св. Руси, живої, любовної й милосердної Православної Віри».

Так високо ставить нашого святителя проф. о. А. Преображенський.

Наукова глибина Димитрія Тупталенка

Святитель Димитрій Туптало був для свого часу вели­ким і глибоким ученим. І за що б він не брався, усе писав з науковим углибленням. У своїй такій праці, як «Життя Святих» або «Розиск про Бринську віру» Святитель уклав багато наукового поглиблення.

Те саме бачимо і по інших його працях. Так, у «Келей­ному Літопису» Святитель перший підняв справу%освіжив на західне навіть іконопис.

Видавці твору Святителя «Разсужденіе о Образі Божії» 1714 року так писали у Вступі: «Димитрій, Преосвящен­ный Митрополит Ростовській и Ярославскій, мужь благочестія и разума исполненъ, о немъ же свидетельствую!» труды его въ Четьихъ Минеяхъ и въ различныхъ поученіяхь сотворенныя».

Так само високо ставлять нашого Святителя й інші вчені. Історик М. Костомарів пише: «Св. Димитрій, з поход­ження українець, займає одне з найблискучіших місць серед київських учених, які ширили в Росії освіту, що почав її Петро Могила».

Проф. Казанської духовної академії А. Преобра- женський пише про Святителя Димитрія (звичаєм росій­ським зачислюючи його до росіян): «Ім'я Святителя вічними літерами вписане як в історію Р2C що наша хронологія невідповідна. Він ясно бачив, що наше літочислення поплутане, і перший спробував вияснити її. Це була велика заслуга Святителя в царині історії. Свою працю митрополит давав читати вченим мужам, а вони йому вказали, що це не історія, а те, що Святитель позоставляє без розрішення рік Різдва Христового, це буде спокусою для розкольників...

На це Святитель відповів:

«Так, це справді не історія, а тільки оглав будучої історії, в якій буде не сумнівне, але будуть показані помил­ки, в яких наші вперто стоять.

А щодо спокуси розкольників, то мені й хочеться пока­зати, що в нас неправильне літочислення на основі хронографів. Чому грецькі хронографи не згідні з думкою наших? Чи ж то про таку незгоду мовчати, і що ложне, того не виявляти і мирволити людській упертости? А щодо розкольників, то їм ніхто нічим не догодить: вони споку­туються і добрими, і корисними, і святими речами!»

Як же глибоко Святитель Туптало поставив справу хро­нології! І як знаємо, наука пізніше докладно довела, що наше літочислення помилкове, на чотири роки спізнене.

Історики все підкреслюють критичний характер «Літо­пису». А. Трачевський особливо підкреслює, що наш Свя­титель «почав правдивий Літопис, в якому висловив сум­нів у році народження Христа».

Це була дуже цінна перша спроба дати історію світу, головно біблійну, від початку світу і до Ісуса Христа. На жаль, вона не закінчена, — доведена до боротьби Якова з Богом.

Академік А. Пипін у своїй «Історії русской літератури» пише про цю працю: «Ніхто з московських книжників не був у стані на такий труд».

Дуже високо ставить цю працю і перший наш історик літератури митрополит Київський Євгеній Болховитинів. Він пише, що коли б ця праця була закінчена, то вона була б «єдиною для біблійної історії в нашій церковній літера­турі».

Науковий світогляд Святителя Димитрія був дуже широким. Навіть у своїм приватнім листуванні о. Туптало цитує Віргілія, Ювенана, Марціяла, Авзонія й інших. А в його приватній бібліотеці були твори Бекона Веруламського «чи не вперше в Московській Русі».

Святитель Димитрій як філософ

Святитель Димитрій був глибокий мислитель, першо­рядний філософ. Його філософія базується головно на Святому Писанні, — це основа всіх його роздумувань.

Святитель — глибокий логік. Розум у нього гострий і проникливий — у всьому він знаходить причину.

Коли зібрати всі твори Святителя й відповідно їх розк­ласти, — перед нами відкривається велика філософська система, глибокий розум, який правдиво навчає людину, як їй жити на цьому світі, щоб пізнати Господа й злитися з Ним.

І треба тільки дивуватися, чому його соплеменник Григорій Сковорода здобув собі признання філософа, а Дмитро Тупталенко з цього погляду забутий. Причина хіба така: Григорій Сковорода свою науку міг провадити в життя, а о. Тупталенкові духовний сан не давав змоги це робити.

По смерті Святителя року 1710-го в Києві вийшов його твір «Алфавит Духовний». Це глибоко філософський труд, але написаний зовсім ясно. Це поважна книжка на тему, як жити в цьому світі, щоб досягнути найвищого духовно­го стану, — зіллятися з Господом. Це твір з 33 розділів (за числом років життя Ісуса Христа), а кожен розділ з 10 параграфів. Книжка розрахована на те, щоб читач бодай один розділ прочитав щоденно. «Алфавіт», хоч простий, але глибоко філософський, нагадує «Наслідування Христу» Фоми Аквінського. Цей твір Святителя Дмитра — най­глибший філософський твір у всій нашій літературі, вклю­чаючи в них і твори Григорія Сковороди.

Твір цей багато раз перевидавався, звичайно, в перек­ладі на російську мову. Фома Аквінський у перекладі на українську мову в нас вийшов (переклала Наталена Коро­лева), а про свого власного великого філософа Димитрія Туптала українці забули.

На жаль, оригіналу цього твору, здається, вже не маємо, а маємо тільки російський переклад. Постійна трагедія з творами Святителя Туптала!

Трагедія великого українця

Але, скажемо, в Костянтина Острозького ніхто не від­бирає його національної приналежності, тоді як з Святи­теля Димитрія двісті літ уже уперто роблять росіянина, і всю його величезну культурну працю відбирають від українського народу...

Велика трагедія вірного сина України...

Бож це не Святитель винний у тому, що його твори поперекладали на мову російську і видають їх за культурні ціннощі російські. І не Святитель винний у тому, що його, українського патріота, росіяни обманно зробили росіяни­ном. І не Святитель винний у тому, що його, святого українського, фальшиво записують до святих самої Росій­ської церкви.

Як письменник, як людина, навіть як святий Дмитро Туптало переживав і переживає велику трагедію...

Навіть тепер «Большая Советская Энциклопедия» в «Алфавитному указатели», том I, с. 351, подає: Димитрій Ростовский — р у с с к і й церковный писатель»...

Характером своїм Святитель Димитрій не відповідав тій ролі, яка йому випала в Росії. Але тихо ніс важкого тягара, якого наклали на нього. «Лагідна, про себе забува­юча натура, — каже історик А. Трачевський, — опікун скривджених та нещасних, великий постник, Димитрій моральним життям і впливами стояв вище за всіх: Церква зарахувала його до Хору Святих.

Але час був такий, що цей від народження монах став найкориснішим членом суспільства, як рідкий зразок освітнього добродійства».

Він був одним з найталановитіших і найосвіченіших вихованців Могилянської колегії. Цей козацький син з 18-ти літ «поклав на себе послух»: показувати народові дорогу живим словом, щирим пером і поширенням освіти».

Так високо оцінює нашого Святителя славний історик Олександер Семенович Трачевський (1838—1906), — українець по праці, проф. Одеського університету.

Святитель мусив покинути Україну не з волі своєї

Опис життя Святителя Туптала — це опис класичного українського трудящого духового робітника на ниві Гос­подній. Він усі сили свої віддавав на працю для Україн­ської Церкви, а тим і для українського народу. Але на кінці свого життя (1700—1709), коли досвід та ум були в нього найбільші, мусив скоритися грізному й жорстокому цареві Петрові й їхати на Сибір. І тільки випадок допоміг, що глибоко освічену людину, людину високого духа не запроторили в сибірські тайги, але віддали в Ростов, до мері, у бринські ліси...

Житія Святителя Туптала — це життя довгих десятків подібних великих українців до нього і по ньому, яких обставини або насильний царський наказ гнав на далеку північ, у чужу Росію, — і вони найкращі сили свої й найкращі літа відавали на освіту чужого народу, у чужих обставинах, у чужому оточенні...

І їх, українських святителів, часто в Московії катували, розстригали, замурували в каземати-в'язниці на віки, мечем голову сікли, бо вони де б не були, боронили волю святої православної церкви, стояли за неї, життя своє віддавали за неї!..

Духовенство в Росії було тоді темне, неосвічене, а народ ще темніший. Вище ми показали, якою була Ростов­ська митрополія, коли на неї прийшов Святитель Димитрій, — «у такому сумному стані була тоді більша частіша великоруських єпархій», свідчить російський учений. І туди силою гнали українських святителів.

Для прикладу покажу тут, як за того часу сам цар Петро рядив призначенням архиєреїв на російські єпархії. Року 1700-го митрополит Київський Варлаам Ясинський при­слав у Москву ігумена Никольського Пустинського монастиря в Києві Стефана Яворського, разом з ігуменом Михайлівського монастиря Захарієм Корниловичем, і просив патріарха Адріяна, щоб він висвятив одного з них на нову Переяславську (українську) єпархію.

Цар Петро відразу побачив велику духову силу в ігумені Стефані, і наказав висвятити його на митрополита Ря­занського, бо попередній митрополит пішов на спокій через старість та недугу.

Ігумен Стефан став рішуче відмовлятися, але патріарх його відмови не прийняв, і призначив хіротонію на 16 бе­резня.

Настав день хіротонії, послали на Малоросійське под­вір'я в Москві привезти кандидата, — але його не застали там: ніби поїхав у Донський монастир... Послали туди, — не хоче їхати...

А дзвони в Кремлі дзвонять та й дзвонять уже дві годи­ни... Скликають народ на висвяченім нового митрополита.

Послали знову в Донський монастир, але ігумен Сте­фан рішуче зрікся їхати на хіротонію: «Не можу бути архиєреєм!»

Патріарх наказав нікуди не випускати іг. Стефана, і послав до царя Петра, що робити. Петро запитався о. Сте­фана, чому він таке робить. І ігумен відповів, що митрополит Київський наказав йому вернутися і не кидати його в старості та в недугах... А крім того йому не дано часу приготовитися на такий високий сан...

Цар Петро наказав негайно таки висвятити о. Стефана...

Насильно пересаджений на північ творити Російську церкву й культуру, ограбований і оголений, Святитель Димитрій згинув у найтяжчих обставинах... І навіть не поховали достойно Святителя: на труну його накидали здоровенних тяжких колод, а одна з них пробила труну і трохи відірвала Святителеву голову від шиї, чи, як каже офіційний протокол 1752 р., «глава от шыи составов мало отстала, уповательно от тяжести насипавшейся земли и щору»...

Оце і все, чого заслужився великий український син і святий Святитель Димитрій: тяжкі колоди на труну й на тіло...

Академік А. Пипін про Святителя

Великий російський учений, член Академії наук А. Н. Пи­пін так оцінює нашого Святителя Димитрія. Він каже, роз­повівши про некультурний стан російського духовенства:

«Від московської «науки», від церковного фанатизму, воро­жого до науки, упертого застою, морального одичавіння й ожорсточення історик може з полегшенням перейти до особи, якої характер носить інші риси, риси м'якої вдачі, християнської добродушности, старанного книжного труду не в царині злобно­го схоластичного спору, а в царині мирної легенди, християн­ського навчання, а також науки, поскільки вона тоді була доступ­ною, — такою була в загальних рисах особа Данила Туптала, пізніше Св. Димитрія Ростовського».

Далі академік А. Пипін пише про нашого Святителя: «Усе життя Димитрія — це непереривний книжний труд у келії, постійне зацікавлення наукою та християнською побожністю, ухиляння від тривожної суспільної діяльно­сти, в якій він брав участь тільки з необхідности»...

Історик Є. Поселянин про Святителя

А ось об'єктивний голос другого російського ученого, фахового історика Російської церкви, Є. Поселянина. Він пише:

«Святитель Димитрій — це одна з найкращих осіб нашої церковної історії. Він блискуче поєднав любов до освіти з особистою праведністю, пильне усне проповідництво з широкою невтомною літературною діяльністю.

Усе те, що цінне в письменникові, усе те мав Святитель Димитрій, вірність своїм переконанням, гарячість їх, правдива щирість і правда, що ні перед чим не спинюється, глибока людяність і жагуче бажання добра ближньому, гаряче співчуття кожному життєвому стражданню, і віра в те, що життя може стати світлішим, теплішим та кращим, — це внутрішні вартості Святителя письменника. Потім, — блискуча освіта, живий і ясний виклад, мальовничість, новина та оригінальність зворотів, надзвичайна сила слова, — це зовнішня вартість його творів.

А все це відводить для Святителя Димитрія одне з перших місць серед осіб, які служили Батьківщині пером, серед осіб, пером яких говорила їх чуйна й велика, сильно любляча рідний народ душа.

Святитель Димитрій — це найсвітліша особа в церковному світі XVIII віку».

Україна про Святителя

В Україні ігумена Дмитра Туптала, тихого ідеаліста й ясного релігійного поета, глибоко шанували. Глибокоосвічений архимандрит Печерський, пізніше митрополит Київський Варлаам Ясинський року 1689-го зве о. Дмитра «вправним і благорозумним проповідником Слова Божого».

Козацький літописець Величко під 1700 роком записав, що вийшов III том «Житій Святих», уложених «працею Богонатхненого мужа ієромонаха Димитрія Савича Тупта- ленка».

Підкреслимо це, — про вихід праці о. Тупталенка записується до Літопису, як про історичну подію в житті України.

Уже згадуваний російський учений Є. Поселянин пише про «Життя Святих», що це було «найбільше діло всього життя Димитрія, це був подвиг, яким з роду в рід, поки житиме Православіє, буде славне ім'я Димитрія»

І може й сам о. Туптало чув своєю душею, і писав свої «Життя Святих» так, щоб їх розуміли всі слов'янські народи!

Святитель Димитрій був і пізніше став всеукраїнським учителем, — багато осіб виховувались на його «Життях Святих» чи «Мінеях». Ці «Життя» любила й шанувала вся Україна, залюбки читала їх, і на них виховувалась, і на них трималася й зростала чеснотність всеукраїнська. «Мінея» давала безконечне число великих прикладів та зразків життя по Бозі в світі.

Знаємо, що багато-пребагато видатних українців пере­бували під сильним впливом «Міней» Святителя Тупта­ленка, і під їхнім впливом творили свій світогляд. Так виростав, скажемо, наш Тарас Шевченко.

Проф. Павло Зайців пише про молодече виховання Тараса:

«Глибока вразливість і добра пам'ять відкривали Шевченкові інший, таємничий світ яскравих, небуденних образів і подій, щодалі ширший і різноманітніший. Батько Тарасів Григорій був людина розумна й письменна. По святах, особливо зимовими місяцями, він читав уголос «Мінею». Книга ця була серед письменних людей в Україні дуже популярна. Для вразливого Тараса слухання писаних урочистою церковною мовою оповідань про Святих Мучеників, що, не вагаючись, віддавали життя своє за Христову Віру, про Євангельські події, розцвічені повними живої поезії народніми апокрифічними молитвами, відкривало давній світ, світ далекий, але повний жахливих подій і чудес та зворушливих, осяяних моральною красою образів, — світ героїчних змагань» .

Другий Шевченків мемуарист також оповідає, що Тарас «по вечорах повторював Псалми і «Життя Святих», — була це знову або «Мінея», або «Київський Патерик».

Таких свідчень про глибокий вплив «Міней» Святителя Димитрія можна б подати тут про багатьох видатних українських осіб, — на «Мінеях» зростала духовість України.

І це було аж до наших часів. Наприклад, молодого Івана Огієнка сильно тягли до себе 12 грубих книжок «Життя Святих» Св. Димитрія, що лежали в бібліотеці міністерської чотирикласової школи в м. Брусилові й лякали учнів. Я довго не відважувався їх брати. Але нарешті взяв, — і читав їх з небувалим тремтінням і захопленням... Мені відкрився зовсім інший світ, світ ясний та блискучий, і саме буденне життя моє стало іншим... Я ходив, як заворожений... «Очманів хлопець!» скаржилась моя мати... Але я ясно відчув, що з того часу я зрозумів по іншому цілий світ і всі свої обов'язки в ньому. У мене виросла воля й розум, і вся бідна наша хатинка перетворилася на Небесну Палату, і я виразно відчув в собі душу, що незалежна ані від убо­гості, ані від бідних обставин...

І я зрозумів велику мудрість моєї мами, що завжди обривала мене, коли я скаржився їй на нашу разячу бідність:

— Чорт бідний, бо душі не має! А ми маємо душу...

«Життя Святих» Димитрія Туптала перетворили бідного хлопця на свідому людину й вказали йому на його безцінну основу, — на душу живу і безсмертну!

Церква про Святителя

Як ми розповіли вже вище, канонізація Святителя Димитрія офіційно відбулася 1 квітня 1757 року. І зараз

же тодішній митрополит Ростовський Арсен Мацієвич (родом волиняк), з участю архимандрита Бонифатія Бо­рецького (галичанин), склали службу Св. Димитрію, яка 1758 року увійшла в життя з благословення Синоду.

У цій службі складений був Тропар і Кондак Святителю, в якому церква висловила свій погляд на його значення та заслуги. Ось ці Тропар і Кондак.

Тропар, на голос 1-ий:

«Православія поборнику і розкола викорінителю, Рос­товський Зцілителю і новий до Бога Молитвенику, — Ти своїми писаннями безумних до повного розуму навернув.

Сопілко духовная, Блаженний Димитріє, благай Христа Бога, щоб спаслася стражденна земля наша і благочестиві люди її!»

Кондак, на голос 1-ий:

«Ти наша Зоря, що від Києва засяяла, і через Новгород- Сіверський Ростова досягла, що всю землю цю науками й чудами осяяла.

Прославмо ж золотословного учителя Димитрія, бо він усім усе написав для навчання, щоб усіх привести, як Павел, до Христа, і спасти Правовір'ям душі наші!»

Як бачимо, церква зве Святителя «...поборником православія», — бож він усе життя своє звеличував його, та «викорінителем розкола», — це вже боротьба Святителя з розколом і розкольниками в Ростовській єпархії. Про розкольників свідчить і речення Тропаря: «Ти своїми писаннями безумних до повного розуму навернув».

Друге, на що звертає увагу автор Тропаря, сучасник митрополит Арсеній Мацієвич, це «Сопілко духовная», — це прославлення Святителя як поета. На жаль, поетичні твори митрополита в більшості загинули.

Кондак починається знаменитим «Ти руська Зоря, що від Києва засяяла», — автор волиняк виявив тут свій національний патріотизм.

«Зоря, що всю цю землю (Росію) науками й чудами осяяла», — показує величезне значення Святителя не тільки для Ростовської митрополії, але й для всієї Росії, тоді зовсім темної. Кондак зве Святителя «Золотословним учителем»,— це визнання великої слави митрополита, як проповідника.

Кінчається Кондак порівнянням Святителя Димитрія з апостолом Павлом, — найвища оцінка церкви, якої вона нікому ще не давала.

Тропар і Кондак написані 1717 року, поблагословлені 1718 року, — вони показують Святителя, як славу Росії, що зорею засяяла з Києва. Про заслуги митрополита Димитрія перед Україною зовсім промовчано, бо про це не вільно було тоді говорити. Цебто, в Тропар і Кондак таки занесена й політика...

Всеслов'янська слава Святителя Димитрія

Твори Святителя Димитрія Тупталенка були такого характеру, що рано розійшлися по всьому слов'янському православному світі. Серед слов'янських народів нема православного монастиря, який не мав би в своїй бібліоте­ці творів Митрополита Димитрія, а особливо його «Житій Святих».

Святитель Димитрій глибоко шанувався і за кордонами України. Великий старець, родом з Полтави, архимандрит Паісій Величковський (12.ХІІ.1722 — 15.ХІ.1794) прова­див у Молдавії великим Нямецьким монастирем, і кожно­го року 21 вересня, — день відкриття мощів Святителя Димитрія, — в Нямці правилась врочиста служба Святите­леві. Архимандрит Паісій Величковський у своїх писаннях часто підкреслює, що він «родимець малоросійський», святкував у своєму славному монастирі оцих українських Святих: Антонія і Феодосія Печерських, Димитрія Рос­товського, княгині Ольги і князя Володимира. Половина ченців Нямецького монастиря були українці та росіяни, половина — молдавани, і вони святкували пам'ять Св. Димитрія Туптала. Видно, праці Святителя архиманд­рит Паісій добре знав і розумів значення великого й свя­того Димитрія.

Українські святі

Господь покликав до свого хору святих найвірнішого сина України, і він щиро молиться за її долю перед ним. Він укрив нев'янучою віковічною славою і Українську церкву, і український народ, і українську богословську науку, і українську культуру.

Українська церква має численний хор своїх святих, які ніколи не переводилися й не переведуться. Року 1651-го упокоївся в Бозі славний волинський молільник ігумен Почаївський Іов Залізо, і того ж року під Києвом наро­дився новий всеукраїнський, більше того — всеслов'ян­ський Святитель Дмитро Тупталенко. І навіть одною дня — 28-го жовтня — вони й упокоїлися в Бозі.

Бо Господь не зменшує, а все збільшує хор українських Святих!

І зовсім невідповідно робить Російська Церква, звучи українських Святих російськими.

2.11.1959.

 

ЖИТТЄВИЙ ДОРІБОК СВЯТИТЕЛЯ ДИМИТРІЯ

 

За своє життя митрополит Димитрій Тупталенко написав багато праць, і великих і малих, усе таких, що вони були конче потрібні для церкви. Багато з цих праць не втратили своєї ваги  і сьогодні.

Головні праці Святителя Димитрія були видані своєчасно, але немало було й таких, які були видрукувані тільки по його смерті. І напевне не всі, — певне число праць Ростовського Святителя таки загинуло.

Року 1804-го в Москві випущено книгу «Остальныя сочиненія Св. Димитрія, Митрополита Ростовського, Чу­дотворца, доселі світу еще неизвістныя». Ця книга ясно показує, що твори Святителя по сто літ чекали свого видання. Це все тому, що вони писані були не російською мовою, — їх треба було перше перекласти на мову російську, а з цим завжди був клопіт.

Святитель Димитрій усе своє життя сильно любив письменницьку працю. Перед смертю Святитель писав: «Моєму санові належить проповідувати Слово Боже не тільки язиком, але й пишучою рукою».

Я подам тут короткий перегляд усіх праць Святителя Димитрія, як дорібок цілого трудящого його життя. Праці його ділю на шість груп, за їх змістом.

1. «Життя Святих»

1. «Життя Святих» або «Четьї Мінеї» — це найголов­ніша всежиттєва праця Димитрія Туптала, якій він віддав 20 літ свого найкращого життя. Про цю працю я вже розповів вище.

Цю працю розпочала Київська Печерська Лавра, вона ж її багато разів видавала, вважаючи її своєю, — до 1759 року «Життя Святих» виходили тільки в Києві, великого листового розміру.

Як ми вже вище бачили, року 1689-го вийшов том І, у складі 10+657 листів (лист — дві сторінки), р. 1695 —том II на 5+765 листів, р. 1700 — том III на 1+676 листів, і р. 1705 — том IV на 1+790 листів. Кожен том подавав опис «Життій Святих» на три місяці, з місяця вересня починаю­чи, бо так починається церковний рік. Чотири томи листо­вого великого розміру мали 2905 листів чи 5810 сторінок.

Але ця високоцінна книга не мала спокійної доброї долі.

«Життя Святих» Св. Димитрія Ростовського з часу їх виходу друкувалися ввесь час і в Києві, і в Москві. У XVIII столітті вийшло 10 видань, у XIX столітті друк так само не спинявся.

Але з 1740 р. святіший Синод рішуче заборонив друку­вати ці «Життя» без виправлення мови й наголосів. Як я вище говорив, у мові Св. митрополита Димитрія, як українця, повно українізмів, а наголоси розставлені всі українські. Мову Св. Димитрія, з наказу св. Синоду, рано почали виправляти, щоб читач не знав, що Св. Димитрій писав по-українському...

А вже з 1740 року розпочали систематично наказувати виправляти мову «Житій» на російську, так само ставити наголоси на словах тільки по-російському. Іншими сло­вами, — Св. Димитрій писав своєю рідною українською мовою, а російська цензура дозволяла це друкувати тільки по-російському. А необізнані читачі думають, ніби Св. Димитрій писав по-російському...

Але про все це докладно розказано вище.

Попит читачів на «Життя» був такий великий, що за сам XVIII вік було 10 їх видань. У Москві вони виходили в роках: 1759, 1762, 1764, 1767, 1782, 1789, 1805, 1815 і інші. Було багато видань ще й у віці XIX, а нове московсь­ке видання вийшло ще й року 1902-го.

Але всі видання з 1759 року — уже пильно перекладені на російську ніби церковнослов'янську мову.

2. Як я вище вже казав, сильно хотів Святий Димитрій видати й короткі «Життя Святих», і розпочав їх складати ще р. 1699 в Новгородку-Сіверському. Праця звалася «Краткій мартиролог». На жаль, написаний був тільки один місяць вересень і праця позосталася незакінчена.

Праці богословські

1.   «Розыск (довідка) о бринской вірі», дуже важлива й цінна праця, яку Святитель написав на потребу дня в 1708 і 1709 роках. Вийшла вона друком тільки аж року 1745-го. Про «Розиск» я вже розповів вище.

2.   «Разсужденіе о Образі Божії і Подобії в человіці». Видрукувана р. 1707 в Москві, а потім передруковувалася в pp. 1714, 1717 і ін. Це важливий полемічний труд проти тих, що за бороду життя своє клали. Пізніше вся ця праця приєднана до «Розиску». Див. вище.

3. Св. Димитрій написав короткого, але дуже глибокого Катихизиса, який сильно потрібний був тоді. Цей Катихизис був своєчасно виправлений у мові і видавався під різними назвами мовою російською. Наприклад, були видані: «Вопросы и краткіе ответы о Bіpі и о прочемъ, необходимомъ для знанія христіанина» (Изъ Твореній Святителя Димитрія Ростовскаго). Видання 2. Москва, 1906 рік, 58 с.

Катихизис Св. Димитрія високо цінний і глибокий, — це перший повний Катихизис по «Ісповіданні Віри» П. Могили 1645 року. Цей Катихизис безумовно сильні­ший від Катихизису митрополита Филарета (Дроздова) 1823 року. У всякому разі, М. Филарет багато використав Димитрієвого Катихизиса.

4.   «Зерцало Православного Ісповідання», вийшло 1807 року. Часто поєднується з іншими працями, наприклад, з «Отвіти о Вірі». Це короткий Катихизис.

5.   «О пресуществленіи Евхаристіи». Про час перетво­рення хліба й вина в Тіло й Кров Христову. Праця бого­словського змісту.

6. «Молитва ісповіданія к Богу от человіка, полагающего спасенія начало». Друковане в Москві 1785, 1795 і ін. років.

7.  «Слово о Вірі і о четвероконечном Кресті». Полеміч­ний богословський твір.

Праці моральні

1. «Апологія в утоленіе печали человіка, сущого в біді». Видане в Чернігові на 20 листах (40 с.) 1700 року. Пізніше багато раз передруковувалось у Чернігові, в роках 1716, 1771, 1779, 1786  і ін.. Див. про «Апологію» в Нечаєва 1849 р., с. 96.

«Алфавит Духовний», Святителя Димитрія був видру­куваний у Києві 2 лютого 1710 року на 4+192 лл. Подає він глибокі морально-релігійні науки. Власне, це сильна релігійна філософія, якої не знаходимо в інших авторів.

Опис книжки див. у Нечаева 1849 р., с. 103— 104. М. В о з н я к у своїй «Історії української літера­тури» (т. II, с. 177) змішує цю працю з працею «Духовна Ліствиця» Ісаї Копинського.

«Алфавит Духовний» багато раз перевидавався по всіх друкарнях, усе з київською видання 1710 р. Наприклад, у Чернігові 1747 р., у Москві 1799 р., у Петербурзі 1717, 1719, 1782, 1792, 1811 і ін.

«Духовная Грамота» — це Тестамент, якого написав Святитель Димитрій 1707 р. перед своїм упокоениям. Ця Грамота часто видавалася окремо для релігійного читання і її читали зо слізьми.

Проповіді

Про проповіді Святителя Димитрія я розповідав вище, у розділі VIII. Старше видання, але не повне, проповідей Святителя Димитрія вийшло в Москві 1786 р., в шести частинах. Воно мало такий заголовок: «Собраніє разних поучительних Слов і других сочиненій», у додатку дано й «Життя» Святителя.

Наступне видання вийшло р. 1818-го, у 4 частинах.

Але проповіді Святителя Димитрія не зібрані всі, і видаються звичайно російською мовою, а не так, як вони написані. Див про це цінні праці: Е. Б а р с о в. «Слово Св. Димитрія Ростовскаго на день Сошествія Св. Духа на украинском наречіи», див. «Чтенія ОМУ» 1884 р., кн. II. Рукопис проповіді належав до архіву Титова. Див. ще цінну працю самого А. Т и т о в а: Проповіді Святи­теля Димитрія, Митрополита Ростовскаго, на украинском наречіи. М., 1909 р.

Уже в першому своєму творі «Руно орошенное» 1680 р. Димитрій умістив чимало проповідей, як вияснення до чуд.

Праці історичні

1. «Чуда Пресвятия Богородиці от Образа в монастирі Ільінском». Це найперша праця ченця проповідника Дмитра Тупталенка, яка видрукувана в Новгороді-Сіверському у квітні 1677 р. на 3+48 листах.

Цю працю о. Дмитро Тупталенко переробив і допов­нив, і видав и в Чернігові 1680 р. під назвою «Руно Оро­шенное». Це Руно було дуже популярне і мало аж 7 видань у Чернігові. А саме: 2 вид. р. 1683 на 7 + 110 + 1 листа, З вид. 1689 р. на 3 + 90 + 1 л., 4 вид. 1691 р. на 4 + 102 л., 5 вид. 1696 р. 24 квітня на 9 + 110 л., 6 вид. 1697 р. на 4 + 107 л. і 7 вид. на 4 + 107 л. 1702 р.

Усі ці видання докладно описав І.Огієнко у своїй статті «Руно Орошенное Св. Димитрія Ростовсько­го», див. «Записки Кам'янець-Подільського Державного Українського Університету», т. І. 1920 р. Див. іще: С. М а с л о в: «Правдиве та підроблене видання «Руна Орошенного» 1702 року, див. його «Етюди» 1925 р., ч. 4.

2. «Ліпитись іже во святих Отця нашого Димитрія, Митрополита Ростовського, новоявленного Чудотворця, сказующая діянія от начала миробитія до Рождества Христова». Зібрано з Божественного Писання, із різних Хронографів і історіографів: грецьких, слов'ян­ських, римських, польських, єврейських і інших. З додат­ком «Боговгодного Життя» цього Святителя, «Духовной Грамоти», «Келейних Записок» і гравірованого його порт­рета. Видав Фома Розанов. Це видання третє, «зо списку, звіреного з оригіналом, написаним власною рукою Святи­теля, за дозволом Св. правит. Синода і за одобрениям Московської цензури. У Москві, друкарня Ридиґера й Клаудія, 1799—1800 рр. Вісімка. Дві частини. Ч. І, 392 с., ч. II, 426+91 с.

Уперше «Літопис» виданий був у Москві 1784 р. на 519 с., з додатком «Келейного Літопису».

Друге видання вийшло «з правдивого оригіналу, писа­ного власною рукою Святителя», видав Василь Сопиков 1796 р., ч. І, 328 с., ч. II, 418 с. До цього додано «Житіє» Святителя, «Духовна Грамота», «Келейні Записки» та гравірований портрет.

Про потребу цієї праці сам Святитель писав: «Згадую, як у нашій малоросійській землі трудно знайти слов'ян­ську Біблію, і мало хто з духовенства знає порядок Біблій­них історій, що коли діялося, — ось тому я хочу подати тут коротку біблійну історію, книжицю не дуже велику, щоб кожен міг її дешево собі набути».

Книга часто видавалася під назвою «Келейний Літо­пис», і мала багато моральних навчань. Є в ній сильні місця проти сучасних непорядків.

Про значення цього «Літописця» див. далі в розділі XX. 2.

«Літописець» позостався незакінченим, і за життя Святителя виданий не був. Але сильно ширився в руко­писах.

Найпершим і найціннішим джерелом для Димитрієвого «Літописа» була стара книга, що зветься «Хронограф», — ця книжка безумовно була в руках Святителя Димитрія. Пізніше архимандрит Ярославського монастиря десь року 1795-го продав графу Мусіну-Пушкіну знаменитого «Хро­нографа», ч. 323, в якому містилося і «Слово о полку Ігоревім». Не виключено, що цей «Хронограф» належав бібліотеці митрополита Димитрія Ростовського. І ходила сильна чутка, що ввесь цей рукопис був написаний рукою Св. Димитрія.

3. Святитель Димитрій довгі роки провадив свій ден­ник, цебто щоденні записи. Вони в нього озаголовлені «Діяріуш» чи «Діярій». Писав їх Святитель мовою україн­ською, але видані вони в перекладі мовою російською.

Ось заголовок другого видання в Москві 1781-го року: «Дневные Записки Св. Чудотворця Димитрія, Митрополи­та Ростовскаго, издания с собственноручно писанной им книги, находящейся в Кієвопечерской библіотекі», на с. 112 .

Про «Діяріюша» писали: С. К - ч ъ. Мнимо найден­ный дневник Святителя Димитрия Ростовскаго // «Кіев. Старина». 1884. Том III.

4.«Каталог російских Митрополитов». Це спис митро­политів Київських.

Збір творів Святителя

Зацікавленість творами Святителя Димитрія ніколи не спинялася і вони часто виходили то окремими творами, то збіркою всіх разом увесь вік XVIII і вік XIX. Нічиїх творів так часто не перевидавали, як Святителя Димитрія, — вони панували в XVIII і XIX віках.

У Москві видано було вперше «Собраніє сочиненій Св. Димитрія, Митрополита Ростовскаго» в рр. 1738—1742. Це саме було перевидане в рр. 1749 і 1786.

У XIX віці було друге видання рр. 1805—1807. Видава­лося й далі, і вийшло й шосте видання.

Кожен дослідник, коли писав про Святителя Димитрія, звичайно писав і про його праці. Але більший огляд праць подають: Нечаев В. Святий Димитрій, Митрополит Ростовській. М., 1849 р.; П о п о в М. Святитель Дими­трій Ростовскій и его труды. СПб., 1910 р.; Т и т о в Ф. Неизданныя сочиненія Св. Димитрія Митрополита Ростовскаго // «Душеполезное Чтеніе» 1910 р., кн. V. Ці дослідники звертали велику увагу і на розгляд праць Св. Димитрія.

 

Митрополит Іларіон (Огієнко) (14.01.1882 – 29.03.1972) – видатний український православний ієрарх, філолог, перекладач Святого Письма, історик Церкви. З 1915 р. викладав у Київському Університеті, з 1918 р. був професором кафедри історії української культури Київського Українського Державного Університету. У 1918 р. став засновником і першим ректором Кам'янець-Подільського Українського Державного Університету. У роки Української революції був призначений на посаду міністра освіти УНР, у 1919-1924 рр. – міністра віросповідань. 3 1924 викладав українську мову у Львівській учительській семінарії, а упродовж 1926-32 рр. був професором церковно-слов'янської мови на Відділенні Православного богослів’я у Варшавському Університеті. У 1940 р. соборно був обраний та хіротонізований на єпископа Холмського і Підляського, піднесений до сану архієпископа. 1944 р. уже як митрополит, емігрував до Швейцарії, а 1947 р. – до Канади. У 1951 р. був обраний главою Української Греко-Православної Церкви у Канаді.

Вагоме місце у науковому доробку вченого і богослова займали дослідження історії української духовної культури, діяльність видатних постатей Української Православної Церкви. Митрополит Іларіон невтомно продовжував свої видавничі та дослідницькі проекти у всіх еміграційних осередках, опублікувавши цілу галерею історичних портретів князів (наприклад, Василя-Константина Острозького), монахів (наприклад, Паїсія (Величковського)) чи ієрархів (наприклад, Димитрія (Туптала), Арсенія (Мацієвича)), організаційно-адміністративна, творча або видавнича діяльність яких закладали підвалини формування української модерної культури. Написані популярною мовою, просто і доступно, ці твори упродовж багатьох десятиліть не дозволяли забути українцям про їхнє давнє православне коріння. Саме тому до уваги читачів пропонуємо фрагменти праці митрополита Іларіона про святителя Димитрія (Туптала).

 

Постать святого Димитрія (Туптала), митрополита Ростовського, є актуальною і для сучасних дослідників, свідченням чого є науковий збірник за редакцією проф. Б. Криси Дмитро Туптало у світі українського бароко: Збірник наукових праць. [У надзаг.: Львівська медієвістика. – Вип. 1]. – Львів: Артос – Апріорі, 2007. – 328 с., доступний читачам у відкритому гуманітарному електронному архіві «Антропос», створеному Центром гуманітарних досліджень та Науковою бібліотекою Львівського національного університету імені Івана Франка: http://www.anthropos.org.ua/jspui/handle/123456789/581 .

Митрополит ІЛАРІОН (Огієнко)

"Православ'я в Галичині", б.д.