Алті Родал: «Я вважаю, що правда та емпатичне розуміння травм, яких зазнали як євреї, так і українці, сприяє зціленню»
Розмовляв Петро Долганов
– Алті, Ви не могли б розповісти, як і коли народилася ідея проєкту «Спільний історичний наратив»?
– Ця ідея виникла під час обговорень між чотирма засновниками ініціативи «Українсько-Єврейська Зустріч» (UJE) у 2007–2008 роках – Джеймсом Темертеєм, Адріаном Каратницьким, Берелом Родалем та мною. Ми зосередилися на тому, як покращити взаєморозуміння, емпатію й солідарність між євреями та українцями. Ми вважали, що основними бар’єрами були суперечні наративи й стереотипи, що закріпилися у двох спільнотах упродовж понад чотирьох століть під впливом дестабілізаційних змін, дій панівних режимів та епізодів надзвичайного насильства, зокрема у XX столітті. Щоб подолати ці бар’єри, у 2008 році ми зібрали обраних науковців та лідерів громад із Північної Америки й України, щоб разом обдумати план дій. Ми визначили низку ініціатив і проєктів, зокрема ідею круглих столів, на яких авторитетні науковці й лідери думок різного походження змогли б обговорити й встановити, якомога авторитетніше, історичний контекст, тенденції та події, які формували українсько-єврейські відносини протягом століть. Навколо цієї ідеї команда UJE розробила план і складові процесу, які переросли в проєкт «Спільний історичний наратив» (СІН).
– Чи могли б Ви ознайомити нас із метою, цілями та концепцією цього проєкту?
– Постійна мета проєкту – пропагувати емпатичну, базовану на доказах фіксацію й розповідь про співжиття й стосунки євреїв та українців, включаючи як тривалі періоди мирного співіснування, так і часи кризи. Мета безпосередньо випливає з основної ініціативи «Українсько-Єврейська Зустріч», яка полягає в «поглибленні розуміння широти, складності й різноманітності українсько-єврейських відносин як на батьківщині, так і в країнах переселення» та «закладенні міцніших підвалин для побудови сучасної ідентичності та солідарності між двома народами на основі автентичного зв’язку з минулим».
Конкретна загальна мета круглих столів – створити єдиний текст, який, на думку авторитетних експертів, відповідатиме історичним фактам і охоплюватиме увесь спектр ґрунтованих на них перспектив й інтерпретацій, які необхідно врахувати. Успішним результатом стане історичний виклад, що здобуде прийняття й легітимність і зможе слугувати джерелом довідкової інформації для освітян, оглядачів, лідерів та широкої читацької аудиторії.
Щоб слугувати меті поглиблення взаєморозуміння й солідарності, спільний історичний наратив повинен чесно й зрозуміло виконувати такі завдання:
– висвітлювати й допомагати усунути вкорінені стереотипи;
– формулювати та поєднувати різні точки зору на спірні питання;
– увиразнювати багату міжкультурну взаємодію між євреями та українцями;
– оприявнювати те, якою мірою історія євреїв в Україні є невіддільною частиною історії України.
Серед ключових критеріїв, визначених для забезпечення успішного результату, на першому місці перебуває професійна повага до історичних доказів – необхідна умова достовірності й обґрунтованості. Спорідненим критерієм є охоплення складності історії, що означає визнання широкого спектру взаємодій, різноманіття всередині кожної спільноти й ширшого контексту історії та політики Східної та Центральної Європи, в якому формувалася українсько-єврейська взаємодія. Це передбачає розгляд різних регіонів та режимів, за яких жили українці і євреї, та їхньої взаємодії з третіми сторонами – зокрема з народами, які належали до політично панівних культур та виконували функції державного управління. Серед них поляки, росіяни та австрійці, а також ті, хто впливав на події під час криз, як-от німці, румуни й угорці.
Можливо, буде корисно пам’ятати, чим спільний наратив не є. Це не повторення чи уточнення ввічливих вигадок і не елемент процесу «примирення», що має на меті узгодити розбіжності між сторонами конфлікту. Мета полягає в тому, щоб розвіяти міфи й стереотипи, які сьогодні впливають на сприйняття, і збагатити та поглибити наше уявлення одне про одного й про себе. Йдеться не про оминання фактів і доказів, щоб зробити минуле невидимим або приємним, а про те, щоб взаємодіяти з минулим, належно представити широкий спектр поглядів й уможливити визнання та зцілення. Йдеться про створення простору для людей, які ідентифікують себе за національними, етнічними чи іншими ознаками, щоб їхня точка зору була врахована; простору, де кожен може визнати існування інших перспектив і вийти за межі скарг та образ. Відкритість і різноманітність історичного представлення потрібні та продуктивні. Спотворення й апологетика є непродуктивними й згубними для цілей UJE.
– Чи має цей проєкт переважно академічну спрямованість, а чи він охоплює й освітній компонент та публічну історію?
– В основі проєкту «Спільний історичний наратив» лежать серйозні наукові дослідження, але його об’єкт не є науковим чи академічним. Цільова аудиторія – це суспільство, а не академічні кола. Конкретніша мета – закласти належну основу для продуктів і діяльності UJE, спрямованих на освіту та поширення знань. До них належать мультимедійні виставки (таку виставку презентовано в кількох містах Канади в 2015 році, а в українських містах вона вперше з’явилася в 2019 р.), публічні панельні дискусії й події (їх приклади можна побачити на вебсайті UJE) та низка індивідуальних онлайн-продуктів. Прикладом таких продуктів є щедро ілюстрована Хронологія UJE, що висвітлює довгу спільну історію українців і євреїв та різноманітність їхньої взаємодії у політичній, соціально-економічній, культурній та інших сферах. Перша частина цієї історичної часової шкали, що охоплює період від античності до 1914 року, буде доступна на вебсайті UJE до кінця цього року.
– Яке географічне охоплення проєктної діяльності (в яких країнах вона реалізується)?
– Проєкт є міжнародним у тому сенсі, що в межах його реалізації залучено понад 150 експертів/науковців із різних країн та різного етнічного походження. Круглі столи проєкту відбуваються в різних країнах у партнерстві з низкою установ (див. нижче). Країни, в яких UJE працює систематично, – це Україна, Ізраїль, Канада та США. UJE також проводить свої заходи у Великобританії, Франції, Німеччині, Австрії та Польщі.
– У межах проєкту «Спільний історичний наратив» UJE ініціювала серію круглих столів. Розкажіть, будь ласка, більше про їхню структуру, тематику й результати обговорень.
– Експертні дискусії у форматі круглого столу, що є ключовою особливістю процесу СІН, мають на меті спонукати до фахової дискусії серед авторитетних і шанованих науковців/експертів із різних країн і етнічних груп. Круглий стіл триває два з половиною дні. Серед учасників (від 25 до 35) кожного з них – видатні науковці й яскраві молоді вчені (імена учасників, які долучилися до роботи круглих столів, можна знайти у програмах на вебсайті UJE.) Поряд із науковцями до участі було запрошено обмежену кількість спостерігачів, зокрема лідерів громад, публічних інтелектуалів і спеціалістів у сфері медій – для ширшої дискусії й поширення результатів, але вибірково, щоб не відвертати увагу від основного фокусу.
Важливим був вибір відповідних місць проведення круглих столів. Ми підібрали такі, що сприяють роздумам, вибудовуванню зв’язків, формальній дискусії й неофіційному обміну думками між учасниками, а також зміцнюють довіру – це ключовий елемент для розв’язання складних питань і розширення можливостей для продовження вивчення аспектів, що потребують додаткової уваги та залучення.
Станом на сьогодні дискусії під час круглих столів охопили період від XVI століття до 1991 року. Вони формують українсько-єврейські відносини в контексті століть співіснування та взаємодії, зокрема з іншими етнічними групами, під владою низки режимів, у різних регіонах, у соціальній, економічній, політичній та культурній сферах. Дискутанти звертали особливу увагу на ролі різних держав, в яких співіснували бездержавні український та єврейський народи. З огляду на мету й характер проєкту, значну увагу звернено на більш суперечливі моменти й аспекти спільної історії, надто ті, навколо яких сформувалися домінантні стереотипи в єврейській та українській історіографії, культурі й народній пам’яті. Обговорення стосувалися таких гострих епізодів, із зосередженням на тому, що сталося (фіксація подій), чому (причини й мотивація) та як це вплинуло на українсько-єврейські відносини (наслідки).
Водночас на круглих столах також розглядали теми, що стосуються українсько-єврейської співпраці, позитивних аспектів взаємовідносин і культурної взаємодії протягом тривалих періодів мирного співжиття. Окрім того, в межах проєкту «Спільний історичний наратив» UJE організувала конференцію, зосереджену виключно на культурі. Вона відбулася у жовтні 2010 року в Єрусалимі в партнерстві з Музеєм Ізраїлю та Єврейським університетом. Ця конференція («Культурна взаємодія, репрезентація та пам’ять») була присвячена кроскультурним впливам у різних сферах, включаючи музику, мистецтво, архітектуру, мову, літературу та фольклор, хоча предметом розгляду стали й взаємні стереотипи, закладені у відповідних літературах і фольклорі.
Оскільки мета круглих столів полягала в тому, щоб скористатися наявними авторитетними науковими знаннями й спиратися на них, визнаних експертів було запрошено представити не нові й оригінальні внески, а радше короткий огляд стану знань щодо окремих тем, а також подати рекомендації для дальшого вивчення й дослідження. Після цих оглядових презентацій серед учасників відбулося відкрите обговорення, що поглиблювало й розширювало погляди на розглянуті теми. Для того, щоб представити насичену дискусію й полегшити її інтеграцію у «спільний наратив», матеріали круглих столів були записані, затранскрибовані й узагальнені у вигляді переліку пунктів («протоколи дискусії»), які згодом були погоджені з учасниками.
Наразі на круглих столах підготовлено проєкт спільного наративу на основі затверджених протоколів обговорень, доповнених висновками, отриманими з досліджень і письмових матеріалів, що їх підготували чи рекомендували учасники. Для того, щоб наратив був насправді прийнятий як «спільний» (насамперед у спільноті експертів/науковців), розроблено процес перегляду й оскарження спочатку для затвердження з боку учасників дискусій, а потім з боку призначених рецензентів і ширшої мережі істориків-експертів.
– Які теми вже були розглянуті під час круглих столів СІН станом на сьогодні?
– Перше засідання круглого столу відбулося в червні 2009 року в зальцбурзькому замку Леопольдскрон (у співпраці з Зальцбурзьким глобальним семінаром). Ця зустріч охоплювала питання в українсько-єврейських взаєминах та історичних подіях від XVI століття до періоду Першої світової війни. Також обговорювалися питання щоденного співіснування, економічних контактів та випадки міжетнічної напруженості й насильства в Речі Посполитій, зокрема масове вбивство євреїв під час антипольського повстання 1648–1649 років на чолі з Богданом Хмельницьким і під час гайдамацького повстання (Коліївщини) 1768 року. Ці події є яскравими й важливими, проте вони по-різному закарбувалися в історичній пам’яті українців, поляків та євреїв. Серед інших розглянутих тем – «Історія русів», впливовий квазіісторичний текст початку XIX ст., що розглядається як першоджерело негативних єврейських стереотипів, які проникли в український рух за національне пробудження та в народну культуру; українсько-єврейські відносини в Галичині в контексті модернізації та економічної історії; досвід євреїв і українців під час Першої світової війни. Особливу увагу було звернуто на ранню фазу революційних подій, зокрема період видатної єврейсько-української співпраці в діяльності Центральної Ради під час швидкоплинного існування Української Народної Республіки, проголошеної в 1917 році.
Другий круглий стіл пройшов у резиденції «Дітчлі-парк» (Велика Британія, грудень 2009 року) і був присвячений міжвоєнному періоду. Круглий стіл розпочався з історії про єврейсько-українську політичну співпрацю в Західноукраїнській Народній Республіці (1918–1919), після чого відбулося обговорення погромів 1918–1919 років та «питання Петлюри» у контексті погромів. Позитивні аспекти єврейсько-українських відносин у Галичині розглянуто в історичному контексті, включаючи підтримку євреями українського руху (навіть в умовах офіційно проголошеного нейтралітету) в польсько-українському конфлікті, а також допомогу, що її євреї надавали українцям під час голоду 1921–1923 років. Серед інших важливих тем, які були розглянуті, – сутність та вплив радянської етнічної політики на євреїв, українців й українсько-єврейські відносини; відкриття професійно-технічних та освітніх можливостей для євреїв у Радянській Україні на тлі одночасного придушення традиційної єврейської культури й інституцій; поява й використання мотиву «жидокомуни» за умов мінливих політичних подій цього періоду, зокрема в Західній Україні; феномен єврейських сільськогосподарських колоній 1920–1930-х років; Голодомор, який пережили українці та євреї, і його вплив на українсько-єврейські відносини; Великий терор 1937–1938 років із погляду українсько-єврейських відносин; роль антисемітизму в дискурсі та політичній стратегії радикалізованих українських націоналістичних кіл у Західній Україні в 1930-х роках під владою Польщі.
Третій круглий стіл, організований спільно з німецьким Фондом Конрада Аденауера, відбувся в Потсдамі й Берліні в червні 2011 року й збігся із 70-ми роковинами початку операції «Барбаросса». На цьому круглому столі розглянуто найскладніші й найболючіші аспекти українсько-єврейського досвіду, пов’язаного з Другою світовою війною та Голокостом на території України. У ньому взяли участь 37 науковців разом із провідними німецькими політиками й українськими та єврейськими громадськими лідерами. Серед розглянутих тем – окупація Західної України радянськими військами в 1939–1941 роках (включаючи вбивства в’язнів у тюрмах НКВС та погроми 1941 року); достовірність і використання джерел доказів (письмових, усних та інших); Голокост на окупованих Німеччиною, Румунією та Угорщиною українських територіях; масові вбивства мирних жителів і військовополонених на «кривавих землях» під час правління Сталіна й Гітлера; масові розстріли київських євреїв та інших людей у Бабиному Яру й багатьох інших місцях України; колаборація (характер, види, масштаби та мотивації). Учасники обговорили питання колаборації як у ширшому контексті досвіду інших країн під німецькою окупацією, так і в конкретному українському контексті, включаючи співучасть у звірствах українських націоналістів (ОУН та УПА), українців у німецьких військових формуваннях та допоміжній поліції, а також феномен подвійної й потрійної співпраці в умовах зміни режимів та обставин.
Інші важливі теми, які розглядалися на цьому круглому столі, включали порятунок і надання притулку євреям (масштаби, чисельність, мотивація, моральні виміри, визнання рятівників, проблемні випадки) та конкретний випадок Митрополита Шептицького; опір, повстання та боротьба з повстанцями в 1943–1947 роках; ширші аспекти воєнних дій, зокрема центральний елемент – жорстокість нацистських окупантів та поводження з неєврейським населенням, включаючи примусову працю й переміщення – теми, які зазвичай незаслужено привертають значно менше уваги.
Останній у часі круглий стіл експертів UJE, що відбувся в Рокфеллерівському маєтку/Центрі Покантіко біля Нью-Йорку в жовтні 2017 року, стосувався питань післявоєнного радянського періоду до проголошення незалежності України в 1991 році. У цей період Радянський Союз відновив свій порядок, що позначилося на євреях та українцях і їхніх взаєминах, включаючи спільну участь євреїв і українських дисидентів у боротьбі за повагу до прав людини. Двадцять п’ять науковців/експертів з України, Північної Америки, Ізраїлю та Європи розглянули низку тем, зокрема радянське трактування Голокосту й Голодомору та приховування інформації про них; суди над воєнними злочинцями та пропаганду «Вітчизняної війни» й мотивів «дружби народів»; антиєврейські й антиукраїнські кампанії часів пізнього сталінізму; наслідки створення та розвитку Держави Ізраїль; співпрацю між українськими та єврейськими активістами/дисидентами в ҐУЛАҐу, а також між їхніми прихильниками на Заході. Інші теми, які стали предметом розгляду, охоплюють широкомасштабну еміграцію євреїв із Радянського Союзу (зокрема з України) у 1968–1991 роках; фактори, які сприяли українсько-єврейській солідарності на шляху до незалежності України наприкінці 1980-х років; співпрацю у справах меморіалізації та взаємодію в різних сферах культури, зокрема літературній.
Залишилося запланувати два додаткові круглі столи: один про період після 1991 року та завершальний оглядовий круглий стіл для погодження оновленого спільного історичного наративу UJE, рефлексії над питаннями у сферах історії й пам’яті та обговорення майбутніх напрямків роботи. Тому на цьому етапі було б передчасно оприлюднювати результати обговорень спільного історичного наративу як остаточні.
«Радянська ревізіоністська політика пам’яті придушувала той факт, що саме євреї стали мішенню геноциду, розмиваючи їхню ідентичність у категорії «мирних радянських громадян»
– Які питання спільного історичного наративу викликають серед істориків найбільше дискусій?
– За невеликими винятками, у поглядах серед учасників круглих столів проєкту СІН було мало розбіжностей. Дискусія після оглядових презентацій, яка завжди проходила в колегіальному дусі, радше додавала нюансів і контексту, аніж піддавала сумніву основні висновки щодо стану знань з окремих тем. Питання, які викликали особливу дискусію на круглих столах про міжвоєнний період, стосувалися позиції львівських євреїв під час українсько-польської війни 1919 року (як згадано вище); різні ролі та значення, що їх приписували євреям у жорстоких радянських репресіях під час Голодомору та Великого терору; характеристика антиєврейського насильства в Західній Україні 1941 року; співучасть української поліції та націоналістичних формувань у Голокості та історична правдивість радянської документації. Хоча обговорення стосувалося болючих тем, серед експертів-істориків панував широкий консенсус щодо історичних доказів.
– Які ще труднощі виникають під час формування спільного історичного наративу?
– Однією з проблем, з якими стикається формування спільного наративу, є напруженість між авторитетними науковими працями й «національними» наративами, які закріпилися в великих сегментах спільнот та за їхніми межами. Той факт, що і євреї, і українці зазнали в XX столітті грубих порушень основних прав людини, масового насильства та глибоких травм, додав значного емоційного багажу до цих національних наративів. Унаслідок цього деякі історики, працюючи над документуванням та збереженням пам’яті про несправедливості, яких зазнала їхня власна група, стають вибірковими в тому, що вони включають у свої розповіді, менше звертаючи увагу на страждання інших груп чи проблемну поведінку членів їхніх груп.
На додаток до внутрішніх наративів двох спільнот, єврейського та українського, досі доводиться боротися з пережитками ширшого міжвоєнного мотиву «жидокомуни», який став стрижнем нацистської пропаганди воєнного часу, що огульно таврувала євреїв як більшовиків. Протягом наступних п’яти десятиліть панувала повоєнна радянська ревізіоністська історія, що придушувала пам’ять про радянські злочини 1930-х років, зокрема вчинені під час Голодомору, і замовчувала дворічний період після укладення пакту Молотова–Ріббентропа в 1939 р., який відкрив нацистській Німеччині в союзі з радянською Росією шлях до розв’язання Другої світової війни, поділу Польщі та початку Голокосту. Радянська ревізіоністська політика пам’яті замовчувала той факт, що саме євреї стали мішенню геноциду, розмиваючи їхню ідентичність у категорії «мирних радянських громадян». Ця політика також мала тенденцію виключати обговорення того, якою мірою радянські функціонери й громадяни в різних радянських республіках вдавалися до колаборації під час нацистської окупації. Це замовчування практикувалося для того, щоб не наражати на небезпеку процес відновлення радянського ладу в повоєнний період і не підірвати міф про єдине радянське населення, що захищало честь вітчизни.
Після 1991 року під впливом різноманітних мотивів «державотворення» в ревізіоністській історії окреслилися нові тенденції. У країнах, що вийшли зі складу СРСР, зокрема ухвалено закони, що стосуються поводження з історією та схваленими державою історичними наративами. Ревізіонізм не оминув і України, яка виступає як його прибічником, так і мішенню – особливо в контексті антипатії Росії до незалежності України та поточної «гібридної війни» Росії проти України.
– Будь ласка, розкажіть коротко про основні поточні результати/досягнення проєкту. Які продукти були створені завдяки реалізації проєкту «Спільний історичний наратив»?
– Ключовим досягненням є поява міжнародної мережі шанованих науковців і лідерів думок, зосереджених на питаннях, які формували й продовжують впливати на українсько-єврейські відносини. Їхня особиста взаємодія в умовах, що сприяють спільності, рефлексії та діалогу, призвела до зміцнення довіри в справі спільного розв’язання складних, а іноді й важких питань.
Наразі існує багатотомний проєкт спільного історичного наративу UJE, заснований на результатах роботи круглих столів. Робота ще триває, адже процес перегляду й затвердження не завершився, й потрібно організувати ще два круглі столи, щоб довести проєкт до обговорення реалій сьогодення. Також триває робота над розробленням продуктів, доступних на рівні громад і широкої аудиторії. До них належать музейні виставки UJE та пов'язані з ними виставкові матеріали й публікації, а також онлайн-продукти, як-от згадана раніше ілюстрована історична хронологія.
– Нещодавно я був координатором проєкту, пов'язаного з аналізом українських шкільних підручників історії. Результати аналізу показали, що в більшості підручників історія євреїв представлена епізодично, часто в контексті насильства над ними. Водночас вони містять дуже мало історичного матеріалу про суспільне життя й культуру євреїв на українських землях. Чи бачите Ви можливості інтеграції розробок проєкту «Спільний історичний наратив» у шкільну історичну освіту в Україні?
– Що стосується суспільного життя й культури, то раніше я згадувала про конференцію UJE, яка відбулася в Єрусалимі й на якій увагу було зосереджено на культурних вимірах українсько-єврейської зустрічі, включаючи кроскультурний вплив у музиці, мистецтві, архітектурі, мові, літературі та фольклорі. UJE спонсорувала публікацію збірки есеїв на основі доповідей, виголошених на цій конференції, в спеціальному числі журналу «Євреї та слов’яни» (Jews and Slavs) у 2016 році. Частини цього видання містять цікаву інформацію, яка може підійти для курсу історії в українській середній школі. До того ж ілюстрована історична хронологія UJE, яка демонструє довгу спільну історію українців та євреїв, дає відвідувачам змогу заглибитися в економічні, соціальні та культурні виміри зустрічі двох народів (окремо від політичної історії), включаючи багатогранне соціальне й культурне життя євреїв на українських землях.
Мабуть, найважливіше, що проєкт СІН може дати в контексті сприяння шкільній історичній освіті в Україні, — це забезпечення педагогів й авторів текстів з історії для українських шкіл авторитетним викладом історії українсько-єврейських взаємин, яку, повторюся, підтримують шановані історики з України та з-поза її меж. Хоча круглі столи СІН були зосереджені переважно на спірних аспектах українсько-єврейських відносин і кризових періодах, особливі зусилля було також докладено, щоб не випустити з поля зору багатьох найважливіших позитивних моментів у співпраці та звичайному співіснуванні, а також культурну взаємодію протягом тривалих періодів.
Інші продукти UJE, натхненні спільним наративом і пов’язані з ним, які можуть сприяти розробленню навчальних програм з історії в українських школах, включають мандрівну виставку «Подорож з “Українсько-єврейською зустріччю”», яка розповідає про історію цієї зустрічі від давніх часів до 1939 року та супровідний каталог до виставки. Перший том каталогу (він охоплює історію до 1914 року) доступний на вебсайті UJE англійською та українською мовами. Наразі готується до видання другий том каталогу, що стосується періоду від 1914 до сьогодні. Спільний наратив також може стати цінним джерелом для директорів та співробітників регіональних історичних музеїв України, які зацікавлені в тому, щоб «вивести» свої музеї з радянських часів і включити до їх експозицій історію єврейського життя як частину місцевої культури та історії. Під час оглядових візитів до регіональних музеїв Західної та Центральної України й круглого столу на Фестивалі музеїв у Дніпрі у 2018 році, UJE виявила, що директори музеїв дуже зацікавлені розповідати цю історію. Вони також вітали допомогу UJE у розробці контенту, який би залучав як місцеву аудиторію (включно зі шкільними групами), так і відвідувачів з-за кордону (зокрема збільшення кількості нащадків євреїв з українських міст, які приїжджають з Ізраїлю, Північної Америки та інших країн).
За підтримки UJE опубліковано незалежне видання «Євреї та українці: тисячоліття співіснування», співавторами якого є професори Павло-Роберт Маґочій та Йоханан Петровський-Штерн і яке доступне в українських бібліотеках.
– Поділіться планами Вашого проєкту на майбутнє.
– Як уже згадано раніше, залишається запланувати два додаткові круглі столи: один про період після 1991 року й остаточний для обговорення завершеного проєкту наративу та рефлексії над питаннями історії та пам’яті. Скорочена однотомна версія багатотомного спільного наративу, ймовірно, буде підготовлена після того, як група авторитетних істориків затвердить остаточний текст проєкту СІН. Цей текст СІН послужить основою для оновлення змісту мандрівної виставки, супутнього каталогу та хронологічної історичної шкали, завдяки чому у всіх трьох продуктах виклад буде доведено до сьогодення. Для опрацювання нерозв’язаних питань, виявлених під час роботи круглих столів, UJE розгляне можливість спонсорування панелей на наукових конференціях для обговорення конкретних тем, які потребують дальшого дослідження.
– Під час другого й третього засідань круглого столу (які відбулися в ««Дітчлі-парку» у Великій Британії у грудні 2009 року та в Потсдамі в червні 2011 року) розглянуто питання історії Голокосту та Голодомору. Чи зосереджувалися ви на історії цих геноцидів у межах проєкту?
– Питання, що стосуються Голодомору, насамперед у контексті українсько-єврейських відносин, обговорювалися на круглому столі в «Дічлі-парку», присвяченому міжвоєнному періоду. Щоб надати необхідний контекст, проєкт розділу СІН, присвячений Голодомору, починається з короткого вступного опису політики радянської колективізації, її реалізації, впливу й наслідків. У цьому викладі підкреслено виразний етнополітичний вимір голоду – той факт, що переважна більшість із майже чотирьох мільйонів жертв Голодомору були селянами, а більшість селян – етнічними українцями. Згадано також багато єврейських колгоспників і мешканців штетлів, які теж голодували й загинули.
У цьому розділі обговорюється роль Рафаеля Лемкіна у формуванні концепції геноциду як особливої категорії міжнародних злочинів та у визначенні Голодомору як геноциду, а також поточні дискусії серед вчених щодо цієї інтерпретації. Серед інших обговорених аспектів – проблема вживання таких термінів, як «український Голокост» щодо Голодомору, політична динаміка в незалежній Україні та в діаспорі щодо поширення обізнаності про Голодомор, а також приписування (в минулому) відповідальності за Голодомор євреям. Як приклад такого приписування, учасники круглого столу обговорили антисемітський дискурс середини 2000-х років, що його поширювала акредитована державою інституція МАУП та кілька видатних осіб, через що було зініційовано відкритого листа, який підписала значна частина української інтелігенції, що засуджує такий дискурс.
Окремі розділи проєкту спільного історичного наративу зосереджені на аспектах Голокосту в різних регіонах – на окупованих німцями українських землях і на територіях, окупованих Румунією та Угорщиною, регіонах, які сьогодні є частиною України. У двох розділах ширше розглянуто тему Другої світової війни на українських землях, зокрема смерть цивільного населення та військовополонених, колабораціонізм, співучасть та опір. Один із розділів присвячений порятунку та наданню притулку євреям під час Голокосту в Україні, зокрема ініціативам щодо визнання українських рятувальників.
– Яка позиція UJE щодо спірних та болючих питань українсько-єврейських відносин під час Голокосту?
– Не слід говорити про загальну «позицію UJE» з цих питань, за винятком того, що UJE працює над створенням, визнанням і поширенням правдивого, інтегрованого, емпатичного викладу нашої спільної історії, включаючи її болючі аспекти й уникаючи спотворень, мінімізації та релятивізації. Я вважаю, що правда та емпатичне розуміння травм, яких зазнали як євреї, так і українці, сприяє зціленню. Спотворення ж має зворотний ефект. Розуміння має охоплювати визнання специфічної геноцидної природи Голокосту, метою якої було вбивство кожного єврея та викорінення всіх залишків єврейської культури, спільноти та пам’яті. Специфічний досвід євреїв жодним чином не применшує величезних втрат України – близько 5 мільйонів українців-неєвреїв загинули внаслідок нацистської війни та окупації.
Спроби спотворення чи вибіркового викладу історії у світлі політичних програм стають все більш нестабільними, бо нове покоління вчених — українських, єврейських та інших — має доступ до великого наукового доробку й до свідчень про спільну історію завдяки роботі з архівними матеріалами. Сьогоднішня реальність така, що знання про болючі питання перетнули етнічні, політичні й мовні межі.
– Що потрібно зробити, щоб досягти українсько-єврейського примирення щодо болючих сторінок історії Голокосту? Чи міг би проєкт «Спільний історичний наратив» зіграти певну роль у цьому процесі?
– Я віддаю перевагу іншим термінам, ніж «примирення», — сьогодні між євреями та українцями немає конфлікту чи ворожості, що вимагали б примирення. Також нинішнє покоління українців не відповідає за події 80-річної давності. Однак пам’ять про ці (та інші) події жива й сьогодні має реальні наслідки. Я вважаю, що ми відповідальні за те, як пам’ятаються ці події, за гідне вшанування пам’яті жертв і за винесення уроків з того, що насправді сталося. Під «примиренням» у сучасному українсько-єврейському контексті Ви, наскільки я собі уявляю, маєте на увазі визнання, поціновування, глибше розуміння спільної історії, розвіяння шкідливих стереотипів та встановлення взаємної емпатії й довіри в умовах сьогодення. Я вважаю, що шлях до примирення в цьому сенсі проходить через повне й неухильне визнання минулого, зокрема його болючих аспектів. Видатний філософ Чарльз Тейлор кілька років тому повторив це переконання у своєму виступі на відкритті мандрівної виставки UJE у Монреалі: «Часткові правди й далі розділятимуть нас; тільки глибока, цілісна істина може принести примирення». Я сподіваюся й вірю, що проєкт UJE «Спільний історичний наратив» сприятиме глибшому, емпатичному розумінню спільної історії серед євреїв та українців. Мене тішить те, що ми бачимо в дослідженнях нового покоління українських науковців на сторінках «України Модерної» та інших видань останніх п’ятнадцяти років, які публікують результати пошуків автентичного зв’язку з минулим та прагнень до майбутнього, що його цей зв’язок допоможе сформувати.
У публікації використано світлини з відкритих джерел
Алті Родал – засновниця й співдиректорка «Українсько-Єврейської Зустрічі» – є історикинею за фахом, а також авторкою, колишньою професоркою єврейської історії, колишньою чиновницею та радницею уряду Канади. Народилася в Чернівцях, початкову освіту здобула в Ізраїлі. Вивчала історію та літературу в університеті Макгілла, Оксфордському та Єврейському університетах. Її професійний досвід охоплює викладання в університетах Монреалю, Оттави й Оксфорду; дослідження та написання документів під егідою інституту політики, академічних, урядових та інших установ; вищий консультативний та управлінський досвід в уряді Канади, включаючи Таємну раду/Кабінет міністрів та Королівські комісії (зокрема в ролі директорки з історичних досліджень Слідчої комісії в справах нацистських воєнних злочинців у Канаді). Вона є авторкою низки досліджень і звітів для уряду, а також наукових та інших текстів про різні аспекти ідентичності, єврейської історії та культури, відносин між громадами й державної політики.
