• Головна
  • Моніторинг
  • Архиєпископ Євстратій (Зоря): Кілька моїх приватних міркувань щодо «заборони Московського патріархату»...

Архиєпископ Євстратій (Зоря): Кілька моїх приватних міркувань щодо «заборони Московського патріархату»

01 квітня, 11:53
Архиєпископ Євстратій (Зоря): Кілька моїх приватних міркувань щодо «заборони Московського патріархату» - фото 1

Джерело: Телеграм

1. Законопроект (законопроекти) на цю тему є реакцією суспільства на вперту відсутність комунікації з боку МПвУ. Як і до війни, комунікація МПвУ дуже вибіркова: її відповідальні особи «доносять» до суспільства позицію своєї структури, щось можуть вимагати/засуджувати/підтримувати. Але вони повністю закриті до зворотної комунікації: сліпі та глухі до запитів суспільства. Максимум - це обіцянки «після війни обдумати». А суспільство чекає реакції та відповідей ВЖЕ: про «русскій мір», про підлеглість МПвУ центру в Росії, тощо.

Відсутність діалогу з суспільством (я не хочу навіть говорити про відсутність діалогу з ПЦУ, ця тема серед керівництва МПвУ ніби під табу-анафемою) - причина загострення суспільних реакції.

Законопроекти - нагода до публічного обговорення, зокрема і під час розгляду в профільних комітетах Ради. До такого обговорення мали би бути долучені і представники МПвУ. Однак не лише офіційні, а й ті, хто висловлює альтернативні міркування.

2. Яка мали би бути дія з боку держави в умовах російської агресії? Очевидно, що Україна не може втрачати свого здобутку - демократичності - а тому не може втручатися у суто релігійні питання.

Однак є питання, які хоча і стосуються релігійного життя, але мають адміністративний характер. І на ці питання держава не лише може, але і повинна звернути свою увагу.

Тож на мою думку демократична мета держави мала би полягати в тому, щоби через закон ЗАХИСТИТИ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ, які вважають себе приналежними до Російської Церкви, ВІД ВИКОРИСТАННЯ ЇХ З БОКУ РОСІЇ як інструмента впливу на Україну.

Як саме? Через заборону, щонайменше на час до повного виведення військ агресора з території України, на будь-яку адміністративну взаємодію релігійних організацій в Україні з релігійними центрами в РФ.

Тобто закон має виключити можливість виконання на території України рішень органів управління РПЦ, входження осіб з України у керівні органи РПЦ (такі як Синод чи Собори), виключити будь-яке інше розпорядче втручання в діяльність релігійних організацій в Україні.

Враховуючи те, що Московська патріархія насправді є департаментом з релігійних питань російської влади, в умовах кремлівської агресії взаємодія з патріархією де-факто підпадає під ознаки колаборантської діяльності. Отримання від неї вказівок, надання звітів, навіть обмін інформацією насправді ж не обмежується Церквою - все, що з України потрапляє в МП, одночасно потрапляє і в адміністрацію Путіна, і до спецслужб РФ.

3. Якщо задум законодавчої ініціативи буде реалізовано в такий спосіб, то це цілком відповідатиме вимогам багатьох в самій МПвУ, які вже декларують бажання розриву зв’язку з Кирилом Гундяєвим та РПЦ. Отже це буде не щось, що порушуватиме права вірян МПвУ, а навпаки - те, що насправді допоможе їм та захистить їх від ворожих впливів та використання їх (вільного чи невільного) в інтересах ворога.

4. І безперечно, закон 2662, досі заблокований у виконанні процедурним рішенням сумнозвісного ОАСК, має бути розблокований. Щоби віряни й духовенство могли чесно визначитися - хочуть вони надалі належати до Московського Патріархату в Україні чи все ж таки прийшов час усвідомлено скинути вбивчу облуду «русского міра» та єднатися навколо Києва.

P.S. Окремо хочу нагадати, що в Україні немає «майна РПЦ», тому і забрати його ніхто не може. Релігійні організації в цілому не мають права юридичної особи, таке право є лише у конкретних громад, монастирів, тощо.

Також слід нагадати, що українські Лаври від початку належать державі і лише передані в користування монастирям МПвУ.

Не знаю, чи помічає це аудиторія, але я бачу, як очільники МПвУ навіть на підсвідомому рівні тримаються російської матриці комунікацій.

Вони всіляко намагаються заручитися медійним захистом з боку посадових осіб. Бо в московитській традиції якщо боярин сказав (а тим більше цар!), то холопи мають не думати, а виконувати.

Але Україна - не Московія, і очільникам МПвУ треба говорити з суспільством, а не намагатися «домовитися» з посадовцями, як вони це робили і після Помаранчевої революції, і після Революції Гідності.

Епоха трофімових залишається в минулому.