«Бабця розповідала, що посуд для Песаха врятував не одну єврейську родину…», — Галина Гавриліна

Кешер – у перекладі з івриту означає «зв’язок». Це організація, яка зв’язує жінок для взаємодопомоги та підтримки на шляху до єврейського відродження, економічної та духовної незалежності. Базуючись на єврейських духовних цінностях, «Проект Кешер» сприяє розвитку єврейських громад, покращенню соціального та економічного становища жінки у суспільстві, створення світу без насилля. Але Галину Гавриліну знають не тільки як відому волонтерку, а й як справжню єврейську Маму, яка знає традиції свого народу, дотримується їх і охоче передає свій досвід молоді.

До Львова вона приїхала з батьками десятирічною дитиною. Звісно, що часи були іншими, була країна, у якій усе релігійне, національне і традиційне для народу було забороненим. Проте Песах у родині святкували завжди, — і це було особливим святом, до якого завчасу готувалися…

— У 1962 році у Львові закрили єдину працюючу синагогу, це були радянські часи. А до Другої світової війни у Львові налічувалось 540 синагог і біля сотні молитовних кімнат-божниць. Бо що таке синагога? У перекладі – «дім зібрання», приміщення, де євреї вивчають Святе Письмо, проводять спільні богослужіння. Саме тут – центр релігійного життя громади. Традиційно у свята ніхто не користувався транспортом, а ходили пішки, збиралися на молитву неподалік від мешкання, щоб провести вчасно спільну молитву. Синагог було достатньо: при житлових будинках або неподалік від місць праці, цехів, бо молитися треба щодня, а не лише у великі свята.

Я з дитинства знала, що не можна нікому розповідати про те, що ми щось відзначаємо нерадянське. З раннього віку знала, що є кашрут, тобто правила, яких євреям слід дотримуватися. Серед правил кашруту — те, що молочне і м’ясне не можна об’єднувати. Для цього передбачено різний посуд. З дитинства мені здавалося, що ніхто мене цьому не вчив спеціально, — так було у родині завжди. Треба було тільки, щоб не сварили, запитати: «Баба! А що це за ніж?» А бабця у відповідь: «Який ти взяла? Що ти ріжеш?» Я знала, що ножі з білою ручкою – молочні, а іншого кольору – для м’яса. Бабця мені казала, що якщо я молоко розігрію не у молочній каструлі, то воно зіпсується. Як зіпсується і чому — у моєї коліжанки воно там не псувалося, — то вже ніхто не пояснював, але мені і різниці дуже великої у тому не було. Ми знали, що так треба.

На Песах була надзвичайно велика проблема – дістати мацу! Тепер ми можемо її купити навіть в магазині. А тато і бабця мені розповідали, що до війни у єврейському поселенні у Криму, де вони тоді проживали, жінки збиралися разом і для усієї громади робили мацу у спеціальній мацепекарні. Потім розносили її по хатах людям на Песах. У Львові, коли була вже закрита остання синагога, люди, які молилися і збиралися разом, потрапляли на облік у КГБ. Але, незважаючи на всі перестороги, громада жила, правда, релігійне життя перейшло у підпілля, регулярно відбувались ритуальні обряди, перемальовувались та розповсюджувались єврейські календарі. До Песаха таємно виготовлялась та привозилась маца з різних міст. Так що маца обов’язково мала бути вдома на Песах. Дітям казали: «Їсте мацу — про це нікому не кажіть!»

Моя бабця, коли не стало діда, стала жити з нами і я її розпитувала, як треба святкувати правильно. Вона мені розповідала про своє дитинство, вона родом з Конотопа, у сім’ї дітей було багато. На обід збиралося одинадцять людей, тому що крім своїх кожен день приходили чужі діти-студійці, тобто студенти, на обід.

Мене завжди цікавило, як правильно готуватися до Песаху, а це особливе приготування, не схоже на інші свята. І прожити Песах – а це тиждень – треба прожити по-особливому. Насамперед — особливі закони та традиції, змінюється кухня.

— Це більше традиції народу чи релігія?

— Духовність, кожен крок описаний у Торі. Нам написано у Торі: «Весь рік ти їсиш хліб, а сім днів на Песах – лише оприсноки». Так записано у Заповідях. Є продукти, які заборонено вживати під час Песаху. Основне, що стосується всього Песаху у цілому, — заборона на вживання квасного. Його не повинно бути ні на столі, ні в будинку взагалі протягом усього святкового тижня. Разом із звичайним хлібом у нашій традиції зі столу зникають бобові та рис — всі ці продукти (те, що може забродити) замінюють страви, виготовлені з маци. Те, що може забродити, називається хамец. Звичайна їжа, яку звично усі їдять, але на Песах вона заборонена. І дім слід підготувати, щоб не було вдома жодної крихти хліба, тому усі євреї ретельно вимивають свої помешкання і очищують від хамецу. Використовують інший посуд.

— Купуєте новий посуд чи маєте вдома посуд для Песаху?

— Знаєте, зараз не проблема піти у магазин і купити дуже красивий одноразовий посуд, і все зробити по Закону. Раніше та й зараз вдома завжди був навіть спеціальний креденс, у якому зберігалось все для Песаху. Це був найдорожчий родинний посуд, яким користувалися лише у Песах, — так розповідала моя бабця. Cрібні ложки, виделки, ножі – придане бабусі, найгарніші тарілки, які зберігали і виймали з креденсу, щоб їсти лише раз на рік. Потім старші люди розповідали різні історії, як їх від голоду врятував цей посуд. У ті часи можна було здати то срібло, а потім купити борошно й інші продукти, щоб вижити. У війну згодом теж срібло пішло на те, аби родина вижила. До наших часів дійшло декілька срібних ложок.

— Як Ви готуєтеся до Песаху?

— Заздалегідь. Ми знаємо, що наближається Песах, тому десь за місяць я вже використовую ті продукти, що потім на Песах заборонені, не купую нічого зайвого додому, адже в хаті потім не можна тримати нічого того з харчів, що заборонено. Це стосується круп, макаронів, хлібо-булочних виробів, борошна… Звільняємо холодильник від заборонених продуктів. Головне на Песах — не випрати фіранки, хоча і це теж хотілось би, а перевірити, щоб не було залишків їжі, яку не можна їсти у Песах. Наприклад, чи діти пряник не засунули у диван чи в іграшки.

Під час пандемії ми тісніше стали спілкуватися з родиною. Колись любили на один Седер бути вдома, а на другий – піти у синагогу, щоб зустрітися громадою. Але зараз зустрічаємося лише онлайн – задля безпеки усіх під час пандемії.

— Роль мами, бабці у Песаху – дуже важлива!

— Безумовно. У кожній родині в основному жінка і готує усі страви до Песаху, складає меню, адже святковий тиждень потрібно прожити по-особливому.

У єврейській традиції є обов’язковим розповісти про Песах сину своєму. Ми згадуємо, що кожен день і кожну ніч є обов’язок згадувати про вихід з Єгипту, як сказано у книзі Второзаконня (Дварим, 16, 3): «… щоб пам’ятав ти день виходу твого з землі Єгипетської у всі дні життя твого», — попри цей обов’язок, заповідь розповіді про Вихід з Єгипту у пасхальну ніч відрізняється тим, що її слід виконувати саме у формі розповіді. Діти мають знати, як вихід з рабства вплинув на історію нашого народу, хто вони і як повинні жити. Завдання батьків – передати традицію.

У студентські роки мої знайомі студенти-євреї передавали один одному, яке свято наближається, а особливо турбувало питання перед Песахом, чи є в них маца. Якщо не було, то хтось ділився своєю. Потім я була дуже горда, що могла допомогти забезпечити всю нашу сім’ю мацою. Один мій колега із студентів-хлопців казав, що в його сім’ї робитимуть мацу, а ми знали, кому і скільки потрібно, знали, кому треба допомогти. Він приносив нам, — і я ще потім розносила своїм близьким, хто не мав на свято.

Тридцять років тому почалося національне відродження: запрацювали єврейські школи, табори, гуртки. І почалася зовсім інша історія: діти вчили своїх батьків традицій, про які дізнавалися, відвідуючи гуртки чи школи. Я очолила жіночий клуб «Авів», стала активісткою Проекту Кешер. У міжнародної організації Проект Кешер існує традиція за два тижні до Песаху: збиратися на Передпасхальний Жіночий Седер і, окрім традиційної розповіді про історію свята, про роль жінки у єврейській історії, ми згадуємо про те, що потрібно зробити для того, щоб Песах був справжнім. Тепер ми використовуємо інтернет і цього року нам вдалося у зумі зібрати понад триста жінок з різних країн світу, які підтримують наші ідеї, які теж хочуть своїми добрими справами змінити світ на краще. Минулого року ми були налякані пандемією, а цього року відчули, що разом зможемо багато зробити спільними зусиллями.

— Пандемія Вас змінила?

— Песах повернув нас усіх з громад додому, а пандемія змусила нас зрозуміти, що матеріальне – не пріоритет. Час зупинитися, замислитися і знайти більше часу на навчання духовності. Ковід відкрив нам інший спосіб спілкування: ми можемо в інтернеті слухати, читати та ставити запитання відомим рабинам, які живуть в Україні, Ізраїлі, США чи інших країнах світу. Маємо тепер відкриті можливості в інтернеті – і це активно використовуємо.

Песах у Львові цього року – під час локдауну, коли Львівщина у червоній зоні. Звісно, що якщо людина не вакцинована, у синагогу поки що йти не варто. Зараз у Львові працює декілька різноманітних єврейських організацій, які щороку на Песах проводили зустрічі, щоб святкувати разом. Звісно, що це було дуже приємно та свято відчувалось упродовж тижня на Песах: кожного дня ходили один до одного у гості у Львові. Є також люди самотні, які не мають родини, — і такі зустрічі для них були особливо радісними, а в умовах пандемії на допомогу нам прийшов зум, телефон, — і лише на дистанції можна вітати один одного. Жартуємо, що цього року Песах через зум – без зайвих калорій.

— Знаємо, що Ваш син — людина релігійна та не живе зараз у Львові. Ви з ним через відеозв’язок спілкуватиметеся у Песах?

— Ні, не буде відеозв’язку з сином. Перед святом ми порозмовляємо або вже після двох Седерів. Знаєте, я вже ставлюся спокійно до цього, бо розумію, що це не тому, що син не поважає маму, а тому, що ми разом насамперед поважаємо традиції. Моє серце спокійне, бо я знаю, що він зайнятий і все так і має бути. Для мами головне, щоб усі були здорові.

— На Песах передбачені певні страви…

— Звісно. Є закони і звичаї Песаху. Седер – у перекладі «порядок». Тобто трапеза має встановлений порядок. Страви теж символічні. Є яйце, яке має бути звареним на твердо, — говорять, що чим більше яйце варити, воно стане міцнішим, так і народ — чим більше випробувань, тим міцнішим і згуртованим стає. Марор – гірка трава, здебільшого листя салату – для того, щоб пригадати гіркість рабства. Також – корінь хрону, який скибками нарізають на стіл. Суміш яблук і горіхів, фініків нагадує нам про глину, яку місили євреї у Єгипті, коли будували піраміди. Також на тарілці присутня і солена вода – це для того, щоб пам’ятати про гіркі сльози євреїв у Єгипті. Все це – символіка свята.

Кожна страва має своє місце на тарілці. У певному порядку її споживають на Седер. Маца – хліб бідності. Від замішування тіста до виходу з печі весь процес має займати тільки вісімнадцять хвилин, не більше. Якщо процес зайняв більше часу, то маца не кошерна для Песаху. Молоді ми ставимо їх самих у приклад: якщо на Песах ти можеш тиждень прожити без хліба та звиклої їжі, тоді ти розумієш, що можливо зробити те, що здавалося раніше неможливим чи дуже важким для здійснення.

На прикладі Песаху ми намагаємося заохотити провести дні не лише без хліба і заборонених продуктів, а й без шкідливих звичок. Навіть проводили акцію на вулиці з мильними бульбашками, які символізували звільнення від шкідливих звичок.

Цього року Седер починається відразу після шаббату, а для юдеїв шаббат – це найголовніше свято. Тобто щотижня є свято, яке починається у п’ятницю вечері і закінчується увечері у суботу. Цього року відразу після закінчення шаббату починається Песах. У діаспорі – це три дні, на які завчасно потрібно все приготувати, причому на різні дні – різні страви.

— Відповідальність – на жінках?

— Напевно, що так (сміється).

— Що би Ви побажали усім на Песах?

— Головне у цьому святі – вийти зі СВОГО Єгипту, звільнитися від рабства, яке у кожного – своє індивідуальне, позбутися того, що заважає власній Свободі, того, що не дає бути вільним і щасливим!

У львівському музеї «Слідами галицьких євреїв» (при «Хесед-Ар’є») зберігається цікавий експонат – тарілка, яку використовували ще у XIX столітті на свято Песах. Як розповіла керівниця музею Ольга Лідовська, тарілки для Песаху вимагали особливої чистоти і дотримання правил Кашруту. Тому у єврейських родинах, як правило, мали окремий посуд – найгарніший і найдорожчий – саме для Песаху. У цю тарілку клали на Седер передбачені Заповідями Тори страви, які мають на цій тарілці кожна своє місце. Саме на цих місцях є зображення та підпис івритом.

Ірина Кушинська