В лиці Марії Господь зустрів споріднену Собі душу. Він зрадів такій людині. А Гавриїл цю радість переповів Діві, як умів: "Радуйся, благодатна, Господь з тобою!"

Господь прагнув бути ближче до людей. Він хотів їх втішити і заспокоїти. Але їм було не до того: "Ось стою при дверях і стукаю: як хто почує голос мій і відчинить двері, увійду до нього.."

Його любов відчула Марія. Це не означає, що до Марії не було праведників на землі. Але в Євангелії виявилося, що Бог шукав у людях не досконалості, а звичайної людяності.

Бог звернувся до Марії як Рівний до рівної. Вона просто раділа Його присутності.

Марія впізнала голос Того, з Ким завжди спілкувалася у своєму серці. В радості богоспілкування було джерело її тверезого духу. Коли до Марії звернувся Гавриїл, то Вона подумала, а що б то було таке за видіння?

Марія, вочевидь, тому й вмістила Слово, що відразу Його не впустила. Вона спочатку поміркувала, а потому зробила свідомий, розумний вибір: "А як це станеться, коли я чоловіка не знаю? ...Ось раба Господа, нехай буде мені по твоєму слову".

У відповідь на Боже откровення Марія відкрила двері в свою душу. Господь радо увійшов в її серце і Духом Святим став Людиною в її утробі.

Благовіщення Марії відбулося просто і буденно. Вона тихо раділа Богу, яким втішилася в молитві. Цією радістю Марія поділилась із своєю своячкою Єлизаветою, яка вже пів року була вагітною Іоаном Предтечею. Ця радість допомогла перенести усі негаразди, які чекали її в майбутньому.

Бог втілився, аби людина не боялася радіти життю. Радість, є печаттю Бога на обличчі людини. Втіхою Господь лікує душевні рани завдані стражданнями.

Господь заповів людям Втішати одне одного в любові. Втіхою Господь лікує душі від гріха. Радість є ліками від відчаю в гордині.

Чим більше пояснюєш життя тим глибше закопуєшся у смуток. Лиш радість завжди проста і сповнена мудрості.

Радість Воскресіння є відповіддю Бога на страждання і смерть. Радість є сенсом життя і предтечею вічності. Вона прихована простих речах і постійно відкривається вірою.

Без радості світ стає тюрмою, а Церква пропускним пунктом у пекло: "І тут мучишся, і там не легше буле, як гріхи не відпрацюєш".

Любов не знає страху бо в ній живе радість. Люди не здатні в повноті віддячити за любов. Пам'ять про спільно пережиту радість спонукає терпіти невдячність тих кого любиш, з ким колись дружив.

Люди, завдавши болю, часто йдуть далі своєю дорогою. Але в серці залишається відбиток радості від чогось хорошого в минулому.

Саме радість спонукає по-справжньому прощати. Вона спонукає відповідати на неависть любов'ю. Радість мовчить, коли говорить гнів, бо боїшся втратити щастя. Люди часто тому й жорстокі, що важко жити без радості.

"Радуйся, Благодатна" - це звернення Бога не тільки до Марії. В радості поликання кожної людини.