В якому б стані людина не знаходилася, вбивство - це злочин як з точки зору кримінального, так і церковно-канонічного права. Не дай Бог щоб в оп'янінні таке з кимось трапилося!

Однак тут не про той випадок.

Якби звичайний сп'янілий чоловік побачив, що він накоїв, то міг хоча б злякатися, засмутитися або сховатися зі страху. Але архімандрит УПЦ - то не звичайний людина, а духовна особа із зв'язками "на верху".

Він спочатку бив людину на вузькому порозі монастирського приміщення. Потім дебелий монах в шортах витягнув вже бездиханне тіло на зовні, бо там не зручно було бити, адже він був не один. Йому допомагала братія монастиря. Там монахи його добивали ногами і руками. Один з них наступив йому на шию, здер з нього хрестика і нагрудний знак. Усе це зафіксувала камера.

Так само зухвало знущаються над українськими воїнами російські солдати. Так само цинічно вбивають українських полонених російські злочинці. Вони це роблять відкрито, тому що знають, що за цей злочин їх не тільки не покарають, але ще й нагородять, адже вони знущаються над ворогом!

Архімандрит Іосаф зухвало вбивав "ворога церкви". Він знав, що церковна влада за нього, як завжди, усе "порішає". В його середовищі за таке сану не позбавляють. От якби він перейшов в ПЦУ, тоді за всіма канонами був би проклятий до сьомого коліна.

Вбивство людини менший гріх, ніж зрадити вірність корпорації, члени якої пов'язані круговою порукою. Вони покриють будь-який гріх одне одного, бо чудово знають, що якщо хтось один заговорить про їх внутрішні справи, то їм усім буде непереливки.

А якщо світська влада зважиться покарати вбивцю по закону, то пропаганда УПЦ об'явить архімандрита мучеником, який постраждав за матінку Церкву від "української безбожної влади".

Сім'я військового навряд чи доб'ється справедливості.

Хто такі вони, в хто - вбивця! То люди різних вагових категорій! Але про це варто говорити, щоб вони хоча б остерігалися розголосу. Бо ні Бога, ні людей ця "братія" не боїться.

Архімандрит Іосаф ще задовго до цього випадку дійшов до тієї межі, коли аморальність переходе в кримінал. Про це знають як місцеві жителі, так і в середовищі УПЦ.

Архімандрит Іосаф - то звичайний представник корпорації, яка керує РПЦ, частиною котрої є єпископат УПЦ. Погляньте на офіційний перелік єпископату РПЦ і ви в цьому переконаєтесь.

Питання про те, чому такі люди керують Церквою тут не стоїть. Про це вже писано переписано.

Така цинічна поведінка - то типовий стиль духовенства УПЦ, якому ще з часів Януковича ні Божі, ні суспільні закони були не писані. Бандити під тиском росії віджимали бізнеса в українців, а потім щось із того жертвували на храми УПЦ, відмиваючи свої фінансові гріхи на будівництві канонічних храмів. А поробивши "добрі справи" у "славу Божу", потім разом розважлись в банях з духовенством...

Церква для них - власна вотчина, з якої вони висмокчать усі соки, а потім втечуть у власні маєтки під Москвою.

Таких служителів церкви створює інертне церковне середовище, яке боїться більше начальника, ніж Бога і не наважується сказати правду священнику, який на Заповіді Божі плювати хотів. Таке духовенство їхнім іменем вершить свої огидні справи, а парафіяни смиренно "не осуджують батюшку", бо то більший гріх, ніж вбивство людини.

Таких людей створює також суспільство, терплячи "януковичів" районного масштабу, які покривають злочинців системи, адже вони їм дітей хрестили, ховали їхніх батьків...

Пам'ятаю, як до мене поліз в семінарії один "єпископ" і я на це пожалівся одному впливовому священнику. У відповідь мені сказали: "Навіть не рипайся. Ти нічого не доб'єшся, не ти перший, не ти останній. Як рипнешся, запруть у психушку".

Коли нині покійний митрополит Варфоломій Ващук поліз до хлопчика років дванадцяти і його батько хотів вирішити діло по закону, йому сказали, що краще справу зам'яти, бо нічого не доб'єшся.

Але ці роздуми не про збоченців у рясах. В УПЦ, нажаль, це настільки звичне явище, що навіть банально і прикро про це писати. Ну зате монастирів найбільше у світі!

Це мова про те, що злочин у Церкві став нормою. Що українське суспільство морально вище за церковників і тих, хто заради якоїсь "православної віри" покриває їхні злочини проти Бога і людей. Це свідоцтво про те, що Бог не може жити у Церкві, яка не засуджує вбивць, а навпаки їх благословляє.

Звичайно ж в УПЦ є багато справжніх священників і хороших людей. Але вони покірно мовчать. І не здатні відстояти свою Церкву від таких людей які її вбивають. Цим користуються покидьки які ними керують.

Коли я вчився в семінарії УПЦ, у нас був предмет "моральне богослов'я". Його викладав митрополит житомирський Гурій. Семінаристи обходили його десятою дорогою, бо він був цинічним гоміком і навіть цього не приховував. А кого йому власне боятися в Церкві? Своїх "співбратів-єпископів", чи що?

Один семінарист якось запитав Гурія як раз по предмету "моральне богослов'я" про призначення сумління в природі людини. Гурій у відповідь глумливо заіржав, як кінь перед кобилою і відповів:

"Не турбуй моє сумління. Я ним не користуюсь".