Приписувати Богу людські якості некоректно. Це називається «антропоморфізм», тобто вчинення Бога подібним людині. Так, Бог дійсно ані чоловік, ані жінка. Він понад цим. Але це ми – чоловіки і жінки, та іменуємо непізнавального та Таємничого Бога, який є Особою, згідно з нашим здоровим глуздом і в рамках наших понять. Не говорячи вже про Боже Об'явлення.

Цього місяця Шведська Лютеранська Церква більшістю голосів прийняла рішення на своєму зібранні, щоб внести до нової редакції молитовників та літургійних книг нове «відкориговане» звернення до Бога. Щодо шведського гендерно-корректного рішення не вживати слово «Господь» по відношенню до Бога, то можна сказати наступне.

Дебати там ведуться про це понад 30 років. Врешті «дозріли». Називання так чи інакше Бога нічого не змінить у секулярному світі людей, для яких це все-одно лише дискусії про «християнський персонаж єврейського міфу».

Офіційно, десь 3/4 шведів належать до Лютеранської Церкви. Але в реальності, згідно з опитуваннями, проведеними 12 років тому, лише 23% шведів вірять в Бога, 53% вірять в якого-небудь духа або силу життя, 23% не вірять ні в Бога, ні в якого-небудь духа чи силу життя. Здається, тепер, 12 років пізніше, ситуація з вірою у Швеції ще гірша. А отже, більшості населення цієї Скандинавської країни просто до лампочки, чи Бог «він», чи «вона», чи «воно» - вони і так до Нього не звертаються.

Крім того, Лютеранська Церква нібито не постановила, але закликала, тобто – рекомендувала не вживати по відношенню до Бога чоловічого роду. І постановила теж внести своє рішення до літургійних книг. З огляду на «рекомендацію», а не «наказ», тепер треба буде тим, які не прислухаються до «рекомендації», вживати старих книг чи імпровізувати в часі літургійного зібрання? Неясно. Хоча, якщо ці ж книги роблять можливим, за словами шведської пасторки Гелени Едмунд, молитися Молитву Господню ось так: «Мати наша, що єси на небесах…», тоді стають більш зрозумілими і всі інші «рекомендації»…

А якщо конкретно про зміни, то власне, що постановлено? Вживати слово «Бог», замість «Господь». Ну і також старатися уникати «він». Тобто, «Бог» («Gud») говорити можна, але без прив'язки до відмінка. Натомість «Господь» краще ні, з прив'язкою чи без. Для нас рішення звучить смішно, бо у нас слово «Бог» теж чоловічого роду, у них там більш нейтральне, виявляється. Натомість, слово «Господь», шведською «Herren», подібно як у німецькій «Herr» чи в англійській «Lord» має досить виразні маскуліністичні конотації. У всякому разі, справу залишили на розсуд тих на місцях, рекомендуючи «нейтральний» варіант.

Взагалі, зі словом «Господь» не стільки проблеми з його родом, скільки зі значенням. Воно асоціюється з домінуванням, силою, владою. Тому навіть деколи у Католицькій Церкві були випадки замінювати слово «Господь» (але теж «Бог» (!) на «Отець». На приклад, так є в голландському виданні Служебника (Месалу) у додаткових євхаристійних молитвах. Замість звертання «Всемогутній, вічний Боже...», там є: «Наш добрий і близький Отче, ми тебе дуже любимо а Ти нас...» і т. д. Тобто, найбільш муляло око, як здається, слово «Всемогутній»... Нічого ніби поганого в цьому останньому реченні немає, але спроби викинути з атрибутики Бога Його Всемогутність, Його силу, чи Його владу може і добре на Службі для маленьких дітей, але у випадку з дорослими ні до чого іншого не приводить, як лише до порожніння храмів, ніяковіння вірних, що залишилися, у релігійній ревності, до загальної апатії щодо релігійних справ.

Приписувати Богу людські якості некоректно. Це називається «антропоморфізм», тобто вчинення Бога подібним людині. Так, Бог дійсно ані чоловік, ані жінка. Він понад цим. Але це ми – чоловіки і жінки, та іменуємо непізнавального та Таємничого Бога, який є Особою, згідно з нашим здоровим глуздом і в рамках наших понять. Не говорячи вже про Боже Об'явлення. Так, можна сказати, що та біблійна мова обумовлена тією патріархальною культурою, в якій була написана. Але саме завдяки тій культурі ми і маємо у нашому вжитку поняття «особа», чоловічої або жіночої статі, яке і випрацювали християнські богослови, роздумовуючи над Особою Бога. Яке поняття випрацюють шведські богослови, роздумовуючи тепер над цією таємничою безликою і безвідмінниковою Особою Бога – важко збагнути.

Критики рішення шведської Лютеранської Церкви вже з'явилися і у самій Швеції. Наприклад, Королівська Академія Наук Швеції. Або один шведський професор богослов'я, Крістен Пальмблад, з найстаршого, найчисельнішого та найпрестижнішого у країні Лундського Університету слушно заявив, що таке рішення «підриває вчення про Трійцю, а також зв'язок з іншими християнськими Церквами». Інший духовний, Мікаель Леверґрен, вважає, що з цим рішенням Шведська Церква «перестала існувати, як цілісна духовна спільнота». І також додав, що таке рішення – це регрес, на відміну від «прогресу, який було досягнуто в екуменічному діалозі... А отже, рішення і анти-екуменічне і анти-наукове».

Роди існують в мові не лише для того, щоб позначати щось чоловіче чи жіноче (або середнє). Вони є і для того, щоб щось визначати, як конкретне, існуюче, а якщо йдеться про Бога - то рід підкреслює, що це «Хтось», а не «щось», і цей «Хтось» – «живий», а не якесь абстрактне поняття. У рекомендованому виправленому Служебнику Лютеранської Церкви є тепер така молитва: «Боже, Свята Трійце, Отче і Мати, Сину – Сестро і Брате, та Духу – Рятівнику та Вдохновення, веди нас до глибин багатства, мудрості та знання»... Власне, розмиті Особи Трійці, тобто неконкретні – це і є те, про що говорив професор з Лундського Університету.

Позбавлення роду ставить даний об'єкт у сферу якогось «щось», а у випадку Бога – фактично позбавляє його особистості і робить якимсь невизначеним і незідентифікованим «божеством». Тобто, тим самим, у що вірять 53 % шведів, а отже – більшість: «в якого-небудь духа або силу життя».