Великий Піст – це час очищення душі й підготовки до святкування Пасхи. Це період радісного очікування з молитвою, вчинками милосердя, любов’ю до ближніх і участю в Святих Таїнствах. У Римській Церкві він розпочинається в Попільну Середу і триває до Великого Четверга – до Літургії Господньої Вечері. Неділі Великого Посту називаються І, ІІ, ІІІ, ІV, V і Квітна.

Спочатку, в перші віки християнства, Великий Піст тривав 40 годин – Велика П’ятниця й Велика Субота (Тертуліан, «Про піст», 2). Від Першого Вселенського Собору в Нікеї 325 р. Великий Піст вже мав 40 днів, а святкування Пасхи розтяглося на три дні: Велику П’ятницю, Велику Суботу й День Воскресіння (Triduum Paschale або Triduum Sacrum – Пасхальне Тридення).

Звичай посипати голову попелом у Попільну Середу походить із раннього Середньовіччя, коли це робили з грішниками на знак покути, а від Х ст. обряд поширився на всіх вірних. І хоча публічне покаяння поступилося місцем особистій сповіді, обряд публічного посипання попелом залишився. Він символізує минущість людського життя, його нестабільність і нагадує, чим насправді людина є й у що повернеться.

Три теми найвиразніші в літургії Великого Посту: а) покаяння, б) хрещення, в) Страсті Господні.

а) Покаяння за давньою традицією складається, зокрема, з молитви, посту й милостині. Папа Лев Великий, який жив у V ст., сказав: «Молитва підтримує чистоту віри, піст – бездоганне життя, милостиня – духа любові». Християнин під час Великого Посту молиться більше, ніж зазвичай, у храмах часто відбуваються покутні богослужіння, Хресні Дороги, реколекції тощо. Усе це – для поглиблення та зміцнення віри.

Традиційно в піст їжу споживали раз на день, не їли м’яса й не пили алкоголю. Спочатку пости були добровільні, а в Середньовіччі набули обов’язкового характеру. Сенс посту вірні бачать у тому, що він приборкує вади, підносить дух, зміцнює чесноти, виховує внутрішню дисципліну та слугує зовнішнім доказом справжнього навернення.

Милостиню колись давали з грошей, зекономлених під час посту; сьогодні, на жаль, так майже не роблять. Милостиня вгамовує егоїзм і розвиває чесноту любові до ближнього.

б) Хрещення в ранньому християнстві було тісно пов’язане з Великим Постом, бо саме під час нього катехумени готувалися прийняти це таїнство в день Пасхи. На їхню присутність на Літургії зважали, підбираючи спеціальні читання. Катехуменат поволі завмер, але тексти залишились і нагадують вірним про обов’язок відновлювати благодать власного хрещення. Тому в неділі Великого Посту деякі літургійні календарі радять окроплювати вірних свяченою водою під час Служби Божої.

в) Страсті Господні в літургії охоплюють тільки Страсний Тиждень, але в народній побожності поширилися на весь Великий Піст. У ХІІІ ст. виникли страсні проповіді, у ХVІІ – страсні пісні, у ХVІІІ – Хресна Дорога.

Проповідник у великопісному душпастирстві повинен показати вірянам усю глибину цього періоду, тобто всебічно розкрити Таїнство Хрещення, потім Таїнство Покаяння і все, з ним пов’язане, говорити про молитву, про потребу умертвління, про вчинки милосердя та про слухання Слова Божого. Два перші тижні Великого Посту вказують християнинові на дорогу Христа, наступні ж три наголошують на хрещенні (особливо літургійний рік А).

Спочатку образи та хрести заслонювали вже з першого дня Великого Посту, а від ХVІІ ст. – лише в останні два тижні. Нині Апостольський Престол залишив це на розсуд Конференцій єпископів. Завісу з хреста знімають під час Літургії у Велику П’ятницю.

Квітна, або Вербна, Неділя починає Страсний Тиждень, головна ідея якого – Страсті Христові. Тоді освячують пальмове (або вербове) гілля і заходять до храму процесією на згадку про Господній вхід до Єрусалима. Читаються Страсті Господні: у році А – від Матея, у році Б – від Марка, у році В – віл Луки. Страсті від Йоана читають щороку у Велику П’ятницю.

Звичаї Великого Посту

а) У храмах і на вівтарях немає квітів, орган звучить рідше, колір літургійного одягу – фіолетовий, лунають страсні пісні.

б) Щоп’ятниці відправляють Хресну Дорогу. Її запровадили ще в ХV ст. францисканці біля Господнього Гробу в Єрусалимі, а пізніше, у ХVІІІ ст., цей обряд поширився в усій латинській Церкві.

в) У перші віки християнства в цей час готували кандидатів до хрещення. Цим опікувався сам місцевий єпископ, якому катехумени складали іспит. Він сам і хрестив їх у Пасхальну ніч у присутності всієї спільноти вірних.

г) У Великий Четвер колись відбувалась урочистість примирення грішників із Церквою. Після очищення в Таїнстві Покаяння їх приймали в лоно Матері Церкви, а в публічному акті вони єдналися з Небесним Отцем завдяки Таїнствам Євхаристії і Священства, які встановив Його Син.

д) Церква забороняє влаштовувати в цей час урочистості, забави й розваги, вірних зобов’язує піст. Суворий піст, тобто одна ситна страва на день, зобов’язує в Попільну Середу й Велику П’ятницю. Церква відмінила обов’язкові суворі пости в інші дні (у неділю взагалі не потрібно постувати), підкреслюючи, що на першому місці має бути внутрішня переміна.

е) Усюди організовують, принаймні на кілька днів, великопісні реколекції, щоб вірні могли замислитися про себе, зробити іспит совісті, визнати свої провини й виправити життя.

Ось тому Великий Піст – це час (кайрос) якоїсь загальної переміни, переходу з ночі в день; це пора навернення (метаної), зміни старого способу мислення.