Обрядовість – це свого роду мова, котрою ми вголос спілкуємося з Богом, промовляємо до Нього. Матеріальний фізичний спосіб, через котрий можемо виражати свій внутрішній духовний порив. Але виглядає, що часто ми спілкуємося з Богом якимось суржиком. Чи то від незнання, чи то по місцевій традиції, а чи через байдужість та власну обмеженість.

Обрядовість – це свого роду мова, котрою ми вголос спілкуємося з Богом, промовляємо до Нього. Матеріальний фізичний спосіб, через котрий можемо виражати свій внутрішній духовний порив.

Але виглядає, що часто ми спілкуємося з Богом якимось суржиком. Чи то від незнання, чи то по місцевій традиції, а чи через байдужість та власну обмеженість.

Я ще можу погодитися і зрозуміти, що Богові, мабуть, приємніше слухати хоч і фальшивий, проте щирий від серця спів у храмі, аніж музично ідеально виконаний напів якимось майстром, котрий навіть не тямить, про що і для кого це виконує. Але я не про те.

Так, у себе вдома, на особистій зустрічі з Богом чи у вузькому колі найближчих можна не соромитися власного фальшивого співу, і закривши очі вголос прославляти Господа. Але я хочу поговорити про спільнотний публічний вимір виявлення нашої духовності – зокрема про храми. І спів – це лише одна із яскравих ілюстрацій, на котрій доступно можна це пояснити.

Люди чомусь завжди ставлять високі вимоги до майстрів, котрі будують їм будинки чи роблять ремонти, вимагають якісного обслуговування в ресторанах тощо. А от для Бога ми можемо виконувати нашу роботу аби-як. Я маю на увазі той несмак як інтер’єрів, так і фасадів храмів, ту некультурність поводження під час богослужб, той же ріжучий вухо спів (котрий чим жалібніше звучатиме, тим буде святішим), зрештою й саму (тут східну) обрядовість, до нерозбірливості перемішану із західними набожествами. Звісно, латинізація була сильною та впливовою. Але переймати гарні речі від інших похвально тоді, коли свої знаєш найкраще, коли у них вже затісно і хочеться розширювати власні зовнішні рамки.

Можливо причина й справді в тому, що Україна фізично і ментально завжди коливатиметься між Сходом і Заходом? Але мені правдоподібнішою причиною виглядає наше невігластво та примітивізм, підкріплені звичайною людською лінивістю та байдужістю. Але я знову відійшла від теми.

Нам простіше піти на базар і купити вже готову прикрашену лозу, котру понесемо на Вербну неділю до храму, де вже майорітимуть сотні таких самих гілочок. Навіщо завдавати собі додаткових клопотів, якщо можна купити готове? Навіщо витрачати свій дорогоцінний час на те, щоби вкласти кусок своєї дорогоцінної душі в якусь гілку верби? Для кого? Навіщо? Краще бути такими, як усі.

А можливо й у наших думках панує аналогічний несмак, як і в храмах? Прикрашаємо своє серце штучними квітами та дешевими образами, співаємо так, як душа може потянути?..

Влітку із родичем відвідували один монастир і вирішили подивитися на новозбудовану каплицю. Підходячи до неї, так дискутували:

-       Тепер що каплиці, що храми будують як хати: ті самі матеріали, той самий стиль та декорації, - кажу я.

-       На ті, це будинки тепер схожі на церкви.

-       Проте це не виправдання. Де тоді шукати відмінності поміж людським і сакральним?

Бог дає людині таланти, аби вона Його славила ними. А виходить протилежне – людина прославляє Творця своїм примітивним несмаком. І не заперечуйте мені, що як завжди перешкоджають фінансова обмеженість, котра перекривається та компенсується людською щирістю. В такому випадку – я не бачу чомусь отої милої простоти та тихої убогості, але красивої! А повсюдно викрикують якісь недогризки буржуазного розмаху вкупі з підручними базарними матеріалами. Зрештою, комплекс в Межигір’ї – це збільшувальне скло, великий чіткий макет мрій та не-здійсненних чи недо-здійсненних планів та бажань багатьох українців. І численні паломництва це лише підтверджують.

Естетика, котру наші діти висміють і викинуть на сміттярку. А ми натомість будемо звинувачувати їх у поганстві та бездуховності, у неповазі до предків. Самі, не залишаючи їм у спадок нічого цінного, вимагатимемо у нащадків культури та поваги. І на наші могили принесуть вони однакові базарні вінки зі штучних квітів.