Варвара сиділа біля вікна і дивилася на місто, що розкинулося трохи віддаль. Дівчині було видно вулиці й будинки, сади і площі, ринки і фонтани. Там кипіло життя: люди обмінювалися новинами, мали спільні трапези, сварилися, сміялися, ходили на вистави, слухали музику, а головне – могли щодня здобувати нові знання. Варвара всього цього не мала. Юна і красива, розумна і спрагла до знань, вона була замкнена у чотирьох стінах, зведених її власним батьком – заможним і владним підданим Римської імперії Діоскором.

Як класичний абьюзер, Діоскор вважав, що краще знає, що потрібно його єдиній доньці. Він жорстко контролював життя Варвари: максимально обмежив її свободу й обірвав її зв’язки із зовнішнім світом, заборонив спілкуватися з однолітками, а тим паче гуляти з ними в місті, не дозволяв здобувати знання і пробувати щось нове. Він хотів, щоби Варвара жила за його правилами і в усьому підкорялася його волі. Аж зрештою вирішив сховати її у високій вежі.

Свої дії Діоскор, звісно, виправдовував турботою і любов’ю до доньки.

– Це все для твого блага, – казав він Варварі, зводячи для неї високу вежу з вишуканими й багато оздобленими кімнатами нагорі. – Тут тебе ніхто не скривдить і не підіб’є на дурниці. Тут твоя краса нікого не спокусить і не спровокує на негідні вчинки. Тут ти будеш у безпеці і не будеш втягнута у щось лихе. Тут тобі буде добре.

Але добре, звісно, не було. Варвара роками потерпала від домашнього і гендерно зумовленого насильства, але поряд не було людини, яка могла би їй допомогти. Дівчина рано втратила матір, і тепер – волею батька – була ізольована від світу. Вона мала розкішні наряди і коштовні прикраси, але не мала жодної влади над своїм життям.

Варвара дивилася у вікно на метушливе місто й уявляла день, коли нарешті зможе покинути свою в’язницю. Скільки можливостей відкриється перед нею, скільки всього вона зможе зробити, скільки планів і мрій втілити! Її думки перервав легкий стук у двері – до кімнати увійшли служниці, щоб вбрати Варвару в нарядну сукню й розчесати її довге волосся. Сьогодні до неї мав прийти батько. Поки дівчата робили зачіску, Варвара розпитувала їх про все, що діється за стінами вежі. Розмови зі служницями були єдиною її розрадою. Вона могла ділитися з ними мріями та переживаннями, і так почуватися живою.

Діоскор підібрав для доньки найкращих служниць, але не врахував, що серед них є християнки. Щодня Варвара дізнавалася від них все більше про нову для неї релігію, прислухалася до себе й відчувала: що це те, що їй треба. Варвара не могла вийти за межі чотирьох стін, але могла безкінечно розширювати свої внутрішні горизонти. Саме християнська віра укріпила дівчину в думці, що вона має прожити життя так, як сама того прагне. Тож одного дня Варвара прийняла християнство.

Коли до кімнати увійшов Діоскор, дівчина вперше не відчула страху і напруження, не відчула бажання стати невидимою. Батько прийшов, щоб переконати доньку вийти заміж за кандидата, якого сам їй підібрав. Він робив це вже багато разів, адже вважав, що вийти заміж – це єдино можливий життєвий сценарій для дівчини. Але Варвара завжди відмовлялася. Відмовила батькові й цього разу. Пояснила, що має інші плани на життя. А тоді зізналася, що стала християнкою.

У той час – а події розгортаються у ІІІ столітті н.е. – Римська імперія переслідувала і страчувала християн. Діоскор схвалював таку державну політику, він вважав християнство новомодним віянням, дурницею, що забиває голову молоді й несе небезпеку для імперії. Був певен, що крізь товсті стіни вежі християнство не добереться до його доньки. Але помилився. Він лютував.

… Варвара вперше за довгі роки вийшла з вежі. Вона відчула, що повністю вільна, хоча її свобода і тривала недовго: від вежі – до будинку римського префекта Мартініана, куди її відвів батько. Після довгих років психологічного насильства Варвара зіткнулася з насильством фізичним. Префект спочатку жорстоко катував дівчину, а потім засудив до страти, бо та не зреклася християнства. Виконати вирок – публічно відтяти голову Варварі на міській площі – визвався сам Діоскор. Він довгі роки говорив Варварі, що любить її і дбає про неї, а сам без вагань убив свою єдину доньку.

Згодом Церква визнала Варвару святою. А її батько Діоскор загинув від удару блискавки в той же день, коли стратив Варвару.

Варвара Великомучениця — християнська свята, жила у ІІІ столітті н.е. Народилася на сході Римської імперії, була дочкою заможного язичника Діоскора, який тримав її ув’язненою у високій башті. Таємно прийняла християнство. Розповіла про це батькові, який зрікся доньки і передав владі на розправу. За наказом префекта Мартініана піддана тортурам. Через відмову зректися Христа засуджена на смерть. Голову їй відтяв сам Діоскор. Вшановується як свята-великомучениця католицькою, православною, коптської і вірменською церквами з IX століття. артилеристів, саперів, військових інженерів, гірників та інших професій, що пов'язані з вибуховими речовинами. Житіє Варвари лягло в основу казки про Рапунцель.

Публікація вийшла у рамках проєкту Eleos-Ukraine із запобігання домашнього насильства.

Стаття підготовлена у співавторстві з Марією Семенченко.

#святі_і_круті #Історії_святих_жінок