Блог о. Сергія Дмитрієва_image

Блог о. Сергія Дмитрієва

протоєрей ПЦУ, військовий капелан, голова правління ГО Eleos-Ukraine

«Тобі кінець, Анастасіє!»

25 січня, 21:23
«Тобі кінець, Анастасіє!» - фото 1
Історія дівчини, яка у шлюбі роками потерпала від фізичного й економічного насильства, але завжди знаходила можливість допомогти іншим

У коридорі почулися важкі кроки. «Невже Помплій повернувся додому раніше?» – Анастасія завмерла, здавалося, стукіт її серця було чутно далеко за межами кімнати. Руки, що міцно вчепилися в дешеве залатане рядно, затремтіли.

Але ні, це один з охоронців обходив будинок. Молода жінка полегшено видихнула й швидко накинула на голову й плечі старе рядно. Так, щоб приховати обличчя, руки й одяг. Нічого не мало видавати в ній заможну жінку. Ніхто не мав упізнати в ній дружину Помплія, інакше… Анастасія добре знала, що буде – він битиме її довго й жорстоко, принижуватиме, ображатиме, а може і вб’є. Чи було їй страшно? Дуже. Чи змінить свої плани? Ні. Жінка швидко поклала у торбинку гроші й ліки. Потому зняла сандалі й беззвучно вислизнула з кімнати.

Шлях її пролягав до місцевої в’язниці. У той час – а це IV століття – у Римській імперії усі в’язниці були переповнені вірянами. Імператор Діоклетіан розпочав масштабні й жорстокі репресії проти християн. Їх ув’язнювали, катували, морили голодом і зрештою страчували. Анастасія знала, що дуже ризикує, але за найменшої можливості йшла сюди – щоб полегшити в’язням страждання: душевні – розмовами, фізичні – ліками. Вона годувала їх, мила, обробляла їхні рани. Кого могла – викуповувала з тюрми. Страчених – ховала за християнською традицією. Це те, що надавало її життю сенсу. Це те, чому вона хотіла присвятити все своє життя. Але мусила приховувати це від чоловіка.

Анастасія була християнкою, як і її матір Фавста. Власне, це матір знайшла для дівчинки вчителя й зацікавила християнством. Свою таємницю вони надійно оберігали від батька Анастасії – заможного й авторитетного політика, язичника й активного противника християнства Претекстата. Він не пожалів би жодну з них, якби дізнався.

Коли мама померла, юна Анастасія зрозуміла, що далі їй буде дуже непросто. Майже одразу батько насильно видав її заміж. Обрав для неї такого ж, як і він сам, заможного й жорсткого язичника Помплія. Анастасія уникала будь-якої близькості з чоловіком, посилаючись на невиліковну жіночу хворобу. Та й самого його уникала, не хотіла зайвий раз потрапляти на очі цій жорстокій людині.

Невдовзі помер Претекстат, залишивши Анастасії – єдиній дочці – величезний спадок. Проте чоловік не дозволяв їй розпоряджатися коштами на свій розсуд, він прагнув привласнити їх собі. Анастасія ж хотіла витратити отримані гроші на допомогу іншим. І часом, як оце сьогодні, їй це вдавалося.

Молода жінка швидко крокувала людними вулицями. Мала лише кілька годин, тому не гаяла ні хвилини. Однією рукою вона притримувала торбинку з грошима і ліками, іншою – накидку, що ховала її обличчя. Одягнена, як бідна жінка, яких на вулицях міста було вдосталь, вона губилася у натовпі й не привертала до себе жодної уваги. «Проте обережність ніколи не завадить», – повторювала подумки.

Додому поверталася втомлена, але щаслива. Аж поки попід самою віллою не зіштовхнулася з Помплієм. Він був розлючений. «Анастасіє, – злісно прошипів він – тобі кінець!».

Виявилося, Помплій прийшов додому раніше і не застав там дружини. Він залякав служницю покаранням – і та розповіла, куди ходить її господиня. Так Помплій дізнався, що Анастасія – християнка.

У той вечір чоловік довго бив Анастасію, принижував й обзивав, погрожував її вбити. Зрештою замкнув у кімнаті й наказав слугам не приносити їй їжу. Час від часу він заходив до неї, щоб піддати тортурам – хотів, щоби вона зреклася християнства. Але Анастасія була непохитною.

Завдяки вірним служницям жінка почала листуватися зі своїм вчителем, який сидів у в’язниці. Його листи були їй розрадою й надією, що все налагодиться. Аж ось одного дня Помплія призначили послом у Персії, і дорогою туди він потонув у морі.

Анастасія знову була вільною. Тепер Анастасія могла відкрито й щедро допомагати іншим. Вона мандрувала від міста до міста й нікому не відмовляла у допомозі. Нарешті Анастасія жила тим життям, до якого завжди прагнула і про яке мріяла у найважчі свої хвилини.

Анастасія Путорозрішниця – народилася в IV столітті нашої ери в Римі в сім`ї сенатора Претекстата. Батько був язичником, а мати Фавста – таємною християнкою, яка доручила виховання дочки християнину Хрисогону. Коли мати померла, батько насильно видав дочку заміж за язичника Помплія. Анастасія таємно від чоловіка допомагала ув'язненим християнам і роздавати своє майно жебраком. Коли Помплій про це дізнався, то сильно її бив, катував та морив голодом. Після його смерті Анастасія почала мандрувати. Усюди вона допомагала хворим та в'язням-християнам. Уміла розрадити і словом, за що її прозвали Путорозрішницею, бо вона знімала пута страждань та зневіри. Її стратили разом з іншими християнами. Церква вшановує її 22 грудня (за Юліанським календарем це припадає на 4 січня).

Публікація вийшла у рамках проєкту Eleos-Ukraine із запобігання домашнього насильства.

Проєкт #Святі_ і_ круті присвячений важливим для християнства жінкам, які багато що пережили, але не зрадили собі.

Стаття підготовлена у співавторстві з Марією Семенченко.

Теги: #Блоги

Останні новини