Церковні війни на Полтавщині: ситуація щодо передачі храму у Келеберді від УПЦ до ПЦУ
Позиція меценату, який будував храм.
В мережі інтеренет розповсюджуються відеоролики і текстова інформація, в яких представники Української православної церкви виставляють віруючих Православної церкви України як розкольників, христопродавців та іуд, які за гроші відмовились від православної віри.
Так, 9 березня 2021 року на Telegram-каналі «Перший козацький» розмістили відеоролик, в якому кілька членів Спасо-Преображенської релігійної громади УПЦ МП села Келеберда Горішньоплавнівськоі міської ОТГ розповідають про те, що у них спонсор забирає храм, який, за їх версією, був фактично побудований за їх ініціативою, за їх участю і який їм належить по праву.
В сюжеті сказано, що Спасо-Преображенська громада УПЦ може позбутися свого храму.
Давайте розберемося, а чи належала коли небудь Спасо-Преображенська церква релігійній громаді УПЦ села Келеберда.
Схоже, представникам Спасо-Преображенської громади УПЦ дуже хочеться залишити за собою майно, яке їм не належить. Законом таке бажання не дозволено. Таке враження, що для представників УПЦ закони не писані і вони діють за принципом – «коли не можна, але дуже хочеться, то можна».
Для досягнення цієї мети у хід іде усе: і перекручування фактів, і домисли, і відверта брехня, і замовчування, і образи.
У відеоролику член Спасо-Преображенської релігійної громада УПЦ Марченко Т.Г. заявила, що у громади села Келеберда в 1998 році виникло велике бажання збудувати церкву в селі. З цією метою вона зустрілась з одним із підприємців міста Морозом О.Г., який запропонував їй допомогу у зведені храму.
В будівництві храму, за словами Т.Г. Марченко, приймали активну участь жителі села.
Ось один із прикладів відвертої неправди і перекручування фактів.
За словами самого Олександра Мороза, рішення про будівництво на березі Дніпра часовні, а не церкви, як заявила Т.Г. Марченко, було прийнято ним особисто, без підказок з боку Марченко Т.Г. чи будь кого з боку громади села Келеберда.
Мороз О.Г. запланував збудувати приміщення часовні, в якій би знаходилась і дзвіниця, на території бувшого річкового порту.
Ідея Мороза О.Г. збудувати часовню на території колишнього річкового порту викликала великий супротив з боку деяких мешканців села Келеберда, тому що на цьому місці планувалось побудувати приміщення кафе.
Сама Т.Г. Марченко, будучи на той час сільським головою села Келеберда, щоб уникнути протистояння серед депутатів сільської ради, пропонувала Морозу О.Г. побудувати приміщення часовні в центрі села, а територію біля річки Дніпро залишити під будівництво кафе.
Мороз О.Г. все ж таки настояв на своєму рішенні, яке було підтримано більшістю депутатів сільської ради.
Під час виконання підготовчих і будівельних робіт, особисто Морозом О.Г. було прийнято рішення про розширення об’єкту до будівництва будівлі церкви, дзвіниці, приходського будинку з подвір’ям.
Вже коли почали будівництво приміщень церкви і дзвіниці, до Мороза О.Г. прийшла місцева мешканка і подарувала фотографію, на якій була зображена Спасо-Преображенська церква в селі Келеберда. Фотографія була зроблена в довоєнному 1939 році. Довоєнна церква знаходилась на тому самому місці, де вирішив збудувати церкву Мороз О.Г. Цей факт і ще раз підтвердив правильність рішень і дій Мороза О.Г. по будівництву храму.
Будівництво храму здійснювалось підприємствами, власником яких є Мороз О.Г. Це підприємства: ТОВ «Славутич-Руда-Україна», зовнішньоторгове підприємство «МАГ», науково-виробниче підприємство «Фероліт», ТОВ «Діорит».
Так, з Акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта від 27.12.2005р. зазначено, що генеральним підрядником з будівництва Спасо-Преображенської церкви з дзвіницею та приходським будинком в с. Келеберда було ТОВ «Славутич-Руда-Україна».
Представником замовника будівництва церкви, згідно Акту державної комісії був Бирюков М.С., який працював провідним інженером на одному з підприємств Мороза О.Г.
Крім того, що будівництво церкви з дзвіницею і приходським будинком здійснювали підприємства, власником яких був Мороз О.Г., він особисто вкладав власні кошти в будівництво храму.
Він особисто домовлявся і оплачував роботи зі створення образу Христа, який був вироблений з глиби білого мармуру і розташований в приміщенні церкви. Такого видатного мистецького виробу в Україні більше немає.
Ці факти спростовують твердження Т.Г. Марченко, що Мороз О.Г. тільки допомагав релігійній громаді коштами, а будівництво храму здійснювала Спасо-Преображенська релігійна громада УПЦ.
До речі і реєстрацію Спасо-Преображенської релігійної громада УПЦ допомагали здійснювати юристи підприємств Мороза О.Г.
У відеоролику член Спасо-Преображенська релігійної громада УПЦ Г.Чеснокова заявила, що після того як меценат в 2005 році подарував храм громаді села, громада почала благоустрій прилеглої до храму території.
Ніякого факту дарування приміщень Спасо-Преображенської церкви з дзвіницею та приходським будинком Морозом О.Г. громаді села Келеберда не було. Це саме той випадок, коли бажане видається за дійсне.
Що стосується благоустрою прилеглої до храму території, то саме на замовлення Мороза О.Г., за його кошти, були виготовлені комбінатом «Художник» Національної Спілки художників України скульптурні композиції «Пам’ятник Тарасу Бульбі» , «Кінь Тараса Бульби» і встановлені на прилеглій до храму території. Крім того, Мороз О.Г. відновив пам’ятний хрест на честь воїнів, які приймали участь у форсуванні річки Дніпро під час другої світової війни, який також знаходиться на прилеглій до храму території.
Саме ці об’єкти, збудовані і встановлені Морозом О.Г., з часом стали надбанням не лише села Келеберда, але і міста Горішні Плавні, області та всієї України.
Крім того, Морозом О.Г. організував і оплатив посадку на прилеглій до храму території дерев, трави, придбана і змонтована система поливу рослин.
Все це майно було передано на баланс Келебердянській сільській раді в особі Т.Г. Марченко для здійснення поливу і благоустрою території навколо храму.
На превеликий жаль майно, передане Т.Г. Марченко, як представнику сільської ради, частково розукомплектоване і розкрадене. Сільська влада не змогла зберегти придбану, змонтовану систему поливу, в зв’язку з чим посаджені за ініціативою і за кошти Мороза О.Г. дерева на прилеглій до храму території загинули.
Г. Чеснокова в відеозверненні заявляє, що вона не могла уявити, що храм у релігійної громади УПЦ відберуть та передадуть без їх відома іншій конфесії.
Ці ствердження Г. Чеснокової спростовуються тим, що Спасо-Преображенська релігійна громада УПЦ ні коли не була власником Спасо-Преображенської церкви з дзвіницею та приходським будинком.
Членам громади було відомо, що будівлі Спасо-Преображенської церкви з дзвіницею та приходським будинком згідно договору позички від 31.03.2009р., укладеному між Морозом О.Г. і Спасо-Преображенською релігійною громадою УПЦ, були у строковому безоплатному користуванні.
Умовами договору сторони узгодили, що майно передається безоплатно на певний строк, зі збіганням якого воно повинно бути повернуто власнику.
Тому ствердження , що у Спасо-Преображенської релігійної громада УПЦ відібрали незаконно храм, не є правдою.
Що стосується погодження чи повідомлення власником майна користувача про подальше використання цього майна, ні яким законом України не передбачено. Згідно діючої Конституції України і законів України, власник майна має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
О.Задвірна у відеозверненні визнає той факт, що на території Горішньоплавнівськоі міської ОТГ зареєстрована релігійна громада Православної Церкви України, у якої не має навіть приміщення для здійснення богослужіння, релігійних обрядів і церемоній.
До речі, на сьогодення, на території Горішньоплавнівськоі міської ОТГ функціонує п’ять храмів УПЦ.
У відеоролику Г.Чеснокова, О.Задвірна від імені Спасо-Преображенської релігійної громади УПЦ заявили, що не можна перебувати на службі з розкольниками в одній церкві і тому вони змушені покинути приміщення храму. За їх висловленням: «Громада не бажає ставати на шлях Іуди заради багатств, краще залишити будівлю і не зрадити Богові, гріх розколу не змивається кров’ю».
Ці пафосні і пусті слова представників Спасо-Преображенської релігійної громади УПЦ спростовуються мудрими словами Вселенського патріарха Варфоломія.
Вселенський патріарх Варфоломій в інтерв’ю італомовному виданню avvenire.it заявив що у православній церкві немає розколу. Є інший погляд РПЦ на українське питання і розривати євхаристійне єднання через це з боку московського патріархату було неправильним.
Вселенський патріарх зауважив, що розрив євхаристичного єднання збоку РПЦ було «неправильним вчинком сестринської церкви Росії».
«Отже, я наполягаю, в православ’ї немає розколу. Однак, на жаль, теорія «розколу» походить від деяких представників Російської Церкви, які віддаються тривозі, намагаючись виправдати ставлення цієї Церкви до переривання євхаристійного спілкування з будь-якою автокефальною Церквою та будь-яким предстоятелем чи ієрархом, який не погоджується з цим.
Хто, отже, створює таку атмосферу? З якою метою? Православ’я, попри випадкові проблеми, що виникають між його місцевими автокефальними церквами, попри різні підходи до адміністративних питань, залишається єдиним, оскільки немає догматичних розбіжностей. Зрештою, наша єдність базується на консолідованому догматичному вченні Церкви, яке є вираженням спільної патристичної та синодальної традиції, що динамічно проживається в євхаристійній події», – додав патріарх Варфоломій.
Вселенський патріарх Варфоломій зауважив, що в «українському питанні ми зробили те саме, що і в інших випадках надання автокефалії».
«Якби Москва виявила волю до співпраці, усвідомлюючи виникаючі історичні, соціальні та церковні умови, справа була б вирішена багато років тому. Протягом трьох десятиліть Москва демонстративно сліпа щодо трагічної церковної ситуації в цій країні. Це по суті завадило знайти рішення, щоб Київська митрополія, яку Російська церква викрала у Константинопольської церкви – скориставшись історичними обставинами та ситуаціями, - уникнула контролю Москви», - сказав патріарх Варфоломій.
«Тому надання Вселенським патріархатом автокефального статусу Церкві України було не лише еклезіологічно та канонічно правильним, а і єдиним реалістичним розв’язання проблеми. І, звичайно, це не буде, як кажуть деякі, служити політичній доцільності чи навіть геополітичним інтересам. Це був акт відповідальності Матері-Церкви перед мільйонами наших православних братів, які опинились, поза церквою», – підсумував Вселенський патріарх.
Поява Православної Церкви України є результатом невідворотного історичного процесу, який рухається за Божим Промислом. Україна – незалежна держава. У незалежній державі має бути, є і буде Помісна Церква. Така вимога Божої правди , церковних і цивільних законів.
