Чи настав в нашій країні час «релігійної революції»?
Щойно завершилося головне мусульманське свято Курбан-байрам. Воно знаменує закінчення хаджу, тобто паломництва в Мекку і Медіну, яке цього року не було численним. Нагадаю, свято відзначається через 70 днів після свята Ораза-байрам, в 10-й день місяця Зуль-хіджа, на знак пам’яті про жертвопринесення Ібраїма. Свято триває 4 дні. В Криму свято розпочалося намазом о шостій годині ранку в Палаці культури профспілок, який провів муфтій Криму Еміралі Аблаєв, потім по всіх мечетях відбулися проповіді та колективні молитви. Їх учасники були попереджені, що зібрання має відбутися в масках і з дотриманням дистанції. Люди приготували всім гостинні подарунки, а дітям багато солодощів.
Згадаймо, що в атеїстичний радянський період жодне з релігійних свят всіх релігій не відзначалось, зате свята релігії комуністичної відзначалися бучними парадами, маніфестаціями, демонстраціями і мітингами. Тепер, через 30 років після злому радянської ідеологічної системи, в громадян, а також у представників влади, чиновників, відроджується розуміння релігійних цінностей, і вони починають активно використовуватись у всіх напрямках політики, в тому числі і політики досить безбожної, для якої ні десять заповідей, ні символ віри, ні навіть «Пісня пісень Соломонових» з Біблії нічого не значать.
Так, протягом уже шести років окупаційна влада в Криму кожного дня оголошує мусульман терористами і екстремістами, заарештовує і судить їх за сфабрикованими обвинуваченнями, викрадає прямо перед телекамерами, як Ервіна Ібрагімова, відомостей про якого нема вже три роки, а російський Глава Криму дякує силовим структурам за брутальне поводження з обвинуваченими, та коли старійшини народу приходять до Ради міністрів, щоб отримати вибачення за огульне звинувачення, то Сергій Аксьонов ховається і не виходить. Однак коли наступає Курбан-байрам і «спікер парламенту» Владімір Константінов, і Сергій Аксьонов звертаються до них з облудними словами брехні — «Дорогіє мусульманє Крима!» Але хто цим словам повірить після незаконних масових репресій?
Отже, для вірян пострадянський період став часом наближення до правди і очищення від фальші, тепер не треба ховатися від райкому партії і демонструвати свій атеїзм, а для деяких чиновників навпаки, він став часом ще більш глибокої фальші, коли вони йдуть в храми, хрестяться та побожно стоять перед священниками і отримують благословення, хоч раніше обходили церкву десятою дорогою. Деякі ж чиновники, що раніше й гадки не мали про Пейсах, Хануку, стали запопадливо носити ярмулки.
Отже, тепер Україну вже не можна назвати країною державного атеїзму. Разом з тим, якщо раніше головною релігійною громадою в країні були християни кількох обрядів, то тепер релігійний ландшафт змінився. До нього додалася добре помітна мусульманська компонента, також перестали приховувати свою релігійність і представники інших конфесій, як ті ж іудеї.
Тепер чітко видно, що між релігіями нема чіткого пограниччя. Вони живуть і діють в умовах взаємної дифузії, і мають пристосовуватися до умов багатоконфесійного суспільства. Тепер Україна не тільки держава християн, але і держава мусульман, і держава іудеїв. Отже, логічно, що президент Володимир Зеленський запропонував надати вихідні представникам цих релігій у дні їхніх релігійних свят. Як вважає народний депутат Микола Княжицький, «Я не бачу нічого поганого в тому, щоб свята представників різних релігій, які живуть в Україні, були державними. Але треба уточнити в самих общин, як вони це бачать. Можливо, потрібен не загальний вихідний, а неробочий день тільки для представників цієї конфесії».
Але й тут потрібні чимало уточнень. Мова йде про ці дні, як державні свята, чи просто як вихідні дні? Очевидно, що релігійні свята не можуть бути державними, допоки в нашій конституції написано, що Україна світська держава. Та й з інших причин теж. Бо держава є одна, а релігій і їх свят є багато, всі вони шановані, і так можна дійти до того, що більшість днів буде святковими і вихідними.
По-друге, чи мають ці дні бути вихідними для всіх громадян, чи тільки для представників тієї чи іншої релігії. В Криму колись було так, що Великдень і Різдво Христове були вихідними для всіх, а Курбан-байрам і Рамадан-байрам — тільки для мусульман. Звідси випливало дві незручності. По-перше, християни що далі, то більше питали: а чому це, коли у нас свято, то мусульмани теж гуляють, а коли в них свято, то ми маємо працювати? По-друге, в дні мусульманських свят на підприємствах зі значним числом мусульман серед робітників не можна було організувати роботу, бо значна частка спеціалістів були відсутні, і підприємство все рівно або простоювало, або працювало впівсили. Тому в Криму, вже після окупації «влада» зраділа можливості підлеститися і до мусульман, і до християн, і загальними вихідними для всіх були оголошені і християнські, і мусульманські свята.
Тому і материкова Україна, якщо буде намагатися реалізувати ідею Володимира Зеленського, опиниться перед цією дилемою — для всіх чи для окремих. Але тоді доведеться вчинити вже ж якось однаково: або оголосити вихідними Хануку і Пейсах, а також Курбан-байрам і Рамадан-байрам для всіх, і християн також, як Великдень і Різдво, або ж оголосити Великдень і Різдво вихідними... лише для християн. Тоді питання — а як будуть працювати в ці дні ті підприємства, колективи яких складаються, наприклад, з 95% християн, 5% мусульман, і 5% іудеїв?
Визнання державою рівними всіх релігійних конфесій, а також і атеїзму як права сповідувати будь яку релігію або не сповідувати жодної — це великий крок уперед пострадянських держав, це дійсно релігійна революція в світській державі. Але ви самі бачите, скільки в нас в цій справі ще безладу і фальші. І треба проблему вирішити, і треба нікого не образити.
Микола Семена
