Чи навертала перша жінка-скандинавка князя Володимира свого чоловіка на християнство?

Ці повідомлення видаються достатньо вірогідними. Під час княжіння в Новгороді Володимир досягнув повноліття, тому цілком міг одружитися. Оскільки Новгород був пов’язаний із «варязьким світом», зокрема Скандинавією, то жоною князя могла стати варяжка, котра, ймовірно, походила з роду якихось скандинавських ярлів чи конунгів. Тим паче, що Володимиру була потрібна допомога варягів у боротьбі за київський престол.

Згідно зі скандинавськими сагами, Вальдемар (Володимир) деякий час мешкав при дворі реального правителя Норвегії ярла Гакона Могутнього. Й саме останній надав новгородському князеві військо. Тому можна припустити, що Аллогія була донькою чи родичкою Гакона. Отже, це був такий собі «дипломатичний шлюб» задля того, щоб Володимир міг виграти боротьбу за владу на Русі.

Ймовірно, шлюб Володимира й Аллогії відбувся наприкінці 70-их років Х ст. Згодом молодята прибули до Новгорода.

Відносно широку інформацію про Аллогію маємо в «Сазі про Олафа Трюгвасона», яка існує в кількох редакціях [2]. Цей твір оповідає, що Аллогія була дружиною конунга Вальдемара (Володимира), котрий княжив у Новгороді.

Саме до цього руського міста потрапляє Олаф Трюгвасон у віці дев’яти років, коли його викупив з рабства у землі естів Сігурд, що доводився йому дядьком. У Новгороді Олафу вдалося розправитися зі своїми кривдником, вбивши його. За це хлопця мали стратити. Однак Олафа врятувала Аллогія. Вона зробила так, щоб хлопця не засудили. Надалі жінка Володимира стає покровителькою Олафа, а він виховується при дворі князя.

Аллогія зображується як розумна жінка. Нічого тут дивного немає. У скандинавських сагах жінки руських князів постають такими. Мимоволі виникає питання, а чи не є зображення мудрої княгині Ольги в «Повісті минулих літ» «калькою» якоїсь скандинавської саги, яка не дійшла до нас?

Однак повернемося до Аллогії із «Саги про Олафа Трюгвасона». Вона не просто розумна жінка. Аллогія значною мірою визначає політику князя Володимира. Їй начебто належала половина княжої дружини (війська). Через те Аллогії отримувала необхідні для утримання дружинників податки. Отже, княгиня розпоряджалася частиною скарбниці! І, судячи з усього, немалою. Аллогія навіть конкурувала з князем Володимиром, щоб залучити до дружини кращих воїнів.

Зрештою, згідно зі «Сагою про Олафа Трюгвасона» саме Аллогія фактично стала ключовою фігурою в наверненні князя Володимира на християнство.

Згадана сага утверджує думку про визначальну роль скандинавів-варягів в утвердженні християнської віри на Русі.

Тут варто хоча б побіжно згадати про християнізацію скандинавів, зокрема, норвежців, з якими, наскільки можемо судити, чимало контактували руси. На Х ст. серед них ця віра ще остаточно не утвердилася. Щоправда, норвезький конунг Гакон І, який правив у 934-961 рр., намагався впровадити християнство в своїй країні. Річ у тім, що молоді роки цей правитель провів у Англії під опікою короля Етельстана. Останній виховав Гакона в християнському дусі. Й, відповідно, той охрестився. Етельстана же надав своєму вихованцю військо, аби той здобув норвезький престол. Гакону вдалося це зробити, усунувши брата Ейріка, прозваного Кривавою Сокирою. Про ці та інші його діяння оповідає «Сага про Гакона Доброго», котра ввійшла до збірника «Коло земне» [3].

Перебуваючи на норвезькому престолі, Гакон І спробував запровадити в Норвегії християнство. Однак його намагання будувати християнські храми викликало протидію знаті. Й це закінчилося невдачею.

У 961 року в битві біля Фітьяра проти синів свого брата Ейріка, який уже був покійником, Гакон І був поранений і скінчив життя. Цікаво відзначити, що оточення конунга було настільки далеким від християнства, що його придворний скальд (поет-пісняр), склав твір, в якому описав прибуття Гакона І у Вальгаллу, де, згідно зі скандинавськими язичницькими віруваннями, потрапляють загиблі воїни [4].

Після смерті Гакона І в Норвегії почалася братовбивча війна за владу, яка тривала до 970-го року. Саме тоді об’єднані сили данців та норвежців, якими керував уже згадуваний ярл Гакон Могутній, при дворі котрого начебто деякий час перебував князь Володимир і від якого той отримав військову допомогу, перемогли конунга Норвегії Гаральда ІІ Сіра Шкура. Після цього Гакон Могутній став реальним правителем Норвегії, визнаючи свою васальну залежність від данського короля Гарольда І Синьозубого.

Принагідно варто зазначити, що саме за правління цього короля в 965 р. Данія прийняла християнство. Це було потрібне цій скандинавській країні, аби налагодити стосунки із сусідньою Священною Римською імперією.

Згідно із домовленостями з данським королем, ярл Гакон Могутній мав прийняти християнство й поширювати його. Однак цього не сталося. У 986 р. Гарольд І Синьозубий спробував змусити Гакона християнізувати Норвегію. Це привело до того, що той порвав стосунки зі своїм сюзереном й почав проводити самостійну політику. Того ж 986 р. данці спробували здійснити вторгнення до Норвегії. Проте зазнали поразки. Країна лишилася язичницькою.

Тобто можемо говорити, що в другій половині Х ст. християнство хоча й не утвердилося повністю в Скандинавії, проте про нього знали в цих краях. Тим паче, що в одній з наймогутніших скандинавських країн, Данії, християнство стало державною релігією. І, звісно, серед норманів-варягів могли бути прибічники цієї релігії.

Такі варяги перебували й на Русі. Адже княгиня Ольга, що прийняла християнство, ймовірно, походила з варязького роду. І в оточенні княгині могли бути її одноплемінники, які стали християнами.

Про варяга-християнина у «Повісті минулих літ» є резонансна історія. Там говориться, що коли князь Володимир, прийшовши до влади у Києві й утверджував тут язичництво, то один варяг виступив проти поганства, загинувши разом зі своїм сином. Так під 983 р. там читаємо наступне:

«Пішов Володимир на ятвягів і взяв землю їх.

І вернувся він до Києва, і приносив жертву кумирам із людьми своїми. І сказали старці і бояри: «Метнемо жереб на хлопця і дівчину, і на кого він упаде, — того заріжемо богам».

А був варяг один [Тури], — двір його був [там], де є нині церква святої Богородиці [Десятинна], що її звів Володимир, — і варяг той прийшов був із Греків і потай держався віри християнської. І був у нього син [Іван], гарний з лиця і душею, і на сього упав жереб по зависті диявола, бо не терпів [його] диявол, який має владу над усіма; сей був йому наче терен у серці, і прагнув погубити [його] окаянний, і підбурив людей.

І сказали, прийшовши, послані до нього, [варяга]: «Упав жереб на сина твойого, бо зволили боги його собі. Тож учинимо жертву богам». І сказав варяг: «Не боги вони суть, а дерево. Сьогодні є, а завтра вже згнило. Не їдять бо вони, ні п’ють, ні говорять, а зроблені вони руками з дерева, сокирою і ножем. А Бог один єсть, [той], що йому служать греки і поклоняються, бо сотворив Він небо, і землю, і людину, і зорі, і сонце, і місяць, і дав життя на землі. А сі боги що зробили? Вони самі зроблені є. Не дам сина свойого бісам».

Вони тоді, пішовши, повідали [се] людям. А ті, взявши оружжя, пішли на нього і рознесли двір довкола нього. Він же стояв на сінях із сином своїм, [і] вони сказали йому: «Дай сина свойого, ми оддамо його богам». А він відповів: «Якщо вони боги є, то нехай пошлють одного [з-між] себе бога і візьмуть сина мойого. А ви чому приносите їм жертви?» І зняли вони крик, і підрубали сіни під ними, а тоді повбивали їх. І не знає ж ніхто, де їх положили, бо люди були тоді невігласами і поганами» [5].

Звісно, ця розповідь була вставлена в літопис задля християнських повчань і моралізаторства. Однак вона не видається фантастичною. І, схоже, за нею стояли певні реалії.

Тобто в християнізації Русі міг бути й «варязький чинник». І саме про цей чинник веде мову «Сага про Олафа Трюгвасона». Герой цього твору норвезький конунг Олаф І спробував у 995-1000 рр. християнізувати підвладну йому територію.

Щоправда, в різних варіантах саги про поширення Олафом І християнства в Скандинавії та інших землях розповідається по-різному. Не будемо розглядати всі версії. Зазначимо лише, що в деяких з них говориться, ніби Олаф Трюгвасон, прийнявши християнство після того, як йому приснився чудесний сон і були видіння, вирішив поширити цю релігію на руських теренах.

Він прибув Русь, де його добре прийняли князь Володимир і його жінка Аллогія. Олаф Трюгвасон часто говорив із ними, закликаючи стати християнами. Зокрема, казав: «…чудовою є віра, коли віруєш у істинного Бога й творця всього, котрий сотворив небо й землю та все інше». Він також говорив, що людям, які мають владу, негоже жити у великій темряві, вірити в богів, що не можуть допомогти, й віддавати на це сили.

Правда, князь Володимир не хотів хреститися. Однак під впливом проповідей Олафа Трюгвасона прихильницею християнства стала Аллогія, яка до того часу була язичницею. І вона вмовила свого чоловіка прийняти віру, котру проповідував Олаф Трюгвасон. Після князівського хрещення хрестилися мужі Володимира, а потім і весь народ.

Наскільки можна довіряти цій інформації в «Сазі про Олафа Трюгвасона»? По-перше, треба мати на увазі, що цей твір існує в різних варіантах і не кожен із цих варіантів розповідає про хрещення Олафом Трюгвасоном Русі. Тому можна засумніватися в достовірності наведених тут фактів. По-друге, варіанти «Саги про Олафа Трюгвасона» були укладені відносно пізно (у ХІІ чи навіть у ХІІІ ст.) й, за великим рахунком, не є «автентичним джерелом». Вони, ймовірно, відображували події в спотвореному й часто фантастичному вигляді.

Схоже, твердження про навернення Володимира в християнство Аллогією й Олафом в «Сазі про Олафа Трюгвессона» – це своєрідне відображення «християнських реалій» пізніших часів, коли ця релігія утвердилася як у Скандинавії, так і на Русі. До того ж це утвердження відбувалося майже в один і той самий час, а також мало чимало схожих моментів.

Загалом же дорога князя Володимира до християнської віри не була простою і це знайшло відображення (принаймні часткове) в «Повісті минулих літ». Прийняття ним цієї релігії, наскільки можемо судити, було пов’язане не стільки зі скандинавськими впливами, скільки зі впливами ромейськими (візантійськими).

Примітки:

1. Войтович Л. Гольмґард: де правили руські князі Святослав Ігоревич, Володимир Святославич та Ярослав Володимирович? Український історичний журнал. 2015. № 3. С. 42.
2. Джаксон Т. Н. Исландские королевские саги о Восточной Европе. Москва, 1993. Т. 1. С. 133, 135, 147, 161, 174, 176-177, 179-182.
3. Снорри Стурллусон. Круг Земной. Москва, 1980.
4. Агишев С. Ю. Теодорик Монах и его «История о древних норвежских королях». Москва, 2013. С. 456.
5. Літопис руський. С. 49-50.