З перших секунд після прочитання заголовку у читача виникає ряд запитань та упереджень. Тому почну з того, що таке святість, і де про неї згадано у Писанні.

Святість – це процес єдності людини з Духом Господнім: «Хто з'єднується з Господом, той є один дух з Господом» (1 Кор. 6:17). Це природна властивість Божа, до якої кожна людина особисто може бути причетною.

Святість – це результат людського життя, життя що прагне бути нерозлучним з Богом. Як писав апостол Павло, «Плід ваш є святість, а кінець – життя вічне» (Рим. 6:22).

Отже, церква перебуває у святості поки її мета – врятувати людські душі, допомагати суспільству тримати духовну оборону. Але святість не остаточна і її можна втратити.

Зі сторони може здатися парадоксальним, що Церква, яка тримає весь світ у духовній опіці, називає себе святою, а діяння певних церковних діячів, вірян, бувають далекими від святості. На людей, які відвідують храм Божий, погляд зі сторони завжди більш прискіпливий.

Церковний письменник, преподобний Єфрем Сирін сказав: «Церква – це не суспільство святих, а натовп грішників, що каються». Святість – особливий і рідкісний стан, якого мало хто досягав. Однак святі були в Церкві за всіх часів, починаючи з І століття – і до наших днів. Навіть зараз серед нас живуть люди, які будуть прославлені у лику святих.

Церква є святою не тому, що всі її члени святі, а тому, що вона чинить на людей освячувальну дію. Сьогодні, як і тисячі років тому, церква – це духовна скеля. Ми з вами можемо довго дивитися, шукати та обирати стежку до вершини. Але кожному слід піднятися, щоб побачити справжній горизонт того, що готує для нас Господь далі. Церква є святою тому, що освячена Христос та Його жертвою.

У буревій зла, випробувань та болю важливо не переставати бачити світло у людях, бачити світло у церкві. Адже разом до Бога ближче.

Священник Юліан Тимчук