РЕЦЕНЗІЯ

на оповідання Ольги Ткач, що містять релігієзначий інтерес

Прозова творчість письменниці Ольги Ткач — оповідання для дорослих і дітей — тематично цікаві всі, і є гідним поповненням якісної сучасної української літератури. Для релігієзнавця предметом особливого професійного інтересу є ті з них, де змістовно представлена тематика, дотична віри, релігії, Церков, релігійних персонажів, їх взаємодії з людьми. На художніх творах можна відслідковувати розвиток релігійних уявлень наших сучасників, їх розмисли над духовними цінностями, проявами віри, вибором шляху її реалізації тощо. І в Ольги Ткач знаходимо ціле гроно таких “свічад”, де в талановитій літературній формі віддзеркалюються відповідні процеси, котрі активізуються на наших очах.

Для рецензії обрані ті оповідання письменниці, у котрих спостерігаються найбільш виразні й цікаві тенденції осмислення місця та змісту віри у сьогоднішніх українців, хоч сюжети не завжди стосуються наших днів. Звичайно, автори свідомо чи несвідомо вкладають у свої твори власні уявлення та мислевіруси, водночас відчитатися з цих творів може ще більше.

У оповіданні О.Ткач “Пиво для Папи” перед читачами розгортається історія з середньовічних часів (подорож ченців до Папи, задля монастирської перевірки, із загадковою зустріччю, випробованнями і знахідками у дорозі), у якій влучно підмічені характерні для західнохристиянської ментальності деталі: організованість, правна свідомість, раціональність (яка, утім, дає місце для визнання дива), здатність нести персональну відповідальність і водночас співпрацювати, навіть з “нестандартними” візаві. Ця ментальність цілком реалістично не ідеалізується, і, сказати б, “овласнюється” — тобто, католицькі монахи у своїх пригодах, звитягах і товаристві нагадують наших козаків-чумаків з їх дружбою, метикуватістю, вправністю і таланом. Оригінальна інтрига цього оповідання включає несподіваного персонажа — дракона, і у взаємодії ченців з ним (та його побратимом і сусідами) можна помітити певні алюзії як на біблійні стосунки створінь різної природи (але всі вони — творіння Божі, яким він дав вільну волю), так і на пошуки сенсу і шляхів свідомої віри наших сучасників.

Оповідання “Таємниця Патріарха” є шедевральним варіантом проби “зживити” раціоналізацію та збереження таїнства явища сходження пасхального вогню у єрусалимському храмі. Вогонь, звісно, не сходить сам по собі: але його запалює дракон, котрий, створіння Боже, виконує його завдання, однак прагне допомогти людям (наразі — Патріарху) дорости у їхній вірі до такої, яка не потребує видимих див. Висловлюється надія, що Патріарх, хоч відразу і не готовий явити цю відвертість пастві, однак сподівається виховати її, своїх співробітників і наступників таким чином, щоб вони були готові прийняти правду та йти далі у своїй незабобонній вірі. Як бачимо, відображена тенденція дорослішання сприйняття релігійних практик та уявлень принаймні у певної частини сучасних українців.

Оповідання “Брати менші” представляє наші часи і наших героїв-вояків, котрі зустрічаються на порозі вічності з релігійними персонажами: святим Петром і самим Творцем, та торгуються з ними за перепустку до засвітів разом зі своїми чотирилапими улюбленцями. Демонструється переконання, що дружба і опіка тими, кого приручили, важлива настільки, щоб домовлятись і про їх райську долю, і що така чеснота не буде залишена поза нагородою. Причому остання полягає не у тому, щоб відразу потрапити до Раю разом, а у шансі продовжувати жити, дружити, піклуватися, битися й перемагати. Описане у даному оповіданні оптимістично-прагматичне налаштування релігійних уявлень є очевидно корисною реакцією здорових духовно людей, здатних боротися, залишаючись добрими та справедливими.

Оповідання “Ландшафтний дизайн” сягає нашого майбутнього, сподіваного й водночас такого, де також можуть бути свої проблемні наслідки. І вони потребують нашого осмислення (зокрема — духовного), та рішучих дій. Події цього оповідання відбуваються після нашої перемоги у війні Росії проти України. Передусім, відразу прояснюється, що за українців воював сам Бог, і продовжує опікуватись ними, бо ж їх продовжують пробувати ошукати навіть наче ж переможені вороги (які зазіхають, іноді вдало, ошукати навіть ангелів Божих). Показується, що Боже терпіння не безмежне, і затяті безбожники, хай навіть коли прикриваються релігійними гаслами, будуть повержені його волею, після чого Господь вирушає на гостину до українців, котрі не розвчились готувати смачний борщ. Божий присуд представляється справедливим і не надто віддаленим, і вся оповідка — світлою й не без гумору, як і релігійність, котру вона відображає.

Отже, як бачимо, в оповіданнях О.Ткач зафіксовані тенденції раціоналізації релігійних уявлень наших сучасників (разом з потребою побачити Боже втручання у хід подій), запити посилення їх терапевтичних підбадьорливих функцій, актуалізація самостійних пошуків духовного сенсу життя з його теперішніми випробовуваннями, “дорослішання” віри, корисного її застосування для життя теперішнього й майбутнього.

Як рецензент, рекомендую згадані та інші оповідання О.Ткач для читання широким колом співвітчизників — читання цікавого, ненав’язливо повчального, спонукаючого до обдумування власного духовного розвитку, а також рекомендую і до уваги релігієзнавців, як оригінальний джерельний матеріал, що відображає трансформації релігійних уявлень українців, напрямки та хід їх віровизнавчих рефлексій та пошуків. Зичу авторці натхнення на продовження цієї актуальної тематики у її талановитій творчості.

З повагою, Ольга Недавня, кандидат філософських наук,

старший науковий співробітник Відділення релігієзнавства

Інституту філософії імені Г.С.Сковороди Національної Академії Наук України