Чому поляки витрачають мільйони злотих на об’єкти культурної спадщини в Україні?
Реставраційні роботи проводяться трьома польсько-українськими командами. За 7 років діяльності понад 150 надгробків, що мають високу художню чи історичну цінність, уже є професійно відреставровані. На сьогодні проведено інвентаризацію історичних надгробків, поставлених до 1945 року. За підрахунками, їх на кладовищі близько 15 000, а всього на 40 га поховано близько 300 000 людей. До сьогодні не збереглася ¼ надгробних плит. Інвентаризація не торкається найстаршої частини цвинтаря, адже її раніше проводили інші групи, тож польський Фонд культурної спадщини очікує від них передачі авторських прав на фотознімки. Там знаходиться близько 1,5 тис. могил.
Наразі, Фонд культурної спадщини у співпраці з Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради та Дирекцією Личаківського кладовища презентували веб-сайт українською та польською мовами. Тож, база даних історичних надгробків української, польської, німецької скульптури під відкритим небом XIX та першої половині XX століття одного з найважливіших кладовищ Європи - стала доступною широкому загалу.
Тепер на сайті можна знайти інформацію про десятки авторів скульптур Личакова - польських, українських чи німецьких, яким присвячені окремі статті.
Серед них - Антоній та Ян Шимзери - біля 40 надгробків, Парис Філіппі, Юліан Марковський - близько 60-ти надгробків Личакова, а також скульпторам 20 століття - Зигмунту Курчинському, Теодозії Бриж - фігура Орфея на могилі Соломії Крушельницької, Сергію Литвиненку - надгробок Івану Франку, Миколі Посикірі - надгробки Станіславу Людкевичу та Володимиру Івасюку.
Унікальним є й те, що немає жодного видатного польського скульптора, який не залишив би сліду у вигляді своєї скульптури в цій «художній галереї просто неба».
«Відновлення нагробка - це не лише ремонт та очищення фундаменту, а й низка хімічних процесів, які необхідно проводити, щоб реставрація була тривалою. Правильний процес триває 4 місяці і його не можливо пришвидшити: це художня робота, яка вимагає великих технологічних знань у галузі хімії, фізики чи навіть статики, а також ручних та скульптурних навичок. Це також потрібно робити дуже обережно. Результати мають бути тривалими, і це коштує. Реставрація найпростішого надгробка коштує кілька тисяч злотих. Найбільший з наших проєктів коштував понад 100 тисяч злотих. Все залежить від ступеню руйнування та розмірів пам'ятника, скульптурної поверхні, тощо», - розповідає Міхал Ляшчковський, президент Фонду культурної спадщини.
За ці роки на реставрацію личаківських надгробків пішло понад 5 млн. злотих, інвентаризація коштувала 540 тис. злотих, а інтернет-проєкт обійшовся приблизно в 60 тис. злотих.
Під час проведення інвентаризаційних робіт були знайдені могили багатьох людей, про яких було відомо, що вони поховані на Личаківському кладовищі, але місце їх поховань було невідоме.
Особливо важливим відкриттям стала знахідка могили польського сенатора Станіслава Грущинського, який у міжвоєнний час був мером Томашова Мазовецького, Острога на Волині, Кутно та Прушкова. Під час німецької окупації він сховався на Личаківському кладовищі та намагався врятувати єврейського хлопчика. Спійманий німцями, він вискочив через вікно і більше не прийшов до тями. Хлопчик, якого він намагався врятувати, загинув у Львівському гетто. Важливо пам’ятати про таких людей.
Під час проведення інвентаризаційних та прибиральних робіт були знайдені оригінальні надгробні плити Войцеха Кентшинського - директора Оссолінеуму та Зигмунта Янішевського - ініціатора зародження польської математичної школи, яка об’єднала вчених у трьох центрах - Варшаві, Кракові та Львові й найвідомішим представником якої був Стефан Банах, похований на Личаківському кладовищі. Надгробок Янішевського десятиліттями вважали втраченим. Плита Кентшинського вже повернулася на колишнє місце, а плита Янішевського буде розміщена на його символічній могилі на полі, де вона була знайдена.
В комуністичні часи були випадки крадіжок надгробків, адже красиві скульптури завжди знаходили покупця. На щастя, сьогодні на допомогу приходить інтернет. Колись із могили українського студента, який загинув під час польсько-українських заворушень, вкрали металевий надгробок. Його згодом знайшли у Литві й повернули на могилу. Саме тому і проводиться інвентаризація. Якщо злодій вкраде щось із Личаківського цвинтаря і захоче продати, будуть докази походження вкраденого.
Кілька разів траплялося так, що після проведення реставрації та оприлюднення її результатів, сім'ї людей, похованих у відреставрованих могилах, зверталися до Фонду. Їх реакція завжди була дуже позитивною. Деякі з них, навіть, на знак подяки, давали кошти на реставрацію інших пам’яток, не пов’язаних з їхніми предками. Нещодавно до Фонду звертались сім’ї людей, які поховані на цвинтарі, з проханням відновити могили своїх родичів за власний рахунок. Побачивши наслідки професійної реставрації, вони хочуть, щоб про надгробки їх предків дбали фахово. Так, власне, була відреставрована могила видатного скульптора Юліана Марковського, правнуки якого зараз мешкають у Варшаві.
Після закінчення пандемії продовжуватиметься дослідницька робота, і я сподіваюся, що незабаром зможу точно відповісти на питання, яка ж загальна кількість пам’ятників на Личакові - розповідає пан Міхал. За даними старих путівників, до війни на кладовищі мало б бути понад 20 000 надгробків. Тож, ми можемо бачити масштаби шкоди, завданої здебільшого за часів Радянського Союзу, коли цвинтар систематично знищувався. Пандемія ж стала серйозною загрозою для цьогорічної програми. Ми розпочали пізно - лише в липні. Оскільки ми працюємо в польсько-українських командах, у нас були співробітники у Львові, які могли виконати частину роботи самостійно. Нам пощастило, що погода була гарною, і хоча були проблеми з перетинанням кордону для польських реставраторів, на щастя, все було завершено до кінця реставраційного сезону. Кількість 11 надгробків не вражає, але щорічні роботи включали дуже великі та складні об’єкти, такі як каплиця Годзімира Малаховського - президента Львова, або великий пам'ятник на могилі Леона Пінінського - ректора Львівського університету та губернатора Галичини за австрійських часів, чи також надгробок вірменського архієпископа Гжегожа Шимоновича, який вимагав великомасштабної реконструкції та ретельної праці. Підсумовуючи все це, можна стверджувати, що рік для нас був особливо вдалим.
Фонд культурної спадщини, працює у кількох містах України і не завжди на кладовищах: в костелах у Жовкві (колегіата св. Лаврентія), Львові (Латинська катедра), Луцьку (катедра), в Олиці на Волині (колегіата Святої Трійці), в Кам'янці Подільському (костел св. Миколая), у Кутах (костел Серця Ісусового), а також у православних церквах в Нововолинську або в Жовкві. Реставрація нараіз здійснюється на кладовищах Личакова, Кременця, Золочева та Личківцях. У найближчі роки в планах розпочати роботу на інших цвинтарях. З-посеред важливих пам’яток - ремонт надгробка Івана Франка на Личакові та у Варшаві, на православному кладовищі реставрація могили понад 80 українських вояків, які боролись разом з поляками проти більшовиків у 1920 році.
Наразі, середньорічний бюджет Фонду становить від 2,5 до 5 млн. злотих. В 70 % з цих коштів ідуть на збереження спільної спадщини на території України (щороку роботи ведуться у більш, ніж на 10 об'єктах).
За словами Міхала Ляшчковського, «фінансова ситуація України відмінна від ситуації Польщі чи західних країн Європейського Союзу. Також ми, поляки, часто забуваємо про один важливий момент - Україна перебуває в стані війни. З об’єктивних причин в Україні охорона спільної спадщини сьогодні не пріоритет. Але водночас ми бачимо, що в різних українських містах постають локальні ініціативи з охорони важливих історичних пам’яток. Також варто згадати нещодавню декларацію про співпрацю, яку підписали міністри фінансів Польщі та України. Частину коштів, вилучених у рамках нашої спільної боротьби з податковими шахраями, Варшава та Київ виділять на охорону спільної історичної спадщини. Ці об’єкти сприятимуть економічному розвитку. Якщо місто чи регіон має потенційно цікаві для туристів пам’ятки, їх однозначно варто реставрувати. Так з моменту відкриття у Кременці музею Юліуша Словацького, який фінансувало Міністерство культури і національної спадщини Польщі, культурне життя в сонному місті помітно пожвавішало. Так туди почали приїжджати тисячі туристів».
Одна з головних цінностей Личаківського цвинтаря - його туристичність. Личаків щороку відвідує 200 тис. туристів, і з коштів, які вони залишають, оплачується робота працівників, які щоденно на місці рвуть бур’яни, косять траву, доглядають могили й піклуються про збереження нашої спільної спадщини.
