Ситуація на четвертий місяць гарячої фази війни, тобто в середині червня 2022, і то майже на всіх фронтах України, є складною, гинуть сотні воїнів майже щодня, бракує техніки, бракує зброї. А для відвоювання територій взагалі бракує сил...

На Заході теж про цю ситуацію пишуть, і після першої хвилі ейфорії і захоплення українцями, які дали рішучу відсіч росії, настає хвиля реалізму. Зрештою, росія набагато збільшила свої сили тут, ніж це було у лютому-березні. І тактику теж.

Тим не менше, Захід вже встиг, завдяки тій першій хвилі нашої героїчної оборони, «сісти в наш човен». І тепер вже висідати з нього посеред хвиль моря якось незручно. Є різні дискусії там у них: чому ми тут всіли, куди ми їдемо, а може повернути до берега, ми вас попереджали про корабель-ідіот, а ви не слухали тощо. Проте – це лише дискусії, і вони вже ведуться в нашому спільному човні.

А тому, на фоні не дуже обнадійливих статей на Заході, що росія «ось-ось», і зламає Україну, голова Пентагону Ллойд Остін заявляє, що США та їхні союзники нададуть Україні все необхідне озброєння для перемоги над РФ.

Натомість канцлер Німеччини Олаф Шольц заявив, що Німеччина «значно розширить» підтримку України. Постачання зброї Україні, за словами Шольца, буде реалізуватися в координації з партнерами по ЄС та НАТО.

Також Папа Франциск підчас зустрічі з редакторами католицьких ЗМІ твердить, що російські війська в Україні є «лютими та жорстокими», українці ж «ведуть боротьбу за своє виживання». Крім того, додав Понтифік, це «жахливо», що росія використовує у цій війні сирійських найманців.

Крім того, віцепрезидент Єврокомісії Франс Тіммерманс підтримує надання Україні статусу кандидата на вступ в Європейський союз. І хоча терміни цього вступу неясні, бо багато хто з ЄС є занепокоєним прийняттям до своїх лав розореної війною країни, тим не менше Тіммерманс каже: «Українці захищають наші європейські цінності. І якщо з огляду на це вони просять про можливість вступити до ЄС, ми не можемо сказати ні».

Макрон, президент Франції, Драґі, прем’єр Італії, обидва разом з Шольцом їдуть в цих днях до України. Ті їхні «діалоги з путіним», ті телефонні дзвінки бункерному недофюреру, ті заклики «зберегти лице путлера» – це все «дискусії в нашому човні», це прояви незадоволення, що нам тепер разом загрожує потонути, і винен нібито власник човна, а не той великий сусідній корабель, що тут пробує перекинути нас.

Проте, щось треба буде робити, віддавати великому кораблю частину нашого човника, «щоб його заспокоїти» – не варіант. Тому лише телефонувати на берег своїм таким же великим кораблям, щоб чим скоріше пливли до нас, до нашого човника і відігнали (або, випадково і потопити, ну що ж), отой великий, дурнуватий, але агресивний корабель-розбійник.

Скільки ще цей дурнуватий корабель нас штовхатиме – невідомо, як довго плистимуть ті наші партнери з берега – теж не відомо. Головне зараз – всіма силами утримувати рівновагу нашого човна, не дати йому перекинутися, не дати, щоб його залили хвилі, які збурює корабель-ідіот, вірити, що партнери в нашому човні врешті зроблять все можливе, щоб нас і себе заодно врятувати, і надіятися, що ми врешті переможемо того дурнуватого ідіота, якому моря мало. Або відпливе звідси, або тут і потоне, рано чи пізно.

«Русскій ваєнний карабль, *** *****!»