Ще зовсім недавно намісник Києво-Печерської Лаври митр. Павло (Лебідь) (ф) звинувачував владу за введення карантинних заходів («Мене дивує недалекоглядність наших керівників, їм просто дана влада така або слово, щоб тримати в страху людей [...] щоб людина вільно піддалася печаті антихриста»), (б) закликав не звертати увагу на карантин і на епідемію, що ВЖЕ на той момент забрала десятки тисяч життів у Європі («Єдине, що від нас сьогодні потрібно – частіше ходити в храм, причащатися і причащати дітей. Не дивіться, старше покоління або молодше, - всі поспішайте в храм. Обійміть один одного»). Жоден з колег Павла або священноначалля УПЦ (МП) не спробував осадити свого неосвіченого колегу, зберігши життя віруючих. Ніхто з священноначалля УПЦ (МП) не поставив здоров'я і життя своїх віруючих вище репутації свого колеги. Це, само по собі, каже вже багато про що, на жаль.

Що ж, результат божевільних закликів не змусив себе довго чекати. Незабаром заразився коронавірусом сам Павло і кілька десятків ченців, в Лаврі почалася стрімка епідемія, число тих, що заразилися перевалило за 90, а сама обитель стала один з вогнищ епідемії в Україні. З'явилася і перша жертва безумства намісника – помер архімандрит Нектарій. Так Павло перетворився з дурня в вбивцю. А скільки ще смертей буде на совісті Павла – озвучених або нікому невідомих, бідних людей, що рознесли вірус з Лаври по домівках і вбили когось зі своїх рідних – відомо лише Богу.

У цьому сенсі, Павло нічим не відрізняється від тих, хто у травні 1986 після Чорнобиля виводив людей і дітей після на парад в радіоактивне місто («Нічого не бійтеся! Все під контролем! Приводьте своїх дітей!»). Нічим він не відрізняється і від ватажків сумнозвісної організації «Синій Кит», що закликали підлітків фактично до самогубства з подібними ж закликами «перевірити свою впевненість і нічого не боятися!».

З точки зору законодавства, поведінка митр. Павла підпадає одразу під кілька статей Кримінального Кодексу України: ст. 181 «Посягання на здоров'я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів» (позбавлення волі на термін до 5 років), ст. 119 «Вбивство через необережність» (до 5 років) і ст. 120 «Доведення до самогубства» (до 7 років).

А ось з точки зору канонічного права, нагадаю, що церковні правила НЕ допускають в клір навіть ненавмисних вбивць (Вас. Вел. 43; Григ. Ниськ. 5). І навіть однократно вчинене вбивство, хоча б і ненавмисне(!), мимоволі(!) – тягнуть за собою, відповідно до канонів, виверження з сану (Апост. 25, 66; Вас. Вел. 3, 32, 51 і 70). Подивимося, ЯК «збережуть канони» представники юрисдикції, яка найголосніше говорить про те, що «попрання Святих Канонів є найбільшою спокусою і несе в собі небезпеку відпадання від Церкви». Та сама юрисдикція, де так полюбляють забороняти і вивергати з сану кліриків саме «за порушення канонів».

Це дуже гіркий урок людської дурості і невігластва. Чи усвідомлять його ті, хто перетворився у вбивць? Чи усвідомлять його ті, хто цим убивцям вірив, чи ж продовжить так само захоплено виправдовувати злочин і йти по кістках трупів «во-славу-божу»?

Щиро співчуваю братії Лаври і всім жертвам злочинної безвідповідальності і цинізму митр. Павла; всім їм та їхнім близьким бажаю сил і якнайшвидшого одужання. А екс(?)-наміснику Павлу – тому, хто в каятті ніколи помічений не був, необхідно побажати нарешті «узрети свои прегрешения» (про що він просив Бога продовж Великого Посту), покаятися в тому ж форматі, в якому він проповідував злочинну дурість – тобто публічному (!) і «створити гідний плід покаяння» (Мф.3:8). В даному випадку, логічним було б очікувати, щоби Павло сплатив лікування і похорон ВСІМ, хто став жертвами його злочину.