«Невже Христос воскрес?» – напевно, так само, як і зараз, звучало це питання тоді серед апостолів. Навколо смерть, розпач, жах та нескінченний біль. Пару днів тому ми чули про те, що «царює пекло» і, як ніколи, ми наразі відчуваємо реальність такого царювання: смерть близьких і найрідніших, зруйновані будинки та цілі історії життя, сльози, або вже їхня відсутність, коли вже нема сил плакати, жала смерті та перемоги пекла…

Так, пекло царює, але не вічно. Бог несподівано сходить у пекло, – у свого роду похмурий бункер, де царює злий і самовпевнений дід (яким він зображений на іконах). Здавалося все так надійно і все так під контролем у цьому пеклі. Але раптом злий дід стикається з тим, що ніяк не міг очікувати – «прийняв те, що бачив, – і впав через те, що недобачив». Вибудована злим дідом брама пекла – така незламна – з гуркотом падає, ховаючи самого діда, руйнуючи його плани та його царство зла. І зараз ми молимося, щоб ікона зішестя Христа в пекло втілилася тут і зараз. «Нехай воскресне Бог і розсіються вороги Його, і нехай біжать від Лиця Його ті, що ненавидять Його».

Нехай Спаситель Христос візьме за руку кожного, на кого зараз обрушується пекло, і витягує його з цього пекла, міцно обіймаючи, як дорогий Друг, освячуючи собою морок, розчиняючи його, і не даючи йому перемогти. Нехай Він буде поруч – невидимо – надихаючи і даруючи сили та тепло, і видимо – через події, людей та необхідні «збіги». Плаче разом із плачучими, розділяючи їхній біль, заповнює світлом порожнечу і дарує радість. І нехай цими днями буде не звична механічна відповідь, але відгукнеться серце: «Він насправді воскрес!».

Бах має чудову кантату, яка, як мені здається, особливо резонує з нинішнім пасхальним настроєм: «Христос лежав у кайданах смерті» (BWV 4). Там, де панує страх, розпач, невідомість, де сльози та питання без відповідей, входить Христос.

«Син Божий, Ісус Христос
прийшов на землю,
відібрав державу всю і владу у смерті,
залишив їй лише вид мізерний,
а жало розтрощив її.
Алілуя!» (вірш 3)

Прийди, Господи!