Давні духовні «напіви» – забута традиція, яку намагаються відродити
У страсну п’ятницю у Львові звучали давні духовні співи XVII століття біля Плащаниці. Цей спів, чи, як тут кажуть, «напів», є сьогодні рідкісним, і відроджує традицію мистецький центр «Слово і голос», що працює у Львові.
Учасники мистецького центру «Слово і голос» виконували давні духовні «напіви» у колі, це як неперервна молитва. Церковний спів, або ж ірмологійний, дуже гармонійно звучав у залі Національного музею імені Андрея Шептицького, де представлені українські плащаниці ХVІ – початку ХІХ століть. Церковні «напіви» взяті з рукописних і друкованих ірмолоїв, а також з монастирів і храмів, де збереглися старі записи, зроблені монахами.
Керівник центру «Слово і голос», лауреат Шевченківської премії Наталка Половинка розповіла, що давній галицький поспів суттєво відрізняється своєю глибиною, аскетизмом, повертає до основ буття.
«Так звучить Всесвіт у руках Божих, так звучить творіння, цей спів ангельський, який почутий отцями, засновниками церкви, в ньому закладені всі підвалини нашої віри, самі основи духовної практики, практики молитви. Якщо входити у «напіви», вони вчать. Сам галицький ірмологіон (збірник ірмосів, тобто пісень – ред.) є школою духовного співу. Моя велика мрія, щоб ми почали до нього ставитись як до школи», – зауважила Наталка Половинка.
Духовні «напіви» були масовою культурою у ХVII столітті
Львівський ірмологіон (ірмолой) вважається одним із найдавніших, датується XVI століттям. У бібліотеці Вернадського у Києві зберігається співацький православний збірник ірмосів, написаний на початку XVII століття на західних теренах Поділля.
До середини XVII століття ірмоси виконували у храмах і школах. Це був період піднесення церковно-музичної освіти, а для неї ірмолої (збірники «напівів») були основою. Донині збереглась майже тисяча списків збірників кінця XVI – середини XIX століть. Відомі й окремі імена людей, які їх переписували.
Заклопотаність заважає поверненню традиції
Втім, попри збережену неоціненну духовну спадщину, протягом останніх трьох століть давні духовні співи поступово вийшли з ужитку під час богослужінь в українській церкві. Нині практично це екзотика. У Львові давні духовні «напіви» можна почути у виконанні монахів-студитів в Унівському монастирі. Однією з причин того, що ірмос не повертається до церкви, є заклопотаність людей, каже Наталка Половинка.
«Ми настільки всі заклопотані, в тому числі і в церкві, дотриманням порядку і таке інше. Тому ми в «Слові і голосі» намагаємося максимально робити те, що нам під силу. Щоб не лише священики і монахи могли повернутись, але й люди культури і мистецтва, які шукають основ віри, вони часто її не знаходять у батьків, у церкві, бо вона заклопотана, а молоді люди знаходять це лише у правді. «Напіви» будять, вони не співаються бігом, вони вимагають часу і великих зусиль», – розповіла митець.
Центр «Слово і голос» не стільки прагне повернути у церкву старі «напіви», як відроджує цю традицію, навчає у своїй майстерні цьому співу, бо головне для митців – через ірмос оновлення слова, зцілення особистої території служіння і творчості. Це не просто музика, це молитва, яка має виходити з глибини, говорить учасник центру Назар Романюк. А складність виконання цих «напівів» у тому, що їх потрібно пережити.
Великодні співи учасників центру «Слово і голос» у Страсний тиждень стали прощею з давньою українською церковною традицією.
Галина Терещук
