Сьогодні, 1 березня, дев’ятий день від смерті Священика і Наставника, отця Івана Музички, який упокоївся в Бозі 22 лютого. Похорон заслуженого ректора Українського католицького університету, що відбувся 25 лютого в соборі святої Софії в Римі, став надзвичайним духовним пережиттям, для кожного єпископа, священика та й мирян, що велелюдно зібралися в цьому світлому храмі, що протягом десятиліть єднав українців на поселеннях.

Отець Іван Музичка також протягом свого життя був особливим «провідником» та «збирачем» — знань, досвідів, людей, історій. Своїм відходом наш ректор знову зібрав багатьох для особливого уроку віри. Ми, християни, маємо щастя вірити, що цей урок не був останнім, і пам'ять про цього характерного священика, як і про світлих постатей митрополита Андрея та патріарха Йосифа, ідеям та справі яких отець Іван віддано служив, триватиме.

Протягом цілого життя для отця Івана найважливішим був Бог та Його Церква. Його непохитна, спочатку проста дитяча, а згодом розвинена та оснащена інтелектом, віра, дозволяла отцеві зберігати спокій у різних життєвих обставинах: війни, полону, скитальщини, сумлінного душпастирства, самотного служіння.

Які би не були обставини—екстремальні, трагічні, напружені—він не «шарпався», не панікував, не рвався. Отець невтомно працював і розвивав свій талант, але керували ним не амбіції. Знання мав такі, яких, мабуть, не має жоден український священик нашого часу, але не прагнув посад – відмовившись від єпископства і перспективи наступництва патріарха Йосифа. У різних критичних моментах, з малими і з найбільшими, він міг говорити прямо і щиро.

Правдиво, на підставі віри.

Він ніколи не підлещувався і не впадав в пристрасті. У нього була стійка, глибоко вкорінена та добре розвинена віра. Віра в Спасіння, на яке він чекав та ділився з іншими цілим своїм життям, бажаючи це спасіння доносити і пояснювати цілому світові.

Тому ми Богові дякуємо — за дар віри нашого Покійного Наставника. Ми мали обдарованого Вчителя, який цей дар плекав у собі і в нас. Він нас вчив прославляти Бога, з нами співав і жартував. Був людиною.

Отець Іван нагадував і вказував словом та мовчанкою, своєю поставою та іноді відсутністю на те, що є найважливіше – Бог і Його Церква. Вказав він це і своїм відходом та величним, спокійним та світлим похороном.

Дякую Богові за цей великий дар і за цей урок.