У попередньому дописі на блозі пані О.Панич піднято дуже цікаву тему.

У неділю спостерігав, як до сповіді приступило десь 7-річне хлоп’ятко. Мудрий молодий священик коротко з ним порозмовляв і відпустив, хлопчик відійшов усміхаючись. Але стало цікаво – хто це таку малу дитину скерував на покаяння? І тут до священика приступила мама, весь вигляд котрої промовляв про глибокі комплекси і великі тривоги. Все стало зрозумілим – на дітей ми перекладаємо як власні нереалізовані плани, так і власні страхи та проблеми.

Мій онук навчається у школі, де особливу увагу приділяють релігії. Йому пощастило – вчителька і вихователька є люблячими і добрими. Але знайомі розповідають про випадки в інших класах, коли вчителі за дрібні порушення відправляють дітей до сповіді. Тобто у семи-восьми річних школярів сповідь асоціюють із дисциплінарним покаранням.

Катехизацію дітей розпочинають з 7-річного віку. Батьки розповідали, що коли Закон Божий був обов’язковим шкільним предметом, дітей до сповіді готували здається з 10-річного віку. Бо що може зрозуміти 7-річна дитина? І хто придумав для сучасних дітей такий складний підручник катехизму, де вже на перших сторінках говориться про Пресвяту Трійцю, феномен якої досконало пояснити може навіть не кожен доктор богослов’я?

Шкода мені також дітлахів, котрих бабці по півтори-дві години винуджують на недільних богослужіннях. Котрих до першого причастя одягають у дорогі незручні сукні наречених, роблять завивку і укладку волосся. Батьки котрих мало не вискакують на спину священику, фотографуючи момент причастя. Добре, що не просять його повторити, щоб відзняти дубль для надійності. Навіть з такого сакрального дійства здатні зробити тупе шоу.

На сайті винниківської парафії РКЦ недавно натрапив на дуже потрібну і мудру статтю «Діти і сповідь». У Польщі вже дбають про дитячу психіку.

Раджу ознайомитися і порекомендувати друзям, вчителям і священикам.

http://www.vynnyky.org/index.php?option=com_content&view=article&id=136:2012-05-23-19-14-33