Ми щораз правильніше святкуємо роковини хрещення Руси-України. Бо на 1000-ліття хрещення лише українська діаспора згадувала про Україну, натомість комуністичне керівництво СРСР зробило його цілком російсько-московським святом. Насправді Росія жодного стосунку до Володимирового хрещення не має, бо її тоді попросту не існувало.

Зараз ми святкуємо 1030-ліття Хрещення в час війни з Росією. В Україні лише цілковиті маргінали можуть вважати, що це свято є спільним із Росією. Тим більше, що невдовзі отримаємо Томос про автокефалію Української Православної Церкви. І тоді росіянам прийдеться виводити початки свого християнства від часів колонізації та охрещення мешканців угро-фінських лісів та боліт.

1030 років – це дуже умовна дата. Воздвиження хреста на Київських горах святим апостолом Андрієм сталося ще у 1-му столітті. Невдовзі святий Папа Климент, засланий у Крим імператором Траяном, християнізував наш Херсонес. Від 3-го століття історики згадують про існування Скіфської єпархії на теренах українського Причорномор’я, високоосвічені представники якої на рівних виступали на Вселенських соборах. А з 4-го століття також згадується Херсонеська єпархія.

Святий Методій проповідував і хрестив терени Закарпаття і Галичини у 9-му столітті – майже на 100 років раніше від Володимирового хрещення Києва. А якщо княгиня Ольга, бабуся князя Володимира, була практикуючою християнкою, то це означає, що християнство розвивалося у Київській державі задовго до 988 року.

Великий київський князь Володимир керувався цілком прагматичними розрахунками, коли вирішив прийняти християнство із Візантії. Існують офіційні легенди, записані істориками, стосовно процесу вибору Києвом нової релігії. Але вони дуже скидаються на угодні князеві байки для наївних. Візантійський варіант християнства найбільше підходив Володимирові не з ідеалістичних, а цілком прагматичних причин. Це дозволило йому одружитися із візантійською принцесою Анною. Але більш важливим фактором був формат цезаропапізму цієї гілки християнства, що освячував авторитарну централізовану владу Великого Князя.

Не відомо, чи насильницьке охрещення киян шляхом заганяння їх княжими дружинниками в річкову воду, є правдивим історичним фактом. Але така акція зовсім не відповідає самому духові християнства і вимогам про вільний вибір людиною християнської віри.

Отже, що ми святкуємо? Запровадження Світла Істини – чи варварське насильство і зневаження основних християнських принципів?

Можливо, що такий опис охрещення киян був навмисне придуманий візантійцями і записаний послушними їм істориками. Щоби принизити наших предків, виставивши їх у вигляді напівдиких варварів. Адже подібна розповідь зовсім не пасує до величної події прийняття Віри Христової високорозвиненим народом найбільшої на той час європейської держави, яку поважали і побоювалися всі сусіди, і навіть така світова потуга, як Візантійська імперія.

Візантійці супроводжували запровадження у нас християнства багатьма злочинами, які протирічили самому християнству. Намагаючись нас підпорядкувати і знищити авторитет попередніх духовних провідників народу, вони поставили поза законом майже всі надбання нашої науки, медицини, культури, традиції соціальних та родинних стосунків. Жерців-волхвів, як і їхніх послідовників, фізично знищували. Власне візантійські християни запровадили у наше законодавство кару смерті – раніше такого покарання у цивілізованій Київській державі не застосовували. Отже, язичники виконували заповідь «Не вбий!», а візантійські християни її зневажили.

Монополія візантійських єпископів і священиків у духовній сфері була гарантом ментальної підпорядкованості Руси, значно нейтралізувала всю її державну потугу стосовно Візантії. Лише згодом Ярослав Мудрий зумів поставити Київським митрополитом, і то на короткий час, русина Іларіона.  

Провидіння Господнє здатне перетворити на Добро результат будь-яких людських дій, навіть якщо вони супроводжувалися помилками, чи навіть злочинами. Власне так сталося із запровадженням християнства – незважаючи на злочини візантійського духовенства, Київська держава отримала величезний позитивний потенціал.

Київська Церква була заснована посеред нашого вітально потужного, морально і звичаєво здорового народу. А європейські та візантійські християни на той час вже досить далеко відійшли від автентичних стандартів християнської моралі і поведінки. «Одержавлене» європейське християнство дуже мало нагадувало первинний апостольський формат Віри Христової.

Українська земля народила великих сподвижників християнства, котрі дали чудові духовні плоди, свідчення і зразки Віри для всього людства.

На сьогоднішній час Україна є територією релігійного миру, екуменізму і братської християнської любові.

Ми справді маємо що святкувати.

Символічна річниця 1030 років хрещення Руси-України є спільним святом всіх українських християн, незважаючи на їхню конфесійну приналежність.