Фейки, міфотворчість, потоп. Світ очима вірянина УПЦ МП
Андрій Гарасим
Священнослужителям і вірянам УПЦ МП часто закидають, що вони під час богослужінь досі поминають патріарха Кирила. Але насправді проблема не лише у згадуванні Кирила. Усе значно глибше. Попри всі заяви ПЦ МП про окремішність від російської церкви, Українську православну церкву поєднує з РПЦ безліч ниточок, які сплітаються в єдиний товстий канат. Українська православна церква думає як російська церква, керується російськими конспірологічними теоріями й загалом усе робить, як РПЦ.
Антизахідний вектор
Найбільш РПЦ та УПЦ МП єднає антизахідна риторика. Ні, жодних радикальних антизахідних пасажів ви зараз не почуєте від зверхників УПЦ МП.
Але якщо трохи заглибитися у православні медіа та соцмережі, то рано чи пізно ви натрапите на інформацію про “підступний Захід”. Наприклад, на медійному ресурсі “Перший Козацький”, який ще торік перебував під пильною увагою СБУ (його підозрювали в поширені проросійських наративів) і який зараз ніби став на “шлях виправлення”.
Звісно, основна інформація там — боротьба за Лавру та інші храми. Хоча з системною регулярністю на сайті зараз постять також матеріали про допомогу військовослужбовцям вірянами УПЦ. На перший погляд — ніби нормальне українське медіа, що вболіває за долю своєї церкви. Але ключове слово тут — “ніби”. Бо в ньому іноді й досі з’являються матеріали, наче підготовлені під диктування якимись російськими пропагандистами:
У цьому матеріалі на один щабель поставлено НАТО й “цивілізований Захід” — до того ж це словосполучення тут взято в лапки. Проте воєнна акція у Югославії, що мала на меті зупинити етнічну чистку албанців, не зачепила житлових кварталів та комунальної інфраструктури сербських міст, а Росія займається стиранням українських міст із лиця землі, нищенням енергосистеми та котелень узимку.
Висновок: нам не треба ні Росії, ні НАТО. Певний позаблоковий нейтралітет, вочевидь, з відмовою від військової допомоги НАТО, яка насправді дала б змогу Росії “зжерти” нас у стислі терміни. Такий “нейтралітет” — давня російська мрія, яку просував ще ранній Медведчук.
А ось іще один “філософський” опис, цього разу з іншого православного ресурсу — СПЖ. І знову ніби під диктування ФСБ: “Визит Помпео в Украину, или кто стоит за гонениями на УПЦ?”.
Просто шедевральний матеріал, за написанням якого так і уявляється якийсь прилизаний чоловік з посвідкою КГБ чи ФСБ у кишені. Якщо коротко, колишній керівник “Госдепа” Помпео прибув в Україну, щоб "за наводкою ЦРУ" коригувати знищення Української православної церкви.
У православних пабліках також можна виявити згадки й про “глобальну” змову — ПЦУ, за якою стоїть “Фанар” (Константинопольський патріархат), перебуває в певній змові з Українською греко-католицькою церквою, за якою, звісно, підтягуються всі католики світу.
А між нібито абсолютно патріотичними постами про збір коштів і відправлення на фронт українським захисникам чергового авто на телеграм-сторінці “Першого козацького” можна побачити й таку інформацію:
Ніби нічого особливо — повідомлення про отримання прибутків західними виробниками озброєння. Але підтекст зрозумілий: поки в Україні тече кров, меркантильний Захід наживається на біді українців.
Православний кіт Шредінгера
У медіа і пабліках УПЦ МП також повністю відсутні якісь згадки чи оцінка дій проросійськи налаштованих священників чи вірян. Якщо почитати офіційні медіа — про них майже жодної інформації, наче їх просто не існує.
Загалом здається, що на будь-яку проблему в УПЦ МП є універсальна рекомендація: ми на цю тему не говоримо, а отже, її немає. Певний православний кіт Шредінгера — водночас і є, й немає. Навіть щодо такої дражливої теми, як поминання російського патріарха Кирила, кількість інформаційних матеріалів на близьких до УПЦ МП ресурсах близька до нуля.
Як і тема російських колаборантів — про них згадують лише в разі “гонєній” на якогось священнослужителя з боку СБУ. Щодо поведінки священнослужителів на окупованих територіях — тиша. Як, до речі, і щодо всього релігійного життя під окупацією. Його наче взагалі немає.
Ще одне цікаве питання — трактування війни. Офіційний сайт УПЦ МП пише і про “російське” вторгнення, і про “російські ракети”, що руйнують українські храми. Так само на сайті можна побачити багато згадок про допомогу біженцям та українським бійцям. Здається, все чітко й однозначно. Але так лише на перший погляд. Бо в УПЦ МП були й залишаються священники, які у своїх молитвах і проповідях примудряються жодного разу не згадати, хто є реальним агресором проти України. До того ж ці священнослужителі обіймають найвищі посади в УПЦ МП.
Ось герой наших попередніх публікацій, керівник справ УПЦ МП митрополит Антоній (Паканич), який в одному зі своїх перших богослужінь з початку війни згадує про “бойню” й віртуозно уникає назвати речі своїми іменами, тобто що росіяни — окупанти.
За ним про “бойню” в такому самому контексті говоритимуть і інші православні (МП) ієрархи, і рядові священники.
Визначення, що саме мається на увазі під словом “бойня”, довелося почути у проповіді одного київського протоієрея УПЦ МП на ютубі: “Какая это священная война, когда славяне убивают славян, православные — православных, христиане христиан. Бойня, и еще раз бойня. Надо молиться и каяться”.
Одна невелика ремарка — здається, його фраза про “священную войну” — це звернення до росіян, яких, судячи з коментів, дуже багато на його ютуб-сторінці. Тобто можна сказати, що “батюшка”, можливо, робить певну корисну інформаційну роботу й доносить до російської пастви слова про необхідність припинити “братовбивчу” війну.
Але не все так просто. Віряни роблять з його слів свої висновки. “Это большая трагедия для всех нас. И дай Бог, чтоб Бог уврачивал наши сердца”, — пише одна з коментаторок. “На все воля Божья.. Господь пропустил за наши грехи”, — коментує інший.
І цю останню фразу повторюють найчастіше. Тобто війна постає не як загарбницька війна росіян проти українців, а як певне покарання за якісь гріхи.
А ось що, наприклад, написав митрополит запорізький Лука щодо річниці повномасштабного російського вторгнення:
Лука ще у квітні 2022 року розповідав, що війна в Україні почалася через гріхи людства і плакати ЛГБТ на вулицях.
Глухий кут і міфотворчість
Схоже, УПЦ МП сьогодні опинилась у певному сенсовому та інформаційному глухому куті. Будь-які позитивні згадки про Російську православну церкву сьогодні схожі на зради. А відносини з Вселенським (Константинопольським) патріархом нині максимально ускладнено. Бо всю інформаційну машину УПЦ МП зараз зосереджено на протистоянні з ПЦУ та Вселенським патріархом.
“Русская Церковь стала придатком государственной военной машины, большая часть западного христианства покорилась насаждаемой идеологии гендера и ЛГБТ. В Украине Церковь Христова гонима, но от этого она становится только крепче и сплоченнее”, — ось що пишуть ідеологи УПЦ МП. (На сайті СПЖ є й українська версія цього тексту, але, вочевидь, її переклали з російської, до того ж там є певні фактологічні помилки, наприклад, “Російську церкву” подано як “Руську церкву”. Тому надаємо цитату мовою оригіналу. — ТЕКСТИ).
УПЦ МП, попри заяви про несприйняття Російської православної церкви, копіпастить деякі її основні месиджі. Зокрема намагається осідлати основний “коник” РПЦ — про свою вищість і винятковість. І цьому дають абсолютно логічне (за своєю логікою, звісно) пояснення: “Ведь если все религии равнозначны, то зачем придерживаться православной веры?”.
Переглядаючи сторінки вірян УПЦ МП і слухаючи натхненні проповіді їхніх священників, сторонній спостерігач не зможе відповісти для себе на головне питання: у чому полягає така непереборна відмінність між УПЦ та іншими церквами, зокрема тією самою ПЦУ? Що саме в УПЦ МП є такого, чого немає в інших церков?
Раніше на це питання УПЦ МП справді мала досить струнке (за їхньою, звичайно, логікою) обгрунтування: що ПЦУ — не визнана ніким церква, “самосвяти”. Але згодом Православна церква України здобула Томос і все багатолітнє логічне обгрунтування УПЦ МП завалилося, як картковий будинок.
Проте в Московському патріархаті не могли просто зупинитися. І вже “не такою” стала не лише ПЦУ, а й Вселенський патріарх. Останнього звинувачують у зажерливості, маніпулюванні владою та навіть у тому, що патріарх Варфоломій надто старий.
Але звинувачувати в поважному віці патріарха — це якось дрібно й не переконливо навіть для найбільш фанатичних вірян. І саме тому в середовищі УПЦ МП так полюбляють займатися міфотворчістю.
Так у соцмережах серед вірян УПЦ МП популярний ролик, де нібито ПЦУшний священник танцює під гучну музику в церкві, а парафіяни голосно йому підспівують. Водночас чомусь нікого не цікавить, що і вбрання священника, і антураж на задньому тлі чомусь дуже схожі на римо-католицький храм. Але такі дрібниці, певно, не дуже хвилюють вірян УПЦ МП.
Ще одне відео — якийсь народний хор виводить щось схоже на “Маланку” в церкві, люди одягнені у відповідні карнавальні однострої. Знову таки, ніхто особливо не вдається в питання, чому це погано й чим саме таке дійство суперечить релігійним канонам. Але висновок вірян достатньо однозначний — у церкві відбувається неподобство.
До речі, паралельно з українськими пабліками вірян УПЦ МП це відео також шерили й російські ютуб-блогери. Водночас опис відео на одному з російських ютуб-каналів справді був “надихаючим” — “в 2023 году украинская церковь отобрала здание у московской церкви. В честь этого были устроены пляски в здании храма.”.
Підробки, фейки, провокації
Середовище УПЦ МП буквально приречене, щоб у ньому з'явилися різноманітні підробки, фейки, провокації. І вони тут справді регулярно виринають.
Так нещодавно з’явилося нібито послання настоятеля Православної церкви України Епіфанія, де він, зокрема, просить молитися за “Святу, Католицьку та Апостольські церкви”.
Треба віддати належне священнослужителям УПЦ МП, які самі заявили, що цей документ фейковий. Але виникає підозра, що, можливо, фабрика цих фейків перебуває поза межами України.
Поява таких підробок — не поодинокий випадок. Так у соцмережах з’явилися скани якихось нібито “грамот” Епіфанія, де він роздає “індульгенції”. До речі, ця історія почалася паралельно з оприлюдненим у Росії фейком. На початку березня цього року російські пропагандистські медіа поширювали історію про знайдену в українських окопах “методичку”, де нібито “Киевский патриархат” обіцяв відпущення гріхів, індульгенцію за вбитих росіян.
І ось останні “досягнення” цієї сфери. Напередодні Великодня у соцмережах з’явилося звернення до вірян з підписом самого митрополита Онуфрія, де він закликає їх пройти хресною ходою від Києво-Печерської лаври до Банкової. Щоправда, у самій УПЦ МП заявили, що Онуфрій жодних звернень не підписував і хресної ходи ніхто не планував. Але маємо ще одну спробу розхитати й так складну ситуацію в країні.
“Есть пророчество Ионы Одесского, что когда закроют Киево-Печерскую лавру, в Киеве будет большой потоп”. Про це йдеться у одному з багатьох роликів на тіктоку про те, що виселення монастиря УПЦ МП з Києво-Печерської лаври призведе до страшних природних катаклізмів. На тлі новин про паводок на Дніпрі такі ролики набули серед вірян справжньої вірусності.
Можна переглянути повну палітру схожих відео, розраховану на всі вікові групи. Є для старших, є для молодших, де молодий чоловік запитує свою аудиторію: “Вы что, не понимаете, почему потоп? Не трогайте монахов, пусть молятся”. У деяких православних пабліках навіть почали перепощувати офіційні зведення метеорологів про паводок як підтвердження прогнозів про потоп.
Варто нагадати, що раніше був фейк про “почорнілі” хрести на Лаврі, після того, як в Успенському соборі провела службу ПЦУ. Вочевидь, джерела цієї інформації були з глибин УПЦ МП, але російські пропагандисти, звичайно, не могли пройти повз таку креативну ідею. Як наслідок, у тіктоку з’явилися ролики про хрести, які почорніли тому, що в Лаврі виступав український гурт “Хорея Козацька”, що закликав “вбити москаля та знищити Москву”. Ролики з відповідним відеоконтентом, щоправда, вже без російської озвучки, згодом можна було побачити й на сторінках у соцмережах деяких українських вірян. Коло замкнулося.
Православні “неофіти”
Останні події навколо УПЦ МП мобілізували до інформаційних лав її захисників багато одіозних персон.
Насамперед варто згадати улюбленого політтехнолога-коментатора заборонених тепер в Україні “телеканалів Медведчука” Руслана Бортника (детальніше про нього у нашій базі Псевдосоціологів та прихованих піарників). Схоже, тепер у нього відкрилося “друге” дихання — чи не щодня він видає по новому коментарю на тему міжконфесійних стосунків. Та і як тут не збадьоритися, коли тебе цитує офіційна сторінка УПЦ МП.
Іноді пан Руслан намагається видавати щось з претензією на креатив, типу “Заборона УПЦ вигідна Порошенку та Кремлю”, але зрештою збивається на старі методички:
Ось у цьому матеріалі Бортник згадує звичні для себе слова ще з Медведчуківської епохи, коли слово “раскол” у зв’язці з Україною чи суспільством були, вочевидь, необхідною вимогою для артикулювання всіма запрошеними на пропагандистські канали гостями.
Але Руслан Бортник такий не один. Його братом по “православію” став Максим Гольдарб — колишній ведучий на проросійському, з пулу Медведчука, пропагандистському каналі Ньюсван.
У різних православних пабліках розлетілося його відео з тіктоку, де він клеймить підступних “англосаксів”, які хочуть спровокувати релігійний конфлікт в України і, скориставшись внутрішніми "розборками", захопити країну. Тобто ми знову бачимо чітке відпрацювання методички кремлівських пропагандистів, у яких без згадування про підступних “англосаксів” не обходиться жоден спіч.
Ще один православний неофіт — Олександр Дубинський. Так, той самий, який відпрацьовував побажання Коломойського на каналі 1+1. Він допускає, що УПЦ МП може бути промосковською структурою, але водночас вважає, що все, що відбувається, — це “фарс”, щоб відвернути увагу людей від чогось істотнішого: економічних проблем, корупції.
Досить прихильно (перепостами) віряни зустріли і слова ексрадника керівника Офісу президента Олексія Арестовича, що “гнать на церковь как таковую нельзя”. “Различить сложно — где СБУ работает по госизмене, а где это чистые гонения”. Хоча в цих цитатах знавець російської Арестович, здається, дещо переплутав сенс різних слів: вульгаризму “гнать” та абсолютно літературного слова “гонения”.
Звісно, принаймні частина з цих новонавернених православних експертів робить це, щоб похайпувати на дражливій темі. Але, наприклад, коментарі улюбленця проросійських пропагандистських каналів Руслана Бортника з задоволенням розміщують у себе офіційні ресурси УПЦ МП.
Імперська мовна політика
Ще одна річ стає дуже помітною, коли читаєш дописи вірян УПЦ МП у соцмережах. Вони можуть бути й російською, й українською мовами, проте впадає у вічі те, що коли йдеться про цитування якихось святих чи трактування богословських тем, — одразу починає звучати лише російська мова.
Введення богослужіння церковнослов’янською вже давно стало “візитівкою” УПЦ МП і однією з основних ознак, які відрізняють її від інших церков в Україні. Не дивно, що перехід парафій УПЦ МП в інші конфесії часто супроводжують повідомлення в медіа, що ось у храмі вперше за всю його історію зазвучала українська мова.
“Грецька церква служить давньогрецькою мовою, і нею теж не говорять у повсякденному житті. Грузинська церква служить давньогрузинською. Англомовні народи служать староанглійською. А ми – слов'яни, тому служимо старослов'янською мовою, яка також не є розмовною», — зазначив митрополит Онуфрій.
У цій відповіді дуже чітко видно підміну понять: є грузини, є “англомовні” народи, а є якась єдина спільнота “слов’ян” зі спільною церковнослов’янською мовою. Хоча якщо йти за вибудуваним Онуфрієм логічним ланцюжком, то в храмах УПЦ МП тоді мали б служити не церковнослов’янською, а староукраїнською мовою, а філологи знають, що така існувала.
Звичайно, це не означає, що українська мова перебуває під забороною в УПЦ МП. Вона є рідною принаймні для частини священників, нею вони можуть спілкуватися зі своїми парафіянами у вільний від богослужінь час. Зрештою, українською під час офіційних заходів послуговуються деякі митрополити, зокрема й Онуфрій, але не всі.
Але коли питання торкається серйозних речей: богословської літератури чи загалом літератури, яку можна придбати на книжкових розкладках УПЦ МП, тут ми бачимо зовсім сумну картину. Бо тут беззастережно панує не українська й навіть не церковнослов’янська, а саме російська мова.
Так з понад 200 найменувань книжок в інтернет-магазині Києво-Печерської лаври лише 20 видань українською мовою, всі інші — російською.
Та і з цих 20 книжок українською добра половина — це книжечки з малюнками для найменших і церковні календарі. Вся серйозніша література, зокрема й видана в самій Києво-Печерській лаврі, — російською.
Іншими словами, якщо ви натрапили на якусь церковну книжкову ятку десь у Псково-Печерському монастирі чи в Києво-Печерській лаврі — великої відмінності не побачите: і там, і тут на вас чекатимуть книжки на “общепонятном язикє”. І це вписується в колонізаційну політику Росії: тубільною мовою можна говорити в побуті, але всі серйозні теми — це парафія мови російської. Згадайте це “разве можно учить физику на украинском!?”
Підсумовуючи
Окремі представники священництва намагаються якось здійснювати контрагітацію російській пропаганді, але самі потрапляють у полон поширюваних, зокрема й з Росії, фейків, коли шерять неправду про своїх співгромадян з інших церков.
Церковна верхівка уникає розмовляти про ситуацію зі священниками на окупованих територіях і вияви колаборації. І паралельно робить усе, щоб відокремити своїх парафіян від інших вірян країни, щоб зробити з них агресивну й замкнену секту, якій вкладають у голови месиджі російської пропаганди.
Українська православна церква МП сьогодні зробила все можливе й неможливе, щоб загнати себе в "глухий кут", виходом з якого буде або повторне "братське єднання" з "русским миром", або сходження даної церкви на повний маргінес. Хоча не виключно, ці процеси відбуватимуться одночасно, бо "русский мир" і є маргінесом.
Що ми читали
Офіційні сторінки Української православної церкви, її монастирів, зокрема Києво-Печерського монастиря, близьких УПЦ МП медіа, таких як “Перший Козацький”, СПЖ “Союз православних журналістів”, “Расколам нет”, а також православні пабліки у фейсбуку, ютубі й тіктоку.
