"Не йдеться про переписування закону. Він базовий і в редакції 1991 року зберігається, тобто там є багато статей, які не піддаються сумніву. Держава бере на себе зобов’язання гарантувати всім українцям, громадянам і навіть негромадянам України право вільно сповідувати ту систему цінностей, яку для себе людина визначає як найправильнішу та найпослідовнішу. Вже неодноразово були внесені деякі зміни до закону про свободу совісті й релігійні організації і нині ми маємо вже третю чи четверту хвилю змін. Тому нічого страшного не відбувається. Крім того, нинішні зміни буквально поміщаються на одній сторінці, якщо вчитатися в те, що пропонується. Крику і ґвалту більше, ніж самих змін", – зазначила Людмила Филипович.
Релігієзнавиця додада, що в пропонованих змінах до закону немає нічого нового, адже всі вони йдуть як доповнення і роз’яснення, розтлумачення: "Ці доповнення пов’язані із тим, що ми з вами вступили в новий контекст, який називається "російсько-українська війна". Можливо й не було би потреби в мирний час вносити такі зміни. Хоча я думаю, що деякі зміни можна було би втілити й раніше, якби ми думали трішки наперед і прогнозували ситуацію, думали про превентивність нашого законодавства, а не лише про фіксацію того, що вже відбулося. Це фактично пасивна реакція, яка триває вже з 2014 року. Експерти давно казали, що треба поглянути на релігійне життя, стан релігійної свободи і права людини у сфері віросповідання з позиції національної безпеки".
Релігія і церква для нацбезпеки неважливі? Реальність показала, що це не так
"Якщо взяти закон про національну безпеку, то в останньому навіть не згадується слова "релігія", "церква", "релігійна організація". Чомусь законодавці вирішили, що для безпеки питання релігії та церкви взагалі не є важливими. А наша реальність показує, що вони є надважливими. І змінами, які пропонуються, законом, який був 19 жовтня ухвалений в першому читанні, саме пропонується доповнити зміст Основного закону деякими новаціями, наративами, які абсолютно "лягають" у реальність нашого нинішнього буття. Думаю, що нічого поганого, що, наприклад, стаття 5-та буде доповнена словами, що "не допускається" не "церква", а "не допускається" "діяльність релігійних організацій". Тут ані слова немає про Українську православну церкву, а після коми пояснюється, які саме релігійні організації та їхня діяльність не допускаються: "які афілійовані, мають спільні основи, історію із центрами впливу релігійної організації, керівний центр якої знаходиться за межами України в державі, яка здійснює збройну агресію проти України", – зазначила Филипович.
На її думку, це дуже й дуже абстрактно і під цю норму закону може попасти будь-яка релігійна організація, центр якої знаходиться в державі, яка раптом собі надумає піти війною проти України: "Уявімо неможливе: держава Ватикан надумала (винятково гіпотетично – ред.) напасти на Україну. Тут же моментально щодо Української греко-католицької церкви, яка є афілійованою (є самостійною, але має зв’язки з Апостольською столицею), вжили б такі заходи. Або, наприклад, Німецька лютеранська церква: якщо Німеччина раптом (винятково гіпотетично – ред.) надумає піти війною проти України, то у нашої держави може виникнути питання стосовно можливості чи неможливості існування цієї організації, якщо її діяльність буде спрямована проти України і працюватиме на країну-агресора".
Йдеться про антидержавну діяльність релігійної організації, а не саму організацію. І за рішенням суду
Пресслужба Апарату Верховної Ради повідомляє, що "документ запроваджує процедуру, яка містить у собі ще й судовий розгляд питання", зазначає ведучий Українського Радіо. У відповідь Людмила Филипович зауважила: "І раніше заборонити діяльність якоїсь релігійної організації в Україні можна було лише в двох випадках.
Перший – коли сама релігійна організація оголошує про свій саморозпуск – через з’їзд, собор або вирішили, що вона вже виконала свою місію. Так у 2017 році об’єдналися три гілки православ’я: було ухвалено рішення про розпуск і Автокефальної церкви, і Київського патріархату, коли вони перестали існувати на нашій території.
Другий – важливіший момент: коли діяльність припиняється в судовому порядку. Тобто ніхто не зможе прийти й навішати замки або повиганяти вірян, позабирати церковне майно, "погрузити" всіх у "теплушки" і відправити на Сахалін. Цього робити ніхто не буде, тому що Україна є абсолютно послідовним утверджувачем ідей свободи совісті, віросповідання і гарантує кожному громадянину і негромадянину України право сповідувати те, що вони хочуть.
Тобто, якщо буде ухвалено дійсно судом рішення про діяльність, підкреслюю, про діяльність антидержавну, а не саму організацію. До речі, в Україні є багато організацій незареєстрованих. Соціологи релігії не можуть навіть позначити, віднайти, зафіксувати, що в нас робиться в релігійному світі, тому що він значно багатше від того, що зафіксовано в статистиці або органами влади. Організації, які функціонують, мають повідомити про своє існування, але загалом наше законодавство дозволяє існувати й поза реєстрацією. Також мова йде у даному разі лише про діяльність антидержавну, те, що не вкладається в умовах війни або й мирного часу. Якщо, наприклад, буде якась релігійна організація, яка пропагуватиме людожерство? Ясно, що українська держава цього не дозволить", – резюмувала Людмила Филипович.
