Тема виконання Великого доручення або місіонерства сьогодні в церквах не досить популярна, але не можна сказати, що про це з кафедри не йдеться зовсім.

Євангеліє сьогодні - зручне, а не трансформуюче, Благовістя - лайт-версія - не виходячи з дому, а не переїзд до незнайомої країни, іноді небезпечної, щоб жити з далекими від рідної культури людьми заради спасіння їхніх душ.

Хоча є приклади людей в сучасному місіонерстві, які залишити свій комфорт заради рятівної проповіді.

Правдивий, хоча і болючий меседж про неминучість страждань у тих, хто проповідує Євангеліє, недостатньо розкритий, але одночасно з цим в мусульманських країнах і сьогодні гинуть від рук релігійних фанатиків місіонери і служителі за вчення Христа.

Нова книга Джона Пайпера “Зерно, що приносить рясний плід” (2024 рік видання) з одного боку повертає до тверезого погляду: слова Ісуса Христа про те, що зерно, впавши в землю, має вмерти, аби принести багатий урожай (Ів.12:24), не є метафорою, а “Божою стратегією поширення Євангелія серед усіх народів”.

А з іншого боку являє собою благання автора до сучасних християн переглянути свою роль у виконанні Великого доручення Христа.

Для обох, так званих, напрямків автор використав потужну біографію першого американського місіонера 19 століття, який служив в Бірмі, Адонірама Джадсона (1788-1850).

“Зі Святого Письма та історії місій я все більше і більше переконуюся, що Божий задум щодо євангелізації світу та здійснення Його цілей містить у собі страждання Його служителів і місіонерів. Бог задумав, щоб ці страждання були одним з важливих засобів у радісному, тріумфальному поширенні Євангелія серед усіх народів світу. Я благаю вас стати частиною того, за що померли Джадсон і Христос”, - говорить автор в своїй книзі.

Бірма, сучасна М'янма, де служив головний герой книги Пайпера, в 19 столітті була абсолютно недосяжною для Євангелія країною на південному сході Азії: анархічний деспотизм, запекла війна із Сіамом, ворожі набіги, повстання та відсутність релігійної терпимості. Місіонери-попередники Джадсона померли або були змушені виїхати.

Відомий місіонер-сучасник Адонірама Вільям Кері, який служив в Індії, радив своєму колезі не їхати до тієї країни.

Натомість Джадсон прибув до Бірми в 1813 році зі своєю 23-річною дружиною через два тижні після весілля…

Відтоді від пропрацював там 38 років, всього один раз навідавшись додому, в Англію.

Передчасні смерті двох дружин, батька і брата, сімох його дітей з 13, а також смерті одного за одним його соратників від тропічних хвороб. Важка депресія, несправедливе обвинувачення і ув'язнення на чотири роки з катуванням.

Це перелік страждань, що випали на долю Адонірама Джадсона, який одного разу прийняв рішення благовістити: “Якби я не був упевнений, що кожне додаткове випробування призначене безмежною любов’ю і милосердям, то не зміг би пережити всього накопичення моїх страждань”.

Сьогодні, коли минуло майже 200 років відтоді, як Джадсон завершив свій шлях місіонера, Баптистська конвенція М’янми налічує 3700 громад з 618 тис. членами і майже двома мільйонами прихожан, також є готовий переклад біблії бірманською – це той самий плід, який, вмерши, принесло зерно - Адонірам Джадсон, заплативши велику ціну за духовне пробудження тодішньої Бірми.

Джон Пайпер в своїй книзі підняв тему страждання за проповідь Євангелія, яке обов'язково спіткає кожного, хто добровільно залишить “комфортне” християнство заради Великого доручення.

Автор вважає страждання - однією із стратегій Христа для успіху Його місії.

“Ось Я посилаю вас, як овець поміж вовків. Тому будьте мудрі, як змії, і невинні, як голуби” (Матвія 10:16).

Ісус знав, що такою буде доля Його місіонерів, які підуть проти темряви, просуваючи місію та засновуючи церкви.

“Страждання, чи утиски, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч” (Римлян 8:35) – цього ж очікував і апостол Павло, тому що це обіцяв Ісус.

“Наші страждання не спокутують нічиїх гріхів, але вони є глибшим способом здійснення місії, ніж ми часто усвідомлюємо”, - зауважує автор.

Прямі запитання Джона Пайпера до читачів: “Хто з вас піде на страждання і смерть, щоб розповісти про Божі благодать і спасіння? Чи впевнені ви, що Бог хоче, щоб ви продовжували жити на своїй, порівняно насиченій церквами, землі?

Можливо, Він закликає вас доповнити недостатність Христових страждань, впасти як пшеничне зерно в якусь далеку землю та померти? Зненавидіти своє життя в цьому світі й таким чином зберегти його назавжди і принести рясний плід?” Вражають заколисаний Євангелієм процвітання мозок, але чесного змусять повернутися до суті слів Христа про Його доручення та можуть лягти в основу молитви про місіонерське служіння і подальше його виконання.

Автор використав біографію лише одного місіонера минулого, приклад якого, на його думку, найвдаліше ілюструє тему “зерна, яке впало в землю, і померши, принесло плід”. Але це, скоріш, суб'єктивний погляд, специфічний авторський підхід, а, можливо, для нього самого - улюблений приклад місіонера.

Натомість вибагливий читач і думаюча людина завжди ознайомиться з декількома джерелами, прикладами, в нашому випадку, біографій служителів на місіонерському полі, щоб прийняти дійсно виважене і довгострокове рішення: чи варто воно того, щоб йти на страждання за Євангеліє?

Для прийняття такого радикального рішення, звичайно, біографій, скільки їх би не було прочитано, недостатньо. Ключовим залишаються власні переживання людини, яка будує стосунки з Богом як Особистістю та поступово відкриває своє серце для добровільного слідування за Ним, навіть ціною страждань та власного життя.

Очевидно, ця книга може наштовхнути на пошуки більшого усвідомлення власної місії, щоб врешті-решт відповісти собі на питання: для чого я на цій землі, заради чого я готовий віддати своє життя?

Для місії "Христос є відповідь" (CITA).