Іллінська церква Чернігова – унікальна пам’ятка домонгольської доби давньої Русі
… Коли преподобний Антоній з Любеча (що неподалік Чернігова), засновник чернецтва на Русі, 1069 року прибув із Києва до Чернігова, то вподобав собі Болдину гору і там оселився («возлюби Болдиню гору, ископав пещеру, ту ся всели»). Того ж року чернігівський князь Святослав Ярославович спорудив над печерою Антонія дерев’яний храм на честь святого пророка Іллі. Так виник Іллінський монастир. Через три роки потому Антоній повернувся до Києва, а монастир продовжував жити і розвиватися. І десь у середині XII століття чернігівські зодчі звели замість дерев’яної невеличку муровану тридільну однобанну церкву, що збереглася донині.
Під час монголо-татарського погрому Чернігова 1239 року нападники зруйнували наземні монастирські споруди і повбивали ченців, що сховалися в печерах. Монастир занепав аж до середини XVII століття. 1649 року монастир відновлено коштом чернігівського полковника Степана Пободайла, героя Хмельниччини. Убитий у бою під Старим Биховом 1654 року полковник похований у відновленій ним Іллінській церкві.
Уже тоді монастир був визначним центром церковного малярства. Провідним митцем тут вважався виходець з Волині Григорій Лубенський, у чернецтві Геннадій. 1654 року він написав один із найвидатніших творів українського іконопису XVII століття – ікону Божої Матері для Іллінського монастиря, яка згодом прославилася чудом 1662 року. Чудотворна ікона в епоху Руїни викликала великий наплив прочан, тому архиєпископ Чернігівський Лазар (Баранович) вирішив значно розширити монастир, перенісши його на вершину сусідньої гори. За проектом архітектора з Вільна Й.-Б.Зауера було споруджено монументальний тринавовий семиверхий Троїцький собор. У його головній бані до 1805 року був напис: «В рок 1679 апріля в послідний день Храм сей свят зачатий, 17 літ здася. Совершися року 1695 коштом ясневельможного его милости пана Іоанна Мазепи гетмана войска запорожского». У 1677-79 роках поряд було збудовано Введенську церкву з трапезною та корпуси келій. Тоді ж було оформлено і впорядковано печерний комплекс уже Троїцько-Іллінського монастиря, який складався, крім названих наземних храмів, з кількох ярусів підземних галерей, каплиці, келій та трьох підземних тридільних церков: преподобного Антонія, преподобного Феодосія та святого Миколи, князя чернігівського (Миколи Святоші). Тут же облаштовано відкритий склеп з кістками ченців, убитих татарами 1239 року.
Отож на сьогодні на західній частині Болдиної гори в Чернігові, над заплавою лівої притоки Дніпра – Десни, в оточенні давньоруських курганів підноситься величний ансамбль Троїцько-Іллінського монастиря, а біля підніжжя гори розміщується маленька Іллінська церква, яка є найдавнішою пам’яткою цього монастирського ансамблю. Спершу вона виконувала функції хрестильні і була тридільною, однобанною, мініатюрних розмірів, складалася з прямокутних бабинця, нефу та напівкруглої апсиди. З заходу до бабинця прилягав невеликий притвор.
Сучасний вигляд Іллінської церкви – результат перебудов ХVІІ – ХVІІІ століть. Під час монголо-татарської навали (1239 р.) церква зазнала руйнувань. У кінці ХVІ століття її стіни були увінчані карнизом. Над апсидою і бабинцем спорудили невеликі бані, і церква перетворилася на трибанну. З півдня до апсиди прибудували ризницю. Суттєвих перебудов пам’ятка зазнала і в середині ХVІІ століття: замість розібраного притвору зведено великий гранчастий об’єм, що значно збільшив площу храму. Збудовано багатоярусний верх над центральною банею. Розібрано баню над старим бабинцем і зведено нову над прибудовою. І в результаті цих перебудов пам’ятка набула рис стилю українського бароко. Зовні і всередині храм потиньковано і побілено.
В інтер’єрі церкви домінує висотний принцип розкриття внутрішнього простору. Головною особливістю архітектури інтер’єру є використання елементів візантійської хрестово-купольної системи з безстовпною композицією храму, що характерна для дерев’яного зодчества. На жаль, стародавній декор інтер’єру втрачено. Не збереглася а ні фреска, а ні підлога з полив’яних керамічних плиток. Зберігся лише іконостас 1774 року в стилі рококо, в якому інтерпретовано коринфський ордер.
Реставрована Іллінська церква за проектом архітектора М.М. Говденка в 70-ті роки ХХ століття. На північний захід від пам’ятки в 1908 – 1910 роках спорудили триярусну дзвіницю типу “восьмерик на четверику”. Нижній двоярусний четверик мурований, верхній восьмерик – дерев’яний. Вінчає дзвіницю двоярусна баня барокових абрисів. З 1967 року дотепер Іллінська церква входить до складу Національного архітектурно-історичного заповідника “Чернігів стародавній” і є його музеєм.
Тяжкою і трагічною є доля печерного комплексу Троїцько-Іллінського монастиря, який і досі повністю не досліджений. Не оминали його протягом століть не лише війни, а й комуністичні новобудови. Зокрема, коли в 1984-85 роках при будівництві помпезного монумента на честь радянської перемоги в Другій світовій війні на Болдиній горі в ґрунт забивали залізобетонні палі, внаслідок чого у склепіннях печерних ходів і церков з’явилися небезпечні тріщини. Ситуацію погіршив і намив піску в заплаві Десни (район Лісковиці), і створення неподалік штучного озера, і будівництво котеджів майже біля підніжжя Іллінської церкви та печерного комплексу. На думку фахівців, нерозумна зміна інженерно-геологічної ситуації, зрештою, може призвести й до катастрофи.
Порятунку потребує і трьохсотлітній дуб, який своїм корінням тримає купол найвищої в Європі підземної церкви святого Феодосія. Зрубати дерево не можна: Чернігівські печери святого Антонія без нього можуть обвалитися. А це чотири муровані підземні храми. Підземна церква Феодосія – пам’ятка не тільки архітектури, а й акустичного мистецтва. Вона найвища з усіх підземних церков Європи – майже 9 метрів. Це класичний храм українського бароко, опущений під землю невідомим архітектором. Посадили над нею дуб навмисне чи він там ріс на початок будівництва – не відомо. Але за триста років церква і дуб міцно зрослися. Коли ж дерево почало старіти й трухлявіти – тріснув стовбур, вітер звалив половину гілок. Однак зрубати дуб не можна – тисячі дрібних корінців одразу приведуть до печер воду, і печери почнуть замокати. Суглинки, в яких вони викопані, дуже погано витримують вологу. Ці ґрунти перетворюються на справжній кисіль, і склепіння печер можуть обвалитися.
Крім коріння печери та дуби пов’язує давня легенда. На одному з них «працював» прототип Солов’я-розбійника – злодій Малей. Правда, вгамував його не чернігівський богатир Ілля Муромець. За переказами, страшного розбійника з чернігівської околиці, котрого ніхто не міг здолати, приборкав святий Антоній. Батько руського чернецтва, який прийшов у ці ліси, навернув розбійника до християнства: той прийняв постриг і став ченцем.
Колись на Болдиних горах росло більше сотні дубів. Зараз не нарахуєш і десятка. Маленькі саджанці нищать свійські кози, а старі дерева – час та місцеві вандали. Щоб підземна церква не обвалилася, дуб над нею стягнуть металевим паском, а дупла заллють бетоном, однак такого «лікування» не стане надовго. Тож керівництво музею переймається питанням, як продовжити життя дереву та сподівається на пораду вчених.
