Коли зло безсиле: свідки правди батько і син Глаголєви

20 лютого, 10:05
Події та люди
Отець Олексій Глаголєв - фото 1
Отець Олексій Глаголєв
Джерело фото: Історична правда
Як часто чесні мовчать, а добрі нічого не роблять. Кмітливі ховають свій розум, а сильні стримуються перед брутальною земною міццю, яка залякує розправою і дійсно може розчавити. Чесних, добрих, розумних і сильних серед нас є дуже багато. І коли той, хто не може мовчати і ховатися, здіймається сяючою сигнальною ракетою ввись, освітлюючи простір довкола – легше і сміливіше стає всім. Таким є вплив свідчення правди на спільноту людей. І ніяка брутальна земна міць нічого з цим вдіяти не може.

Такими свідками правди серед нашого народу стали священники, батько і син Глаголєви. У час, коли Київ, і всю Україну зачищали від самобутності, від віри і від свідків, вони стали живими зорями надії і для сучасників, і для нас.

Сім'я о. Олександра Глаголєва - фото 67300

«Дух стосунків Київської школи…»

Із 2002 року пам’ятна дошка на корпусі Києво-Могилянської Академії по вулиці Волоській 8/5 свідчить, що тут жив протоєрей Олександр Глаголєв та народився його син Олексій – майбутній Праведник народів світу. «Дошка нагадуватиме нашим студентам і нашим гостям, — зазначала викладачка Києво-Могилянської академії Тетяна Балабушевич з родини Глаголєвих, — що на цій землі, на цих дніпровських схилах народилася людина, що, ризикуючи своїм життям, ризикуючи життям своїх дітей і онуків, захищала людей іншої віри, іншого етносу і, в такий спосіб, зберігала ще одну грань населення України».

Пам'ятна дошка на Києво-Могилянській академії - фото 67302
Пам'ятна дошка на Києво-Могилянській академії
Джерело фото: Історична правда

Настоятель київської церкви Миколи Доброго, протоєрей, магістр богослов’я, професор, керівник кафедри біблійної археології та давньоєврейської мови Київської духовної академії Олександр Глаголєв володів 18 мовами. Уродженець Тульської губернії, приїхав на навчання до Київської духовної академії і став тут зовсім «київським». 31 грудня 1902 року, у день поминання засновників предтечі КДА – Києво-Могилянської Академії, її викладачів та спудеїв, що, за звичаєм, відбувався в день пам’яті митрополита Петра Могили, він виголосив промову, що стала орієнтиром для київського православ’я у час назріваючих бурхливих змін. «Який дух стосунків вирізняв і повинен завжди вирізняти діло і діячів нашої школи, аби всезнищуючий час не зруйнував цього діла?..»…

о. Олександр Глаголєв «Ветхозаветное Библейское учение об Ангелах (Опыт библейско-богословского исследования», Київ (1900) - фото 67301
о. Олександр Глаголєв «Ветхозаветное Библейское учение об Ангелах (Опыт библейско-богословского исследования», Київ (1900)
Джерело фото: wikimedia.org

Восени 1905 року в КДА розпочалися страйки студентів. Молодь вимагала послаблення тотального контролю держави і надання автономії навчальному закладу. До речі, за рік заклад виборов право самому обирати свого ректора і в 1907-му очільником академії обрали Олександра Глаголєва. Але Синод не затвердив цей вибір блискучого викладацького колективу. Утім, повернімося до неспокійної осені 1905-го, коли піднімалися селянські повстання, а робітники виходили на страйки. Тоді, щоб відвернути увагу протестувальників від нагальних проблем, імперська влада задіяла давній прийом: звинуватити в усіх бідах євреїв і «дати добро» на жахливі погроми. І коли роз’ятрена чорносотенцями юрба посунула київським Подолом до єврейських осель і крамничок, священики Олександр Глаголєв і Михаїл Єдлинський вийшли їй назустріч. І юрба, за свідченнями очевидців, розійшлася…

Кров без «ритуалу»

А за кілька років у «неблагонадійному» Києві розгорнулася нова чорносотенна ініціатива – «справа Бейліса». Дослідник історії спецслужб Олександр Скрипник нагадує, що у лютому 1911-го російська Державна дума розпочала обговорення законопроектів про скасування меж «єврейської осідлості», тобто, про надання людям єврейського етнічного походження рівних прав з усіма іншими громадянами. Але як тоді бути з гаслом «розділяй і владарюй»? Отже, руками чорносотенців імперська влада почала готувати як фіктивні «акції протесту», так і провокативні «злочини» нібито з єврейського боку. Так, коли в 1913 році у Києві за нез’ясованих обставин на території цегельного заводу знайшли мертве тіло підлітка Андрійка Ющинського, провину за злочин поклали на скромного прикажчика цієї цегельні — Менделя Бейліса. А вбивство оголосили «ритуальним». Мовляв, кров дитини потрібна була для додавання в мацу. Утім кияни не поспішали вірити в цю інсинуацію. Відомо, що серед тутешніх прокурорів жоден не захотів стати державним обвинувачем, отже прокурора привезли «з самого» Петербурга. Імперські часописи яскраво описували цей «злочин», подаючи його також у контексті міфічної «світової єврейської змови». І в цей же час інтелектуали, серед яких – Михайло Грушевський, Володимир Вернадський і Сергій Єфремов підписують протестного листа "До російського суспільства (з приводу кривавого наклепу на євреїв)". Текст цього листа склав письменник Володимир Короленко. Українська соціал-демократична група з вищих шкіл Києва поширила заяву, де говорилося: "Справа Бейліса не є справою єврейського народу. Це справа, яка мучить всі недержавні народи, волею історії вкинуті в тюрму народів".

Один з днів судового засідання очима журналіста-хронікера - фото 67303
Один з днів судового засідання очима журналіста-хронікера
Джерело фото: Історична правда

Олександра Глаголєва в ході попереднього слідства у «справі Бейліса» запросили, як знавця Старого Заповіту та юдаїзму. Очікувалося, що він скаже «те, що потрібно». Але він у своїй експертизі довів, що закон Мойсея забороняє пролиття людської крові і, тим паче, вживання її в їжу. Цей висновок київського священика став основою виправдального рішення щодо Менделя Бейліса.

Ніхто не мав здогадатися…

З 1909 по 1930-й отець Олександр був настоятелем у церкві Миколи Доброго на Покровській вулиці київського Подолу. Цей храм більшовики закрили у 1934-му і невдовзі зруйнували. До нас дійшла лише дзвіниця – там тепер храм Української Греко-Католицької Церкви та книгарня видавництва «Свічадо». З 1930 по 1937-й отець служив у церкві Миколи Набережного.

Ліворуч: церква Миколи Доброго на Подолі. Праворуч: настоятель о. Олександр Глаголєв - фото 67304
Ліворуч: церква Миколи Доброго на Подолі. Праворуч: настоятель о. Олександр Глаголєв
Джерело фото: Центр св. Климента

Коли на початку 1920-х закрили Духовну Академію, її професори облаштували у своїх помешканнях навчальні аудиторії для своїх студентів. Так закінчив духовний заклад син Олександра Глаголєва – Олексій. Утім у 1930-му викладачів виселили з «професорського» будинку, тож знавець 18 мов з дружиною поселився на сходовому майданчику під дзвіницею Варваринської церкви.

Вперше його арештували в 1930-му. Вдруге – у жовтні 1937-го. Священик Кіндрат Кравченко, який у 1937-му був у Лук’янівській в’язниці разом з Олександром Глаголєвим, розповідав, що деякі слідчі, аби «розговорити» в’язнів, змушували їх уночі годинами стояти в незручному положенні з закинутою головою. Отця Олександра допитували так вісімнадцять разів. Через місяць 65-річний священик помер під час допиту. У рішенні прокуратури про реабілітацію вказувалося, що смерть настала «від надмірного використання заходів фізичного впливу»…

«Тільки тоді страждання християнина будуть подібними до страждань Христа і спасительними для страждальця, — писав свого часу протоєрей Олександр, — коли він серед страждань збереже і правдиву віру, і непохитну любов до Отця Небесного, Котрий напучує через лиха, а також братську любов до ближніх, враховуючи і ворогів своїх».

Отця Олександра допитував той же енкаведист, що й митрополита Василя Липківського і отця Марка Грушевського. Це був оперуповноважений, лейтенант Гольдфарб. Майже ніхто з його «підопічних» не вижив. «Ті самі руки нищили всіх – і тихонівців, і автокефалістів, й обновленців. Перед большевиками всі вони були рівні», — пише історик, дослідник червоного тоталітаризму Сергій Білокінь.

Загиблих політв’язнів закопували вночі під доріжками Лук’янівського цвинтаря, добре маскуючи ями: на ранок ніхто не мав здогадатися, що тут відбувалося…

Чорнороб з духовною освітою

Онука отця Олександра, Марія згадувала, як її батько, — отець Олексій Глаголєв, пояснював, хто такі «великомученики». Вони, мовляв, серед інших християнських мучеників вирізняються тим, що їх не тільки багато мучили, але, помираючи у колізеях, на площах, вони впливали своїм прикладом на інших. «У наших мучеників не було свідків, — наголошував батько про часи «побудови комунізму». – Вони були віч-на-віч зі своїми мучителями. Тому про них потрібно говорити не заради них, а заради живих, спонукаючи їх на добро».

Олексій Олександрович Глаголєв (1901 – 1972) закінчив Богословську академію (так з 1923-го називалася КДА), володів кількома сучасними європейськими та давньогрецькою мовою. Та в радянській державі до 1936 року, через своє походження, не мав права голосу, тому міг працювати тільки чорноробом. Опанував професію бетонника, вантажника, сторожа.

Коли 28-річного Олексія з дружиною Тетяною, в дівоцтві Булашевич, і двома малятами виселили з прицерковного будиночка, вони поселилися в підвалі, а потім у вічно холодній двокімнатній квартирі на Дьогтярній, яку надавали для таємних богослужінь. Там же Олексій переховував хреста, скинутого в 1936-му з бані церкви Миколи Доброго. Цього хреста він ніс на собі вулицями, не зважаючи на погрози і кпини.

Уперше сина протоєрея Олександра арештували у 1932-му – за «проведення контрреволюційної роботи, спрямованої на підрив радянської влади», але «доказів» не назбирали, отож відпустили. За кілька років, внаслідок поновлення в правах, він поступив на фізико-математичний факультет Київського педагогічного інституту, який закінчив блискуче. Його залишали на кафедрі фізики для роботи з вирощуванням штучних кристалів. Утім він приймає рішення стати священиком. Ця мрія здійснилася аж у 1941-му, в роки нацистської окупації. Його висвятили в Кременці, і він став настоятелем київської Покровської церкви. Відбудовував з однодумцями і Покровську, і Варваринську, і церкву Івана-Воїна. Жив із родиною в напівпідвалі цієї церкви. У тому ж підвалі і у Варваринській церкві переховував врятованих ним у час Голокосту євреїв.

Єрейська грамота о. Олексія Глаголєва - фото 67305
Єрейська грамота о. Олексія Глаголєва
Джерело фото: Центр св. Климента

Родина праведників

Першими врятованими стали Ізабелла Міркіна та її 10-річна дитина. Коли київських євреїв змушували йти до Бабиного Яру, паніматка Тетяна віддала їй свій паспорт і власне свідоцтво про хрещення. Паспорт був обгорілий після пожежі, печатка нечітка… Врятованих священича родина відправила до знайомих селян під Києвом. Надалі отець Олексій видавав євреям, яким загрожувала смертельна небезпека, свідоцтва про хрещення.

Душпастир в умовах Трагедії - фото 67308
Душпастир в умовах Трагедії
Джерело фото: Колаж зі сайту "Фома"

«Вигнання, важкі роботи, навіть концтабір, — згадував отець Олексій по війні, — все це не здавалося таким страшним, як насильницька смерть, оскільки… доки людина дихає, у ній жевріє надія на звільнення від цієї неволі, на спасіння і свого життя, і життя своїх дітей та близьких. Але йти на розстріл самим, та й ще своїми руками нести або вести туди своїх власних дітей і бачити перед смертю, як їх відірвуть від матері і будуть вбивати на твоїх очах, – ця думка була настільки жахливою, що кожен гнав її пошвидше геть…».

Тим, кого мали відправляти на примусові роботи до Німеччини, священик видавав посвідки, що вони є паламарями або сторожами Покровської церкви. А в квітні 1942 року він став чи не єдиним київським священиком, хто відмовився служити молебень на честь дня народження Гітлера.

Восени 1943-го нацистські окупанти сильно побили отця Олексія, прийнявши його за єврея. Черниці заступилися, врятувавши йому життя. Утім рани від побоїв давалися взнаки надалі, отцю довелося пережити багато операцій, щоб підтримувати життєдіяльність. Тим паче, що пізніше радянська влада не давала спокійно служити, і багато чого доводилося робити таємно, під загрозою викриття. Поза тим, у споминах сучасників отець Олексій постає людиною завжди привітною і щасливою, доброзичливою до всіх і дуже світлою.

Почесна грамота Глаголєвим - праведникам світу - фото 67307
Почесна грамота Глаголєвим - праведникам світу
Джерело фото: Центр св. Климента

Отець відійшов у вічність у січні 1972-го, похований на Байковому кладовищі. А в 1991-му Інститут пам’яті жертв і героїв Голокосту Яд Вашем у Єрусалимі вручив родині Глаголєвих диплом Праведників народів світу. Праведниками проголошено отця Олексія, паніматку Тетяну, їхніх дітей Магдалину та Миколу Глаголєвих.

Сім'я о. Олексія: о. Олексій Глаголєв, його син Микола Глаголєв, дружина Тетяна Глаголєва з молодшою дочкою Марією, старша дочка Магдалина.  Березень 1944 р.  - фото 67306
Сім'я о. Олексія: о. Олексій Глаголєв, його син Микола Глаголєв, дружина Тетяна Глаголєва з молодшою дочкою Марією, старша дочка Магдалина. Березень 1944 р.
Джерело фото: Центр св. Климента