«Квіт райський»: рослинна символіка спасіння у християнській культурі
Частина перша. Символіка цвітіння як образ прийдешнього раю в апокрифічному фольклорі
У XIX – на початку XX ст. у різних куточках України П. Чубинським, Я.Головацьким, Хр. Ящуржинським, О.Пчілкою та іншими дослідниками були записані колядки з дивовижним мотивом про три гроби у церкві. Сюжет розгортається у міфічному храмі, що стоїть на горі. У ньому лежать три гроби, в яких – Ісус Христос, святий Миколай та Богородиця. Проте існують й інші варіанти, однак завжди незмінно є присутнім образ Божої Матері. За колядковою оповіддю, саме над Дівою Марією чудесно процвіла рожа, з якої попід небеса вилетів птах. В одній із пісень пояснюється:
«Не єсть ти птах, а єсть ти Син Божий,
Єсть ти Син Божий – Исус Христос» [20, с.353].
У другій колядці підкреслюється сотеріологічний аспект:
«Не є то пташокъ, лемъ сам милый Господь,
Што грѣхи гладить, до неба провадить» [3, с.7].
Щоправда побутували й оригінальні варіанти пісень космогонічного типу:
«Не є то пташок, то Божая сила,
Що по всьому світі
Людей розмножила» [20, с.447].
Як бачимо, у сюжеті проступають три мотиви: про три гроби, процвітання рожі та народження із квітки Спасителя у вигляді птаха. Залишимо поза розглядом перший мотив, оскільки він вартує окремого аналізу. Мотив про народження Сина Божого з розквітлої рожі резонує з образом «Діви із квітів» в українських апокрифічних легендах. В одній із них розповідається, що Бог створив для Адама першу жінку із рожі. Однак, «жінка зі цвіту» не припала тому до вподоби. Тоді Бог із адамового ребра створив Єву, а «жінку зі цвіту» відіслав на небо, аби вона стала матір’ю для його сина.
У другій легенді янгол обіцяє розгубленим вигнанцям з Едему, що колись Син Божий, народжений від «жінки зі цвіту», пустить їх назад до раю [19, с.145-147]. Змальована в образі «Діви із квітів» Богородиця, за народними уявленнями, має виняткову, відмінну від звичайних людей, «райську» природу. Очевидно, в апокрифічній історії представлено фольклорне бачення загального положення християнської доктрини про найвищий рівень святості Діви Марії з-поміж усіх Божих створінь та Її передвизначення – стати джерелом спасіння.
Необхідно додати, що в українських колядках народження Спасителя, як правило, супроводжується чудесним цвітінням садів, коли кожне дерево може буяти навіть квітами різних видів. Це викликає асоціацію з райським деревом, опис якого можна віднайти у старовинному апокрифі: «Древо те златовидне у полум'яній красі; воно покриває гілками весь рай, має ж листя від усіх дерев і плоди теж; сходять від нього солодкі пахощі, а від кореня його течуть молоком і медом дванадцять джерел» [1, с.214].
Крім того, за спостереженнями Олени Пчілки, у колядках, що розповідають про Діву Марію та народженого Христа, поширеними є мотиви «рожевого саду», «квітки з рожі» та просто «рожі». Дослідниця припускала, що слово «рожа» могло закріпитися у піснях через співзвучність з народним іменуванням Різдва – «Рожество» [14, с.149]. Зазначимо, у різних куточках України також зустрічається колядковий мотив дарування Богородицею квітки рожі немовляті Ісусу. У ролі дарувальників інколи виступають волхви, які замість живої троянди підносять Сину Божому золоту квітку. Згідно текстам пісень, образ подарованої квітки уособлює свято Різдва Христового, хоча сам епізод нагадує відому євангельську сцену поклоніння мудреців (Мт.2:1-11).
Віднаходимо у старовинній колядці й іменування Богородицею Сина «квітом райським». Така словесна формула виникла, певно, під літургійним впливом. У сучасній народній пісні вона існує у розширеній формі:
«Марія Діва днесь породила
Цвіт пахучий, цвіт розкішний,
Що його так світ весь грішний
Віддавна бажав» [9, с.160].
Належне пояснення наведених прикладів символіки квітування в українському апокрифічному фольклорі потребує відповідей на такі питання: який сенс має мотив чудесного цвітіння у християнських темах фольклору; чому у різдвяних колядках є поширеним символ троянди; що означає подарована немовляті Христу рожа; як виник та що символізує колядковий мотив про народження з рожі Спасителя-птаха?
У пошуках відповідей врахуємо, що український фольклор, особливо у барокову добу, зазнав впливу літургійної практики, іконопису, богословсько-проповідницької традиції та апокрифічної літератури. Для останніх було характерне активне використання західних джерел. Тому, підживлюючись від церковної традиції, народнопоетична творчість опосередковано була долучена до західноєвропейської культури та могла мати спільні образи і символи з католицьким світом.
Спочатку нагадаємо, у старозавітній традиції, що стала основою для образної системи християнської культури, існує два виміри рослинної символіки. З одного боку, за її допомогою підкреслюється швидкоплинність та ефемерність земного життя людини: «чоловік як трава дні його, немов цвіт польовий так цвіте він,та вітер перейде над ним і немає його, і вже місце його не пізнає його…» (Пс.103:15-16).
З другої сторони, флористичні символи слугують своєрідним індикатором духовної досконалості людини. Пророк Єремія сповіщає про прийдешнього Месію як про «праведну Порость» (Єр.23:5). Коли йдеться про благочестивих та богоугодних, рослини, особливо квітучі та плодоносні, можуть символізувати вічне життя. Так, у псалмах праведна людина, «що не стоїть на дорозі грішних», уподібнюється до вічно живого дерева, яке «над водним потоком посаджене, що родить свій плід своєчасно, і що листя не в’яне його» (Пс.1:1-3). «Зацвіте справедливий, як пальма, і виженеться, немов кедр на Ливані, посаджені в домі Господнім цвітуть на подвір’ях нашого Бога…» (Пс.92:13-15).
Присутні у Біблії рослинні образи слід розглядати у контексті універсального символу Світового дерева або його варіанту Дерева життя. У різних міфологічно-релігійних традиціях Дерево життя нерідко зображувалося символічно: у вигляді посоха-жезла, квітучої гілки або навіть просто квітки [12, с.74]. Зазвичай у міфологічних системах Світове дерево репрезентує або вказує на місце або момент, що характеризується найбільшою сакральністю, яке, очевидно, у системі координат Дерева життя, носія життєвої субстанції, співпадає з фазою цвітіння та плодоношення [17, с.315-334].
Оскільки рослинні образи можуть служити символами благочестивості, святості людини, доречно нагадати, що поняття святості у праслов’ян бере свій початок в індоєвропейському svęt, яке означало «ріст, благодатний розквіт певної животворної субстанції, який веде до визрівання плоду як до завершення всього попереднього розвитку й прориву до нового вищого стану» [4, с.7-8].
Наприклад, у Старому Завіті Божественна вибраність левітів до священицького служіння визначається чудом цвітіння жезла Аарона: «аж ось зацвіла Ааронова палиця для Левієвого дому, і пустила пуп’янки, і зацвіла квіткою, і випустила дозрілі мигдалі!» (Чис. 17:23). Вияв Божої волі підкреслює прискорена вегетація, результатом якої стали стиглі мигдальні горіхи – символ безсмертя у юдейській культурі, у християнській традиції символ Спасителя.
Загальновідомо, у християнській культурі склалася традиція інтерпретації євангельської історії та новозавітних образів через старозавітні символи. У пророцтві Ісаї, багатому рослинними символами, бачать свідоцтво про прихід Месії: «І вийде Пагінчик із пня Єссеєвого, і Галузка дасть плід із коріння його. І спочине на Нім Дух Господній» (Іс. 11:1-2). Розквітлий жезл Аарона та відповідно гілка від кореня Єссея символізують Діву Марію, а породжений нею плід – Ісуса Христа.
Старозавітний прообраз зримо проступає навіть в апокрифічній літературі та фольклорі. Так, в оповіді святого Ігнатія та у першоєвангелії Якова розповідається про обрання з-поміж численних претендентів Йосифа, з коліна Юдиного, обручником Марії. Мотив чудесного цвітіння посилюється образом птаха. Палиця Йосифа єдина процвіла з 4 тисяч прутиків, а на її верхівку спустився Святий Дух у вигляді голуба або голубка вилетіла з самого посоха [7, с.32-34].
Подібне поєднання символів знаходимо і в різдвяній італійській легенді про мага Мальхіора, одного з трьох східних мудреців, які прийшли поклонитися новонародженому Христу. У прекрасному саду мага росла дивовижна рослина, на верхівці якої розцвіла квітка. У Святу ніч з цієї квітки з’явилася біла пташка та провістила про прихід Спасителя у світ [7, с. 42].
Саме цей переказ, на нашу думку, проливає світло на питання виникнення загадкової української колядки про народження з розквітлої рожі Спасителя у вигляді птаха. Вірогідно, одна з таких апокрифічних історій лягла в основу пісенного мотиву.
На перший погляд, сюжет колядки перекликається з єзидським космогонічним міфом. В ньому йдеться про сина божого у трояндовому кущі, що росте посеред первісного моря. Ксенофонт Сосенко припускав, що український колядковий мотив був запозичений безпосередньо з Півдня, оскільки батьківщиною троянди є Мала Азія, де вона була символом невинності й, тому, згідно єзидському переказу, виявилася гідною для мешкання божого сина [15, с. 318].
Проте дослідження Олександра Веселовського цю версію прямого запозичення спростовує. Пісня про народження Спасителя-птаха з троянди, що процвіла над Дівою Марією, відома, крім українського, ще й у німецькому, моравському та білоруському фольклорах [2]. Вчений справедливо вбачав у згаданому поетичному сюжеті поєднання біблійних та апокрифічних мотивів з символікою троянди, розвиненою у культурі європейського Середньовіччя, про яку розповімо пізніше. «Лоза Єссея, жезл Аарона і Йосифа, зі спочиваючим на ньому Св. Духом, – голубом – все це зближено було з образом трояндового куща, можливо, з уявленнями про райське хресне дерево – і все це послужило символом воскресіння або вознесіння», – слушно висловлювався стосовно суті мотиву дослідник.
Незважаючи на те, що у західному фольклорі існує чимало легенд про дивовижне цвітіння квітки, особливо троянди, у ніч Різдва Месії, залишається питання, чому саме образ розквітлої троянди став виявом старозавітного прообразу, що символізує рожа, подарована Богородицею немовляті Христу в українських колядках?
Продовжимо шукати відповіді, досліджуючи мотив чудесного цвітіння рослин на прикладах із «Золотої легенди» (лат. Legenda Aurea), яка представляє собою надзвичайно популярну на європейських теренах латинську збірку християнських легенд та житій католицьких святих. Книга була написана ще наприкінці XIII століття генуезьким архиєпископом Яковом Ворагінським. З огляду на значний вплив збірки на європейську культуру і те, що вона й досі не перекладена ані українською, ані російською мовами, наведемо слова дослідниці й перекладача її вибраних частин. Ірина Кувшинська зауважує: «значну частину «Золотої легенди», до половини її обсягу, займають розділи, присвячені символічному тлумаченню смислів євангельських подій, і всі інші розповіді невіддільні від цього великого контексту, що додає викладу особливу глибину і силу» [11, с.350].
У легенді про Різдво Христове Яків Ворагінський детально описує різні види знамень, у тому числі природні, які супроводжували прихід у світ Спасителя. Серед них згадується чудесне цвітіння виноградників стародавнього ізраїльського міста Ейн-Геді, які у різдвяну ніч дали плоди і виділили сік [10, с.162]. Для читача епохи Відродження, коли «Золота легенда» досягла піку популярності, без додаткових пояснень була зрозумілою євхаристійна символіка цього унікального природного явища.
При витлумаченні сенсу дарів волхвів (злато, ладан, смирна) у легенді про Богоявлення Господнє генуезький архиєпископ вказує на їх відповідність властивостям Христа, які були явлені у трьох святинях (манна, скрижалі, посох), що зберігалися у Ковчегові Завіту. На його думку, єство Спасителя становлять: найдорогоцінніше Божество, найблагочестивіша Душа та досконала і непорочна Плоть.
Примітно, Яків Ворагінський більше звертається до образу воскреслого Христа, символом якого вважає розквітлий жезл Аарона. « Бо посох, що процвів, – це Тіло Христове, Яке воскресло: и процвѣте плоть моя…» (Пс.27:7) [10, с.172-173]. Для нього смирна символізує непорочне тіло Христа. Точніше треба сказати, за логікою його міркувань, нетлінне тіло Месії, остаточно преображене під час воскресіння. Нагадаємо, нерідко смирну тлумачать як символ майбутньої мученицької смерті Спасителя.
Мотив чудесного цвітіння рослин в народних християнських легендах та житійних творах зустрічається частіше, коли йдеться про посмертну винагороду героя за богоугодне життя. Як знак Небесного прославлення на могилі розквітає дивовижна білосніжна сяюча лілея, яка проростає прямо з серця чи вуст Божого угодника [13]. Згодом її може заступати троянда.
Заслуговує на увагу той факт, що в українській традиції, тексти проповідей Антонія Радивиловського зі збірки «Огородок Марії Богородиці», 1676, рясніють почерпнутою із католицьких творів квітковою символікою. Так, Воскресіння Христа уподібнюється до квітки лілеї, що виходить із землі і яскраво процвітає. Відповідно воскресіння людства порівнюється з весною. Увійшовши до Царства Небесного праведники, залежно від духовних заслуг, зодягаються у розмаїті фарби найкращих квітів [5].
Як відомо, лілея – християнський символ чистоти та незайманості, запозичений із «Пісні над піснями», атрибут Діви Марії, Ісуса Христа, Йосифа Обручника та певних святих. Унікальна своїм білосніжним кольором квітка виступає символом Сина Божого у земному житті, Його милосердя та перемоги над смертю. З часів Ренесансу лілея стала незмінним символом свята Благовіщення Пресвятої Богородиці.
На відміну від лілеї, троянда як християнський символ мала складну історію утвердження. В античній цивілізації серед різних тлумачень ця квітка символізувала загробне життя. У вигляді «райської квітки» зображували також перших християнських мучеників за віру у розписах римських катакомб та візантійських фресках. Проте тільки в епоху Високого Середньовіччя троянда стала у католицькій Європі уславленим символом Мадонни, Спасителя, а також деяких святих.
Володимир Топоров підкреслював, що саме у християнстві образ троянди набув «особливої символічної ємності і напруженості смислів» [16, с.263]. Поєднання протилежностей у будові рослини, витончена духмяна квітка кріпиться на колючому стеблі, дозволяє втілити широке віяло християнських ідей, понять, образів. Троянда слугує у християнській культурі символом Божественної любові та милості, святості та любові до Бога, пролитої крові та страждань Христа, мучеництва святих, чеснот, а також ідей воскресіння та Небесного блаженства.
Чимало символічних значень «квітки Раю» можна віднайти у середньовічному фольклорі та популярних житіях католицьких святих. У старовинній німецькій народній легенді розповідається, що архангел Гавриїл взяв білі, жовті та червоні небесні троянди та зробив з них три вінки для Пресвятої Богородиці. Вінок із білих троянд означав Її радість, з червоних – Її страждання, а з жовтих – Її славу.
Нерідко троянда символізує Боже благословення певної доброї справи. Наприклад, святий Миколай серед лютої зими бере хліб у монастирі, щоб нагодувати ним бідних, – оповідає католицька легенда. Його зупиняє суворий абат, однак хлібини перетворюються у троянди, адже справа є богоугодною [6, с.18]. «Чудо з трояндами» неодноразово згадується у легендах про різних католицьких святих, ця квітка стала їх атрибутом у релігійному мистецтві.
Нагородження Небесним блаженством християнських мучеників також символізує троянда. Так, згідно «Золотої легенди», взимку, на місце страти святої діви Доротеї Кесарійської, янгол, у вигляді маленького хлопчика, приносить кошик з яблуками та трояндами з райського саду її Небесного Нареченого. Свята Варвара в ув’язненні, в останні дня свого життя, змочує краплинами води засохлу гілочку вишні. Коли та вкрилася квітами, діва-мучениця сказала: «Ти здавалася мертвою, але розцвіла для прекрасного життя. Отже, це буде і з моєю смертю. Я розквіту для нового вічного життя» [21].
Наприкінці зазначимо, присутні у середньовічних житіях католицьких святих та народних християнських легендах мотив чудесного цвітіння рослин, символіка квітування, як правило, свідчать про святість персонажу та його посмертне входження до Царства Небесного. Навіть кілька наведених у нашому тексті прикладів релігійного живопису, у тому числі роботи народних майстрів, переконують в існуванні загальної для християнського мистецтва традиції зображення квітів, цвітіння як символів святості.
Має особливе смислове навантаження й символіка цвітіння у різдвяному фольклорі, підкреслюючи унікальність події приходу у світ Спасителя, знаменуючи таємницю Боговтілення, вказуючи на можливість відновлення райського стану, втраченого людиною внаслідок гріхопадіння.
Колядкові мотиви про народження з розквітлої троянди Спасителя у вигляді птаха та дарування квітки рожі Богородицею маленькому Ісусу безпосередньо пов’язані з образом Божої Матері. Щоб остаточно з’ясувати їх походження та значення, мусимо дослідити символіку троянди у західній іконографії Діви Марії.
Частина друга. Символіка троянди у західній іконографії Богородиці
Ще у давньовізантійському акафісті V – початку VI століття Богородиця була прославлена як «Квітка нетлінності» та «Галузка рослини нев’янущою». Майже через тисячу років у Лоретанській літанії Католицька Церква урочисто іменує Діву Марію «Трояндою духовною». Саме на Заході культ Мадонни, що яскраво розцвів у XII – XIII століттях, позначений розвоєм квіткової символіки. Петро Доміані називав Богородицю «Розою Раю», Бонавентура – «Трояндою без шипів». Уподібнення Діви Марії у церковній літературі та мистецтві до «райської квітки» було пов'язано зі становленням вчення про Непорочне Зачаття. Як відомо, у католицькій маріології, на відміну від православної, Діва Марія – єдина з людей – вважається звільненою від первородного гріха. Чистота, безгрішність, святість Божої Матері асоціювалися з образом досконалої, виточеної та ароматної квітки троянди.
Але яким чином образ розквітлої троянди став виявом старозавітного прообразу про прихід Спасителя у світ (Іс. 11:1-2) та що символізує квітка рожі, подарована Богородицею немовляті Христу в українських колядках? Відповімо на ці питання, розглянувши символіку рози у західній іконографії Діви Марії.
«Древо Єссея». Почнемо з того, що присутні у старозавітних пророцтвах рослинні образи царського родоводу Спасителя (Іс. 11:1-2) та Його приходу у світ (Єр.23:5) у середньовічному образотворчому мистецтві Заходу набули вигляду генеалогічного древа Ісуса Христа – «дерева Єссея». Древній пророк Єссей, батько царя Давида, як правило, зображується лежачим на землі, з його чересел або грудей проростає та галузиться родове дерево, на гілках якого у медальйонах представлені предки Месії, а верхівку увінчує образ Богородиці з Сином Божим. Укоріненню християнської інтерпретації старозавітного прообразу сприяла співзвучність латинських слів virga (відросток, гілочка) і Virgo (Діва) [21, с.260].
Позначилася на іконографії родоводу Спасителя й християнська літературна традиція, згідно якої рід царя Давида іменують «Коренем Єсеєвим», Діву Марію – «Лозою із Кореня» та відповідно Сина Божого – «Квіткою Лози». У мистецтві «Квітка Лози» нерідко приймала вигляд червоної троянди. Як з’ясували дослідники, метафора троянди з’явилася ще в перші віки християнства, в юдео-християнських апокрифах – Книзі Єноха та «Завіті дванадцяти патріархів». «Троянда, що поєднує в собі колір крові – вмістилище душі – та аромат святого духа, означала народження або пришестя обраного, обіцянку чуда» [8, с.313]. Тому цей символ став означати Спасителя та закріпився у християнській культурі.
Зазвичай «Древо Єссея» змальовують зі звивистими гілками та виноградними гронами. Починаючи з IX століття композиція у різних варіантах широко представлена у вітражах храмів, живописі та книжковій мініатюрі. Зупинимося на останній та наведемо кілька прикладів ілюмінації манускриптів.
Оскільки царю Давиду приписувалося авторство псалмів, зображення «Древа Єссея» майже завжди присутнє у псалтирях. Приміром, на повносторінковій мініатюрі з Вінчестерського Псалтиря, Англія, XII ст., з колекції Британської бібліотеки, пророслий з Єссея стовбур послідовно утворюється фігурами царя Давида, Діви Марії та Ісуса Христа, на голову якого спускається голуб, що символізує Святий Дух. На рівні постаті Богородиці представлені пророки Єссей та Єремія, що тримають сувої з пророцтвами та вказують на Спасителя.
Слід зазначити, що з утвердженням культу Діви Марії «Древо Єссея» набуває значення Її атрибуту. Так, у фламандському Псалтирі, XV століття, цифрове зібрання бібліотеки Ірландського культурного центру в Парижі, родове дерево Христа, вкрите розкритими квітами, у серцевинах яких знаходяться 12 Його предків. Основний акцент робиться на Мадонні, на верхівці зображена мандорла з Дівою Марією та Божественним Немовлям. Зображення «Древа Єссея» обрамлене квітковими бордюрами з павичами та метеликом, що разом символізують Царство Небесне. У кутках мініатюри розташовані медальйони з символами євангелістів.
Існує ще чимало оригінальних мініатюр, втім, для нас справжній інтерес становлять ілюстрації зі старовинного латинського манускрипту «Дзеркало людського спасіння» (лат. Speculum Humanae Salvationis), написаного у першій половині XIV століття, вірогідно, німецьким теологом Людольфом Саксонським [22, с.26-27]. Цей релігійний трактат у рукописних та згодом друкованих варіантах, перекладах основними європейськими мовами, фактично до кінця XV століття був одною із найбільш затребуваних для читання книг. Широке й тривале визнання було зумовлено тим, що він представляє собою труд популярної теології, розрахований на малоосвічених людей, які сприймали віру переважно на слух. Доступний виклад Священної історії від гріхопадіння до Страшного суду супроводжується великою кількістю змістовних ілюстрацій, що втілюють ідею про безпосередній зв'язок євангельських подій і постатей зі Старим Завітом.
Наприклад, повносторінкова мініатюра складається з двох поєднаних спільною рамкою малюнків, один із яких відтворює новозавітний сюжет, а другий – містить старозавітний прообраз. Такий порядок може зберігатися і при розташуванні окремих мініатюр на початку сторінки, тоді спільне смислове поле утворюється у розвороті книги. Розглянемо ілюмінацію з латинського манускрипту «Дзеркало людського спасіння», виготовленого близько 1360 року, орієнтовно у Вестфалі або Кельні, що нині представлена у цифровій колекції Університетської та земельної бібліотеки Дармштадта, Німеччина.
У верхній частині змальована відсутня у Євангеліях, але описана у «Золотій легенді», сцена народження Богородиці. Подія відбувається у спальні. Батьки, святі Йоаким та Анна, тримають у руках напівоголену Марію-немовля, голова дитини осяяна німбом. Малюнок у нижній частині зображає старозавітне пророцтво Ісаї (Іс. 11:1-2) «Древо Єссея» представлене у спрощеній формі, без зайвих деталей, таким чином наголошено на майбутній ролі Богородиці у справі спасіння людства. Отже, розкішний зелений пагін символізує Божу Матір, а одинока розквітла червона троянда на ньому – Ісуса Христа, голуб є символом Святого Духа.
Сталість традиції зображення «древа Єссея» у книзі «Дзеркало людського спасіння» підтверджують виготовлені у різний час рукописи та друковані варіанти. У мініатюрі з німецького манускрипту 1430 року, колекція Королівської бібліотеки Данії, змальована розлога виноградна лоза, рясно вкрита важкими гронами. На її верхівці квітне червона троянда, на якій сидить білосніжний голуб. Від птаха увсебіч сходять промінці.
Основні елементи композиції (постать Єссея, древо, троянда, голуб) відтворені також в ілюмінації Кельнського манускрипту 1450 року, зібрання голландського музею Меєрманно у Гаазі. «Дзеркало…» мало значний вплив на культуру католицьких країн: композиції з мініатюр копіювалися у настінних та вівтарних розписах храмів, віконних вітражах та скульптурах. Зрозуміло, що запропоноване у манускрипті тлумачення Священної історії відбилося й на народних релігійних уявленнях та фольклорі.
З нашої точки зору, спрощена композиція «Древа Єссея», представлена у «Дзеркалі людського спасіння», могла стати образотворчим джерелом апокрифічної історії про народження Сина Божого у вигляді птаха з квітки троянди, яка у народнопоетичній формі прижилася й в українському фольклорі. Очевидно, цей колядковий мотив від початку символізував народження Спасителя, а згодом міг осмислюватися як Воскресіння чи Вознесіння. Проте, що означає подарована Богородицею троянда?
«Мадонна з трояндою». «Древо Єссея» як атрибут Діви Марії у мистецтві нерідко приймає вигляд розквітлої гілки або квітки. Зберігається традиційне тлумачення: Мадонна є гілкою, з якої дорогоцінною квіткою вийшов Ісус Христос. У такому сюжеті Діва Марія, як правило, зображується з Божественним Немовлям, квітка у Її руках символізує Спасителя. Перші композиції «Мадонна з квіткою» створюються наприкінці XIII століття, коли утверджується готичний стиль, для якого порівняно з романським було характерне більш вільне та інтимне зображення Матері Божої з Немовлям. Спочатку Богоматір зображували з квіткою лілеї або троянди у руках, однак інтенсивний розвиток культу троянди у середньовічній культурі надав останній перевагу у мистецьких творах.
Одним із найдавніших творів є скульптурна композиція «Діва Марія з немовлям Ісусом та трояндовим кущем», що експонується у Баварському національному музеї, Німеччина. Робота датується приблизно 1300 роком. Любляча, з ніжної посмішкою Мадонна стоїть біля трояндового пагона, який нібито виростає з-під Її ніг. На буйно заквітчаній верхівці рослини сидить усміхнений Ісусик та ніжно тягнеться руками до Матері.
Старовинну готичну церкву Санта Марія делла Роза ( італ. Santa Maria della Rosa – Діва Марія з трояндою) в італійському місті Лукка прикрашає скульптура Мадонни з Немовлям, яка підносить троянду Сину. Оригінал статуї початку XIV століття знаходиться у храмі, її відносять до доробку Джованні Пізано, або представника його школи. Копія прикрашає зовні північний кут храму. У композиції Діва Марія тримає Ісуса-Немовля на лівій руці, у правій – троянду, Син та Матір зображені з усміхненими обличчями.
У головному вівтарі цього храму знаходиться чудотворна ікона «Мадонна з трьома трояндами», XIV століття. Існує легенда про її чудесне походження. Одного разу німий від народження пастушок помітив дивовижне явище: у січні зеленів кущ. Наблизившись до нього, угледів розквітлу троянду. Коли хлопчик приніс додому зрізану квітку, відчув, що зцілився. Після чого місцевий єпископ знайшов поруч з кущем зображення Богоматері з Немовлям та трьома трояндами. Зараз дослідники вважають цю картину одним із найважливіших живописних творів у місті Лукка.
Варіантом описаної іконографії є релігійна картина невідомого майстра кінця XV століття, яка стала чудотворною реліквією паломницької церкви Благовіщеня Марії у містечку Марія-Лаах-ам-Яуерлінг (нім. Maria Laach am Jauerling), Австрія. Цей славетний образ, відомий під назвою «Богоматір з шістьма пальцями», знаходиться у лівому вівтарі.
Сумна Діва Марія сидить на величному троні та зосереджено перебирає правою рукою, на якій зображено шість пальців, чотки. Припускають, що шостий палець символізує щедрі милості та заступництво Мадонни. Лівою рукою Вона підтримує грайливе Немовля, що з посмішкою тягнеться до піднесеної янголом червоної троянди. У цьому варіанті символ квітки, ймовірно, не тільки вказує на Спасителя в образі Дитини, але й символізує через червоний колір майбутні страждання та мученицьку смерть Месії. Протягом століть «Мадонна з трояндою» залишалася улюбленою темою для багатьох видатних митців католицької Європи.
Разом з тим, у добу раннього Ренесансу виникає нова богородична композиція «Мадонна Розарію»: Діву Марію з Немовлям змальовують у рожевому саду або в альтанці, оповитій трояндами. У християнській культурі образ розарію виступає символом Царства Небесного, Раю, Небесного блаженства. У композиції образ трояндового саду символізує Рай, відкритий для людства завдяки хресній жертві народженого Дівою Спасителя. Рожевий квітник зазвичай зображують обгородженим, що вказує на старозавітний образ «замкненого саду» (лат. hortus conclusus) та означає незайманість, непорочність та доброчесність Діви Марії.
Іконографія «Розарію» була широко представлена серед вівтарних картин католицьких храмів. Наприклад, Штефан Лохнер, відомий німецький живописець, представник кельнської школи, біля 1450 року створив вівтарний образ «Мадонна у трояндовій альтанці». Нині робота знаходиться у колекції Кельнського музею Вальрафа-Ріхарца, Німеччина. Під покровом ажурної альтанки з троянд юна, тендітна Марія з Немовлям сидить на червоній подушці посеред зеленого лугу, що нагадує композицію «Мадонна Смирення» (лат. Madonna humilitatis). Білі та червоні квіти альтанки означають радості та страждання Богородиці. Її корона також оздоблена перлинами у формі троянд. У лівій руці маленького Христа яблуко, яке з символу гріхопадіння перетворилося у плід спасіння. Домінуючий м’який, теплий, золотий колір у картині символізує Божественне світло, яке нібито проходить через таємничу завісу, підтримувану янголами. Доповнюють атмосферу Раю маленькі янголи, що оточують півколом Мадонну з Ісусиком та славлять їх у молитвах і піснях, акомпануючи собі на різних музичних інструментах. У верхній частині картини у вигляді сивоволосого старця представлений Бог-Отець, від Нього як голуб сходить Святий Дух. Отже, споглядання картини у вівтарі занурювало віруючих у Божественні таємниці, серед яких троїчність Бога і Боговтілення, наближало їх до осягнення ідеї спасіння та викликало піднесений настрій, бо зримими були прояви Божественної любові.
У 1473 році німецьким художником Мартіном Шонгауером була написана однойменна картина для вівтаря церкви святого Мартіна у Кольмарі. Тепер мистецький витвір експонується у будівлі Домініканської церкви, що входить до складу Кольмарського музею Унтерлінден, Франція.
У порівняні з картиною Ш.Лохнера образ Богоматері, створений М.Шонгауером, відрізняється драматизмом. Спрямовані у різні сторони погляди Діви Марії та маленького Христа говорять про призначене розставання. Переважання червоного кольору посилює тривожність. Красні троянди альтанки символізують пролиту Месією кров задля спасіння людства. Присутні у квітникових заростях малинівки є символом смерті та воскресіння Спасителя. Разом з тим, картина «Мадонна у трояндовій альтанці» не пригнічує глядача, навпаки жертовна любов Творця, Спасителя, Матері Божої вселяє надію на спасіння, бо двері Райського Саду відтепер відкриті для людини.
Іконографія «Мадонна Розарію» включає й інші варіанти композиції, серед яких сцена «Поклоніння немовляті Христу», де Діва Марія представлена в образі «Благочестивої Матері» (лат. Madre Pia): у молитовній позі зі складеними руками стоїть на колінах перед Немовлям, що лежить на землі. Вплинули на поширення такої композиції картини пензля відомого флорентійського художника Фра Філіппо Ліппі. Митець новаторські вписує сцену поклоніння у лісовий пейзаж, детально вимальовує лісові квіти у зеленій траві. Одна з таких робіт – картина «Поклоніння у лісі», створена у 1459 році для каплиці палацу Медичі, зараз експонується у Берлінській картинній галереї. У наш час вівтарним образом Капелли Волхвів у палаці Медичі-Ріккарді є репліка цієї картини «Поклоніння Немовляті» кінця XV століття, що належить до майстерні Філіппо Ліппі.
«Різдво Христове» – друга назва цієї роботи. Крім образів маленького Ісуса, Бога-Отця, голуба як символу Святого Духу, Діви Марії, юного Івана Хрестителя та святого Єроніма, особливе значення у композиції має квітуча лісова галявина. Чудесно розквітлі посеред зими троянди та лілеї, як у популярних народних легендах, вказують на унікальність події, символізують радість всього природного світу з приводу народження Спасителя та свідчать про віднайдений Рай для врятованого людства.
Вже Сандро Боттічеллі, учень Фра Філіппо Ліппі, зображує сцену поклоніння у трояндовому саду – картина «Поклоніння немовляті Христу», 1490, Національна галерея Шотландії, Единбург.
Завершуючи розгляд питання, зауважмо, що іконографія «Мадонна Розарію» не вичерпується представленими типами композицій. Її різновиди «Мадонна чоток» та «Мадонна у квітковому вінку» – композиції з власною історією та смислом. Західна іконографія «Діва Марія з трояндою» стала імпульсом для появи у православній культурі подібних композицій: «Богоматір Нев’януча Троянда» у Греції, «Богородиця Нев'янучий Цвіт» у Росії. Оскільки Україна історично входить до сфери поширення культури рози, окремої уваги заслуговує вітчизняна традиція застосування образу троянди як релігійного символу в іконописі.
Щодо українських колядок про народження з розквітлої троянди Сина Божого у вигляді птаха та дарування квітки рожі Богородицею маленькому Христу, припускаємо, що вони сходять до західних апокрифічних джерел, поштовхом для створення яких могли стати поширені композиції релігійного живопису. Символ троянди у фольклорі, реалізуючи старозавітний прообраз (Іс. 11:1-2), свідчить про Різдво Спасителя, Його пришестя в світ заради спасіння людства.
Використана література
1. Афанасьев А. Н. Древо жизни: Избранные статьи / А.Н. Афанасьев. – [под. текста и коммент. Ю. М. Медведева, вступ. ст. Б. П. Кирдана]. – М.: Современник, 1982. – 464 с.
3. Головацкий Я.Ф.Народные песни Галицкой и Угорской Руси / Я.Ф. Головацкий. – Ч.2. Обрядные песни. – М.: Университетская типография (М.Катков), 1878. – 841 с.
4. Горський В.С. Святі Київської Русі/ В.С. Горський. – К.: Абрис, 1994. – 176 с.
6. Золотницкий Н.Ф. Цветы в легендах и преданиях/ Н.Ф.Золотницкий. – К.: Фирма «Довіра», 1992. – 262 с.
7. Кирпичников А. Сказания о житии Девы Марии и их выражение в средневековом искусстве / А. Кирпичников // Журнал Министерства Народного Просвещения. – Санкт-Петербург, 1883. – Ч. ССХХVIII. – С. 16 – 66.
8. Колосова В.Б. Роза пахнет розой, хоть розой назови ее, хоть нет… Рецензия на книгу: János Géczi. The Rose and its Symbols in Mediterranean Antiquity / Валерия Борисовна Колосова// Антропологический форум. – 2014. – №21. – С.307-315.
9. Колядки та щедрівки в сучасних записах / [упоряд. С.А. Китова]. – Черкаси: БРАМА. Вид. Вовчок О.Ю., 2003. – 248 с.:іл.
10. Кувшинская И.В. Две легенды Иакова Ворагинского. «Золотая легенда» VI О Рождестве во плоти Господа нашего Иисуса Христа. «Золотая легенда» XIV О Богоявлении Господнем [статья; перевод] // Искусствознание. – 2013. – № 3-4. – С.150-173.
11. Кувшинская И.В. История Святого Креста: фрески Пьеро делла Франческа в церкви Святого Франциска в Ареццо. «Золотая легенда» LXVIII Об Обретении Святого Креста. «Золотая легенда» CXXXVII О Воздвижении Святого креста [статья; перевод] // Искусствознание. – 2014. – № 1-2. – С.345-369.
12. Овчинников А.Н. Посох-жезл. Преемственность символических образов древнейших религий (Египта и стран Ближнего Востока) в христианской культуре / Адольф Николаевич Овчинников. – Символика христианского искусства : [Сб. ст.]. – М.: Родник, 1999. – 529 с. – С.68-105.
13. О славе небесной и вечной радости: Народные христианские легенды. Средневековая агиография / [cост., пер. текстов, вступ. ст. и коммент. А. С. Джанумова]. – М.: Совпадение, 2008. – 223 с.
14. Пчилка О. Украинскія колядки/ Олена Пчилка// Киевская старина. – 1903. – №4. – С.132-160.
15. Сосенко К. Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечера/ К. Сосенко. – Львів, 1928. – 349 с.
16. Топоров В.Н. Роза/ В.Н. Топоров. – Мифология: Статьи для мифологических энциклопедий: в 2-х т. – [ред.-сост. А.Григорян]. – Т.2. – М.: Языки славянской культуры, 2014. – 536 с. – С.262-267.
17. Топоров В.Н. Мировое дерево: Универсальные знаковые комплексы: в 2-х т./ В.Н.Топоров. – Т.2. – М.: Рукописные памятники Древней Руси, 2010. – 496 с.
18. Холл Дж. Словарь сюжетов и символов в искусстве / Дж. Холл. – [пер. с англ. А.Е. Майкапара]. – М.: КРОН-ПРЕСС, 1996. – 656 с.
19. Чубинский П.П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край, снаряженной Императорским Русским Географическим обществом. Юго-западный отдел: Материалы и исследования: в 7 т. / П.П. Чубинский . – СПб., 1872-1878 – Т. 1. – 1872. – 252 с.
20. Чубинский П.П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край, снаряженной Императорским Русским Географическим обществом. Юго-западный отдел: Материалы и исследования: в 7 т. / П.П. Чубинский . – СПб., 1872-1878. – Т. 3. – 1872. – 486 с.
