Лікують добре слово і молитва
Після відкриття цього лікувального міні-закладу знаходилися скептики, які не вірили, що він може стати тим місцем, де люди оздоровлюватимуться і тілом, і душею. Але пастор церкви «Святої Трійці « християн віри євангельської Володимир Грицак, який давно вже набув у шахтарському місті слави благодійника, робив все для цього. Це була й свого роду дань мужній, надзвичайно великої сили волі, витримки людині - Наталії Нікітіній, яка, будучи в інвалідному візку, досить активно займалася громадською діяльністю, виношувала ідею створити реабілітаційний центр для неповносправних людей. Чотири роки тому Наталі, на жаль, не стало...
Пригадую, яким натхненням світилися її очі, коли я вперше переступила поріг цього її дітища - центру, де раніше знаходилося травматологічне відділення лікарні. Тоді ще проходило, так би мовити, його становлення, завозився м'який інвентар, складалися плани, хто там має працювати... Сьогодні медико-реабілітаційний центр, який функціонує в режимі денного стаціонару, одночасно може надати медичну допомогу одинадцятьом особам, які мають хвороби опорно-рухової системи.
- Чи не найбільше лікується у нас людей після перенесених інсультів, з остеоартрозами, - каже лікар-невропатолог із більш як сорокарічним стажем Ніна Пахолюк. - А ще - дітки з ДЦП, м'язовою дистрофією, іншими недугами, які паралізують рух. До послуг хворих багато фізпроцедур. У кабінеті лікувальної фізкультури - необхідні тренажери, дошка Євмінова, яку нещодавно придбали. Вдалося купити ще кардіограф, два електромасажери. Маємо два масажних кабінети, де працюють кваліфіковані спеціалісти Тетяна Бабула та Ольга Федюк. Зручно й тому, що поруч - лікарня, і є домовленість з її керівництвом про те, що на консультацію можна викликати будь-якого спеціаліста, проводити необхідні аналізи.
Ніна Пахолюк розповіла, що в їхньому невеличкому колективі - всього дев'ять чоловік - панує надзвичайно доброзичлива, душевна атмосфера. Незважаючи на мізерну зарплату, кожен старається виконувати свої обов'язки сумлінно й добросовісно, бо прийшов з щирим прагненням допомогти немічним. Тому уважне ставлення до пацієнтів - це основне правило для працівників. Окрім того, Володимир Грицак розпорядився, аби інвалідам першої групи та хворим дітям виділяти по 150 гривень на медикаменти. Це хоч і невелика як на сьогоднішні ціни сума, однак для багатьох сімей і це добра підмога.
Адміністратор медико-реабілітаційного центру Роман Скребньов, який почав керувати тут після Наталі Нікітіної, провів мене приміщенням. Великий світлий коридор обладнаний спеціальними брусами, які допомагають інвалідам пересуватися. Приємно здивувала ідеальна чистота і порядок в кабінетах та в палатах. Красиво й затишно в кімнаті відпочинку, де знаходиться музичний центр, духовна та пізнавальна література. Тут збираються пацієнти та весь обслуговуючий персонал на щоденні вранішні молитви, які проводять проповідники церкви, а нерідко і сам Роман.
- Це є важливою складовою лікування у нашому центрі, - говорить він. - Багато разів переконувався, яку велику силу несе молитва. Її цілюща сила не одного безнадійно хворого поставила на ноги.
Як розповів адміністратор, потрапляють до них на лікування люди різних поглядів, в тому числі й атеїсти. Однак у центрі нікого не змушують брати участь у богослужінні, тим більше - перевиховувати чи доводити очевидну річ - позитивний вплив молитви на стан хворого. Але майже всі пацієнти центру так чи інакше приходять до висновку про необхідність комплексного лікування своєї недуги. Й нерідко залишають стіни центру зовсім іншими людьми, в яких оселилися оптимізм, віра в свої сили.
- Людина сама повинна до цього дійти, духовно вдосконалюючись, - розмірковує далі керівник центру. - Бог нікого ні до чого не змушує. Він лише закликає осмислювати свої помилки, намагатися бути кращим, прагнути жити в гармонії з усіма.
Роман Скребньов потрапив на роботу в центр випадково. Ріс у сім'ї віруючих. Вступити у вуз не було можливості через малі статки родини, тому у пригоді стали курси телерадіомеханіків при навчально-виробничому комбінаті. Вчився добре, тому легко освоював все, що пов'язане з технікою. Коли прийшла пора йти в армію - вибрав альтернативну службу, яку проходив як помічник у медико-реабілітаційному центрі. Після її закінчення настояли тут залишитися. Тепер молодий чоловік думає про медичну освіту. А технічні навики знадобилися - працює паралельно у відділенні гемодіалізу при центральній міській лікарні.
Про адміністратора тепло відгукуються і весь персонал, і пацієнти. Спілкуючись, приємно дивуєшся його простоті, толерантності, глибоким філософським міркуванням про призначення людини, про її ставлення до оточуючих.
Є чимало бажаючих потрапити в центр на лікування. Тому створивши банк даних про людей, які мають гостру потребу в реабілітації, встановили чергу. Кожному персонально повідомляють, коли він може підлікуватися. Немаловажним для людей такої категорії є той факт, що церква подбала про доставку інвалідів у лікарню і назад додому. Знайшли мікроавтобус із спеціальним підйомником, з допомогою якого привозять інвалідів у візках. Це - добровільний обов'язок двох водіїв та санітара, які проявляють теж неабияку чуйність та делікатність до своїх незвичайних пасажирів. Марія Карпінська, яка очолює міську організацію суспільної служби України, подбала, аби хворі щодня мали гарячі обіди.
У християнському медико-реабілітаційному центрі втішаються, коли їхні пацієнти після курсу лікування почуваються краще, стають веселішими та більш впевненими в собі. Тому й будують подальші плани - шукати фінансові ресурси, аби найближчим часом придбати велотренажер, нові масажні столи, спеціальний апарат, з допомогою якого лежачого хворого можна поставити у вертикальне положення. Адже й інваліди мають право почуватися комфортно і у стінах лікарні. А ще переконані, що назріла потреба перетворити центр на стаціонарне відділення. Але це - справа майбутнього.
Алла Лісова
