Галицькі літургійності
Євангеліє, яке нині читали в церквах візантійської традиції має кілька чітко виражених аспектів духовного життя християнина, на які він постійно мав би спиратись. Передусім "Я прийшов у цей світ на суд: щоб ті, що не бачать, бачили, і ті, що бачать, сліпими стали". Образ, який Христос використовує тут, мав би бути досить зрозумілим для юдеїв, які його слухали. Завдяки світлу людина бачить, але світло може і сліпити. Світло може бути темрявою. Господь, Який ішов з ізраїльським пустелею був світлом для них, але темрявою для ворогів їх (Вих 14:20).
Йоана 9, 39 – 10, 9: Євангеліє, яке нині читали в церквах візантійської традиції має кілька чітко виражених аспектів духовного життя християнина, на які він постійно мав би спиратись. Передусім "Я прийшов у цей світ на суд: щоб ті, що не бачать, бачили, і ті, що бачать, сліпими стали". Образ, який Христос використовує тут, мав би бути досить зрозумілим для юдеїв, які його слухали. Завдяки світлу людина бачить, але світло може і сліпити. Світло може бути темрявою. Господь, Який ішов з ізраїльським пустелею був світлом для них, але темрявою для ворогів їх (Вих 14:20).
Господь просвічує тих, які хочуть очиститися Його світлом і сліпить тих, які вважають себе такими, які самі знають себе, вважають, що для того, щоб бачити, світла Божого не потрібно. Надто часто саме "благоговійні" створюють собі "світильники" (різноманіття традицій), при наявності яких вони вже не сприймають іншого світла. Скільки є таких "традицій", які заперечують доньку Логоса - логіку. Чому 25 грудня настає лише 7-го січня? Чому вірні не можуть чути молитов, а лише їх завершення? Чому богослужіння не може бути "логічною службою"? Логіка традиції протиставляється традиційній логіці. Відмова визнати помилку (нелогічність) не дає прозріти. Уявна вперта впевненість у спроможності бачити не дає звільнитись від помилки-гріха.
Для того, щоб навчитись пізнавати присутність світла Божого, належить вправлятися у вслуханні у голос Пастиря, щоб не побігти за різноманіттям інших голосів. Голос Господа лунає постійно із Його Об'явлення - Святого Письма. Воно, Святе Письмо, не просто текст, даний з небес як вказівка для щоденного життя, для доброго поводження. Слово Боже лунає у дорозі, якою Пастир добрий веде Своє стадо до небесних обителей. Так само як Господь Саваот народ ізраїльський вів, ідучи перед ними у виді вогняного стовпа, так само Син Його іде дорогою перед стадом Своїм, кличучи овець не просто йти дорогою, яку Він вказує, але Дорогою, яку він Сам пройшов перед ними. Вслухатися в Слово Боже має одну особливість - слухати завжди вперед. Слово Боже не кличе в історію, Слово Боже творить історію нині. Шлях, яким пройшов Христос є шляхом вічним, шляхом не минулого, але сучасного. Звідчи літургійне "днесь". "Днесь, коли голос його почуєте, не отвердіть серця ваші" (Пс 95).
Господь веде своє стадо до Воріт, якими є Він Сам. І це, напевно, найважливіше твердження. Людина просвітлена, людина, чуйна до Слова Божого, іде, рухається вперед. Вона не стоїть на місці. Вона слідує голосові пастиря, щоб прийти до Нього і знайти пасовисько, яким є Він Сам. Христос - Світло істинне, Слово Істинне, Дорога Істинна, Двері і Хліб істинний - є джерелом і ціллю людини. Він просвітлює, Він кличе, Він подорожує, Він запрошує і Він живить.
Ця історія, насправді, нагадує нам класичну, але нажаль забуту, літургію церкви. Вона теж вдавнину починалась запаленням світла, вона теж колись передбачала постійне вслухання в Слово Боже, вона теж передбачала подорож від притвору до храму вірних, а звідти до святилища через двері спочатку царські (між притвором і храмом вірних), а тоді і через святі (між храмом вірних і святилищем). Я кажу "забутою літургією" тому, що в нашій сучасній ці важливі елементи настільки притемнені, що майже невидимі. Благословення світлом збереглося (і то рудиментарно) лише на Літургії Передшеосвячених. Входи з притвору в храм вірних є лише на архиєрейських богослужіннях. Молитви, які мав би гослосити, втаємничуючи вірних у таїнство слідування Христові, "голос Церкви" - священик чи єпископ говорить так, щоб церква часом не почула і не послідувала їх закликам, бо й самі вони входять і виходять "чисто символічно".
Вихід із цього - дати Христові просвітити себе і відкинути засліплюючий душу гріх рубрицизму і традиціоналізму. Перестати переконувати себе у абсолютній і безальтернативній видющості. Вслухатися у Слово Христа і йти за Його голосом пройденою Ним дорогою через Нього як двері до Нього як Поживи.
В цьому суть життя вічного.